В інтернатах не вистачає персоналу та якісного обладнання, щоб доглядати за хворими дітьми, і, потрапивши в такий заклад, дитина може стати інвалідом, вважає волонтер Ганна Геращенко, яка працює в кількох дитячих будинках. Активіст розповіла на прес-конференції 19 листопада, які «підводні камені» існують сьогодні в інтернатних закладах.
#img_left#«Таку дитину ніхто не буде бити, її просто покладуть у ліжко, і вона все життя буде дивитись у стелю над собою. Її не будуть ні виносити гуляти, її будуть годувати безпосередньо у ліжку, з нею ніхто не буде гратися», — каже волонтер Ганна Геращенко про хворих дітей, яких здають в інтернати.
Активіст стверджує, що часто справа не в самих закладах, а в тому, що у них просто не вистачає рук. Причому в прийнятій нещодавно Стратегії профілактики соціального сирітства не передбачено реформування інтернатів для лежачих дітей.
На сьогоднішній день нянечок в таких закладах не вистачає, і вони не можуть приділити дитині належної уваги, каже активіст. За словами Ганни Геращенко, якщо за нормою одна нянечка має опікатись шістьма дітьми, вона має слідкувати за десятьма-чотирнадцятьма, і навіть на годування однієї дитини у неї виділено тільки кілька хвилин.
Не займаючись такими дітьми в цей момент, держава робить з них інвалідів, залежних від сторонньої допомоги, стверджує волонтер. Після дитячого будинку вони потрапляють до інтернатів, а після їх закінчення, якщо виживуть, — до психоневрологічних диспансерів. Проте в багатьох цих людей зберігається інтелект, вони мають здібності й можуть реалізувати себе.
«Коли мені розповідають, що „ці діти буйні, що ви не розумієте, ці діти агресивні і їх треба фіксувати і т.д.“, я пропоную цій людині подумати, що буде з ним, якщо його, нормального, помістити в закрите приміщення, не виводити його на прогулянку, не давати йому спілкуватися, і його простір буде обмежено одним ліжком. Скажіть, через який час ми почнемо битися головою об це ліжко, гризти це простирадло, гризти собі руки? Давайте дамо їм альтернативу, і ми побачимо результати», — стверджує Ганна Геращенко.
Я пропоную цій людині подумати, що буде з ним, якщо його, нормального, помістити в закрите приміщення, не виводити його на прогулянку, не давати йому спілкуватися, і його простір буде обмежено одним ліжком. Скажіть, через який час ми почнемо битися головою об це ліжко?
Ганна Геращенко, волонтер
Проте обладнання, яке б дозволило людині з обмеженими можливостями хоча б підніматись на ліжку, теж не вистачає, каже волонтер. В таких закладах воно зазвичай старе, а ввозити сучасне з-за кордону заважає українське законодавство.
«Коли я розмовляла з різними закордонними благодійними фондами, вони мені казали: „Аню, у нас дуже багато обладнання, але ми його відправляємо до Африки, до країн Східної Європи, але не до України в силу різних перепон, які створює ваша держава. Ми повинні пройти всі муки пекла, для того щоб отримати дозвіл на його ввезення, і ще заплатити за це мито“», — говорить Ганна Геращенко.
Якщо ж належним чином піклуватись про дитину з обмеженими можливостями, у неї з’являється шанс на повноцінне життя, але поки що далеко не всі родини мають можливість залишити таку дитину і не віддавати до інтернату — головною проблемою є відсутність соціальної інфраструктури, каже волонтер.
Ганна Геращенко переконана: поки не буде соціальних гарантій, спеціального медичного страхування, вирішення проблем дітей з обмеженими можливостями буде нагадувати перекривання дір у решеті.
