Цікаві поховальні обряди різних народів можуть розказати дуже багато про цих людей: не тільки про те, як вони жили, а й про те, якими у їхньому середовищі сприймають смерть та потойбічне життя. Чи бояться цих речей і як прощаються із близькими представники різних культур, можна зрозуміти, вивчаючи такі дивні церемонії поховання різних часів.
Неандертальці та квіти
Фото: Solecki, Trinkaus/donsmaps.com
Квіти були знайдені на похованнях неандертальців віком від 65 до 35 тисяч років. Антрополог Ральф Солецкі, який досліджував їхні поховання, виявив, що неандертальці були чутливими та, ймовірно, переживали через смерть близьких — на мерців при похованні клали квіти. Про це свідчать скам’янілості, знайдені у північній частині Іраку, в печері Шанідар. Така знахідка надихнула Ральфа Солецкі написати книгу «Шанідар: люди перших квітів».
Висячі поховання
Підвісні гроби у муніципалітеті Сагада в Гірській провінції, Філіппіни. Фото: jojo nicdao/flickr.com
Лі Цзін, який жив у часи династії Юань (1279—1368), написав у своїх «Коротких хроніках в Юньнань»: «Високо встановлювати труни є сприятливим. Чим вище вони розміщені, тим більш сприятливо це для покійників».
Деякі вважають, що така традиція пов’язана із бажанням підняти мертві тіла над землею, де їм загрожують тварини. Деякі стверджують, що таким чином економилась цінна для сільського господарства земля у районах, де її не вистачає.
Висячі гроби, Філіппіни. Фото: Rick McCharles/flickr.com
Висячі гроби, Філіппіни. Фото: Rick McCharles/flickr.com
Висячі поховання робили навіть у зовсім не давні часи на Філіппінах. Найновіші гроби на скелі там датуються початком минулого століття.
Час від часу гроби падають. Завдяки реставраційним роботам частину поховань на скелях вдалось зберегти.
Поховання в морі та річках
Поховання американських військових з авіаносцю «Інтрепід», в який 26 листопада 1944 року влучила японська бомба. Фото: commons.wikimedia.org
Поховання на авіаносці «Ентерпрайз» 19 травня 2004 року. Фото: commons.wikimedia.org
В різні часи багатьох мандрівників та членів екіпажу ховали в морі.
Ройял Конелл та Вільям Мак у своїй книзі «Військово-морські церемонії, звичаї та традиції» пишуть, що коли американських військових ховали у морі, їх загортали у саван — відріз матерії. На суднах США його робили із вітрильної тканини, яку зшивав майстер із виготовлення вітрил або друг покійного. Останній стібок робиться через ніс покійного.
Тіло у савані опускається на дно моря, що на жаргоні службовців ВМС називають «шафою Дейві Джонса».
Подібну церемонію влаштовували у Східному Тибеті та іноді в Індії — тіла там пускали за течією ріки. Навіть в наші дні в Гангу можна побачити тіла небіжчиків, які не згоріли до кінця на похоронних багаттях на березі річки, чи тих, чиї родичі не змогли оплатити кремацію і просто залишили мерців на воді.
На річці Ганг. Фото: Tom Stoddart/Getty Images
У Давній Скандинавії тіла заможних людей пускали у легкому човні вниз по ріці.
Читайте також:
