«1984» Джорджа Орвелла вважається одним із найкращих романів 20-го століття.
Британський літературний критик В. С. Притчетт міг би висловити думку багатьох у своїй рецензії для New Statesman:
«Я не думаю, що коли-небудь читав роман більш моторошний і депресивний, — писав Притчетт після публікації «1984», — і все ж таки, така оригінальність, інтрига, швидкість написання й пекельне обурення, що неможливо відірватися від книги».
Через понад 70 років після публікації в 1948 році шедевр Орвелла регулярно очолює список книг, що найбільше продаються на Amazon. (У січні 2017 року видавництво Penguin Random House замовило 75 000 нових примірників «1984» після 9 500-відсоткового стрибка продажів, за даними The New York Times).
Сьогодні немає нічого незвичайного в тому, що впливові люди і праворуч, і ліворуч посилаються на книгу Орвелла, щоби засудити дії, вжиті проти них, або напасти на політичних опонентів. У 2021 році консервативний сенатор США Джош Хоулі (штат Міссурі) заявив, що рішення видавництва Simon & Schuster скасувати угоду щодо видання його книги «не може бути настільки орвеллівським», а ліві ЗМІ постійно стверджували, що колишній президент Дональд Трамп — це уособлення Великого Брата.
Деякі паралелі з «1984», які ми спостерігаємо сьогодні, викликають відвертий жах, у той час, як інші здаються дивними. Питання, як відокремити надумані гіперболи від реальних загроз?
Щоби відповісти на це питання, корисно поглянути на джерела натхнення для книги Орвелла, жахливої алегорії, де докладно описується спроба однієї людини зберегти розум у тоталітарній державі, яка спотворює правду й контролює суспільство.
Ось три реальні джерела натхнення для антиутопічного роману Орвелла.
1. Комунізм
Багато хто знає, що Орвелл довгі роки був соціалістом. Проте мало хто знає, що Орвелл скептично ставився до колективізму, який, на його думку, «не є демократичним за своєю суттю, а, навпаки, дає тиранічній меншості такі повноваження, які й не снилися іспанським інквізиторам».
Саме тому є спільна думка, що Орвелл «змоделював тоталітарний уряд у романі за зразком сталінської Росії та нацистської Німеччини», двох держав колективістського типу, ворожих до приватної власності та економічної свободи.
Хоча деякі можуть сперечатися про те, наскільки ці держави були комуністичними/соціалістичними/фашистськими, важливо розуміти, що Орвелл створював свою антиутопію за зразком соціалістичних держав, особливо комуністичних.
Орвелл сам ясно дає це зрозуміти в листі, який він написав Сідні Шелдону, людині, яка купила права на екранізацію «1984».
“[1984]” заснований переважно на комунізмі, тому що це домінуюча форма тоталітаризму, — відповідав Орвелл Шелдону, — але я намагався уявити, яким був би комунізм, якби він міцно вкоренився в англомовних країнах і не був би простим продовженням російського Міністерства закордонних справ».
2. Роман Євгена Замятіна «Ми»
Мало хто чув про роман «Ми», антиутопічну фантастику, яка не отримала такого поширення, як «1984». Але очевидно, що книга вплинула на Орвелла, який проаналізував твір після смерті його автора Євгена Замятіна.
Він народився в Лебедяні в 1884 році, Замятін був активним соціалістом, став членом більшовицької партії та брав участь у російській революції 1905 року. Після Жовтневої революції, свідком якої він став на власні очі після повернення з Англії, Замятін «з головою пішов у партійну роботу, засідав у правліннях літературних організацій і читав лекції про художню літературну творчість», — пише російський літературознавець Дженніфер Вілсон у «Нью-Йорк Таймс».
У 1920–21 роках Замятін написав «Ми», антиутопічний роман, дія якого відбувається через 1000 років у майбутньому, у якому досліджується тиск, який чиниться на людину в авторитарному суспільстві, повністю забюрократизованому.
У Радянському Союзі «Ми» зачепив нерв, і не в хорошому сенсі.
Книга швидко потрапила в поле зору літературних цензорів, які заборонили роман до публікації, незважаючи на ентузіазм партії Замятіна, і, за словами Вілсона, це був «перший офіційно заборонений у Радянському Союзі роман». Книга була опублікована тільки в 1924 році, коли видавництво EP Dutton випустило англійський переклад, а Орвелл ознайомився з нею лише через 20 років.
Ступінь впливу «Ми» на «1984» є спірним, але The Guardian вказує на багато подібностей між книгами:
«Персонажі в «Ми» пронумеровані, а не названі на ім’я: Вінстон Сміт — Д-503, а Джулія — І-330. Його Великий брат відомий як Благодійник — більш людська постать, ніж майже міфічний диктатор Орвелла, який у якійсь момент телефонує Д-503 («Д-503? А… Ви говорите з Благодійником. Доповідайте мені негайно!») Якщо в Орвелла квартири забезпечені всевидячим «телеекраном», то в Замятіна будівлі просто зроблені зі скла, що дозволяє кожному з жителів — і «Хранителям», які їх охороняють, — заглядати всередину, коли їм заманеться. Перший аеродром, або Океанія, називається Єдина Держава. Замість того щоби ламати голову над 2+2=5, його головний герой зайнятий квадратним коренем з -1».
Читачі можуть самі визначити, наскільки, на їхню думку, «Ми» вплинули на «1984». Ясно лише те, що Орвелл прочитав цю книгу, відчув на собі її вплив і побачив свій власний антиутопічний роман, опублікований через два роки після того, як він ознайомився з роботою Замятіна.
3. Пропаганда громадянської війни в Іспанії
Можливо, найголовніша тема «1984» — це ідея про те, що представники тоталітарної влади намагаються контролювати мовлення, щоби формувати реальність.
Упродовж усього свого життя та кар’єри Орвелл керувався бажанням залишатися вірним істині, і досвід громадянської війни в Іспанії глибоко вразив його. Під час цього конфлікту — війни фашистів проти комуністів — Орвелл став свідком воєнної пропаганди та її руйнівного впливу на правду в англійських газетах.
У своїй роботі «Джордж Орвелл: Моя країна права чи ліва, 1940–1943» Орвелл описав, як сильно це його налякало.
«Я бачив газетні повідомлення, які не мали жодного відношення до фактів, навіть відношення, яке передбачається звичайною брехнею. Я бачив повідомлення про великі битви там, де не було жодних боїв, і глухе мовчання там, де було вбито сотні людей. Я бачив, як загони, які сміливо боролися, оголошувалися боягузами і зрадниками, і бачив інших, які ніколи не нюхали пороху, яких проголошували героями уявних перемог; і я бачив газети в Лондоні, що продають у роздріб цю брехню, і нетерплячу інтелігенцію, що зводить емоційні надбудови над подіями, які ніколи не відбувалися. Я бачив фактично історію, яка описує не те, що трапилося, а те, що має статися за різними партійними лініями».
Орвелл зіткнувся з тоталітаризмом, війною та державною пропагандою, і його жахнуло те, що «саме поняття об’єктивної істини зникає зі світу».
Це було б жахливою перспективою будь-коли, але особливо в період, коли Орвелл писав «1984», коли на світовій арені, здавалося, розгорталася вічна (холодна) війна.
Мало хто сьогодні, мабуть, відмахнеться від книги Орвелла, як від простого твору антиутопічної літератури.
Зрештою, «1984» — це історія про спробу однієї людини зберегти контроль над правдою та реальністю перед державною владою та нескінченною пропагандою. У 2022 році, безперечно, це історія, з якою ми всі можемо зіткнутися.
Думки, висловлені в цій статті, є думкою автора і не обов’язково відображають думку The Epoch Times.
Джонатан Мілтімор
Джонатан Мілтімор – керуючий редактор FEE.org. Його статті/репортажі були предметом статей у журналах TIME, The Wall Street Journal, CNN, Forbes, Fox News та Star Tribune. Автори: Newsweek, The Washington Times, MSN.com, The Washington Examiner, The Daily Caller, The Federalist, The Epoch Times.
