У найбільшому місті Китаю Шанхаї у відповідь на акцію протесту поліція вдалася до комуністичного методу контролю 50-х рр. — людей змусили вдатися до самокритики і «визнати власні помилки».
#img_center_nostream#Це торкнулося багатьох місцевих жителів у районі Цзіньшань у Шанхаї, де пройшли протести. За деякими оцінками, навпроти офісних будівель урядових установ зібралося понад 10 тисяч осіб.
Люди відреагували на чутки про те, що компанія з виробництва параксилолу, планувала перенести завод до їхнього району. Цей завод викидав би в атмосферу токсичні хімікати, які виділяються під час виробництва пластмас і синтетичних волокон. Влада Шанхаю стверджує, що чутки неправдиві, але місцеві жителі ставляться з недовірою до повідомлення міської адміністрації.
Люди вийшли на вулиці з вимогою змінити плани із перенесення заводу. Вони налякані тим, що хімічні відходи можуть викликати подразнення очей, носової частини і горла, від чого їхні діти постраждають.
У відповідь на це у вихідні дні поліція Шанхаю мобілізувала сотні поліцейських, які заштовхали протестувальників в автобуси і відправили у довколишню середню школу для підписання заяв.
#img_center_nostream#«Якщо заарештовані протестувальники не підписували „гарантійну заяву“, їм не дозволяли піти додому», — сказала пані Ван, мешканка району Цзіньшань, в інтерв’ю New Tang Dynasty Television, незалежному китайському телеканалу з Нью-Йорка.
Відповідно до одної з таких «гарантійних заяв», якою поділився житель Цзіньшань на сайті Sina Weibo (китайської соціальної мережі, схожої на Twitter), люди які підписали заяву повинні були «глибоко зрозуміти свою помилку» — участь в акціях протесту, і ніколи більше «не залучатися до заходів, пов’язаних із проектом хімічного заводу» і «дотримуватися законів, підкорятися уряду і не брати участь у мітингах».
Під цим документом заарештовані учасники акції протесту мали написати своє ім’я, ідентифікаційний номер, домашню адресу і номер телефону.
Китайська інтелігенція стала першою жертвою «гарантійної заяви» після того, як комуністичний режим прийшов до влади. Під час руху «Нехай розквітнуть 100 квітів…» Мао Цзедун закликав інтелігенцію країни вказати на недоліки компартії. А потім, у 1957 році, він використовував це як привід для репресій — назвав тих, хто виступав із критикою, «буржуйськими правими елементами» і наказав піддати їх чищенню. Багатьох відомих письменників і вчених змусили публічно визнати свої «неправильні» розуміння. Компартія використовувала цей метод для того, щоб дискредитувати і знищити їх.
Служба громадської безпеки КНР регулярно примушує так званих «небезпечних елементів» визнавати свою «провину». Сюди входять політичні дисиденти, в’язні сумління та журналісти. Іноді така заява являє собою відеозапис зізнання і зазвичай призначена для того, аби показати «покаяння грішника» на тлі чесності компартії.
Протест у Внутрішній Монголії проти забруднення довкілля хімічними підприємствами у квітні цього року закінчився трагедією. У результаті жорстокого придушення в Найман Банер було вбито 5-річну дитину і жінку віком понад 60 років.
Місцевих сільських жителів змусили підписати «гарантійну заяву» про нерозголошення «державних секретів», під чим мається на увазі передача будь-якої інформації про цю подію міжнародним ЗМІ або організаціям, повідомило «Радіо Вільна Азія» (Radio Free Asia — RFA).
У червні цього року в окрузі Цао провінції Шаньдун під час релігійної церемонії сімейної церкви поліція заарештувала 22 християнина, звинувативши їх у «антипартійному культі», вказується в повідомленнях RFA. Всі вони повинні були підписати «гарантійну заяву», щоб їх відпустили; тих, хто відмовлявся, жорстоко били, і кількох дітей у віці до 3 років тримали без їжі більше 24 годин.
Інша численна група, до якої застосовують метод примусового визнання, — це послідовники духовної практики Фалуньгун. Їх репресують з 1999 року. Тих, хто відмовляється підписати такі заяви, зізнатися в «поганих вчинках» і відректися від своєї віри, часто посилають до таборів і центрів ідеологічного перевиховання. Щоб отримати визнання, використовуються тортури. І за попередніми оцінками правозахисних організацій, число убитих при цьому обчислюється тисячами людей.
Лу Чень і Ларрі Он, Велика Епоха
