Хоча звідси до Києва вдвічі далі, ніж до Північного полюса, війна в Україні викликала заворушення тут, у Баренцбурзі, незвичайному арктичному селищі, де російські та українські шахтарі десятиліттями добувають вугілля пліч-о-пліч.
Бюст Леніна і напис червоними літерами: «наша мета — комунізм»… Все нагадує про те, що російська присутність у цьому селі на південному заході норвезького архіпелагу Шпіцберген не є чимось новим.
У період холодної війни селище Баренцбург налічувало близько 1 500 осіб, але після розпаду СРСР його населення скоротилося. 370 людей ще живуть тут: дві третини з них — українці, здебільшого з російськомовного Донбасу, а решта — росіяни.
«Звичайно, є напруженість та дискусії у соціальних мережах, таких як внутрішні групи спільноти у Facebook та Telegram, але видимих ознак конфлікту на поверхні немає», — каже місцевий російський консул Сергій Гушкін.
Захищене високими воротами з камерами спостереження, розкішно оформлене консульство з мармуровим входом, зимовим садом та зробленими на замовлення шпалерами виділяється у цьому селі.
Можливо, напередодні невдоволення, 45 людей уже залишили Баренцбург «з початку спецоперації», — визнає Гушкін, використовуючи термінологію, яку Москва використала для позначення вторгнення в Україну 24 лютого.
Але виїхати нелегко: західні санкції проти російських банків не лише не дозволяють шахтарям надсилати гроші своїм сім’ям, а й ускладнюють покупку квитків на літак.
Єдиний аеропорт, з якого можна вилетіти, знаходиться в Лонгйірбюені, столиці архіпелагу, за 35 кілометрів. Наявність картки Visa або Mastercard є обов’язковою для покупки квитка.
Є лише один спосіб дістатися до Лонгйірбюена — гелікоптер або снігохід взимку та човен влітку.
Міжнародний договір, відповідно до якого архіпелаг Шпіцберген перейшов під суверенітет Норвегії в 1920 році, гарантує громадянам держав, які його підписали, рівний доступ до його природних ресурсів.
Російська державна компанія «Трест Арктикуголь» видобуває вугілля в Баренцбурзі, на березі фіорду Ісфіорден, з 1932 року.
Важлива обережність, особливо під час роботи у державній компанії.
Росія карає великими штрафами чи тюремним ув’язненням усіх, хто визнаний винним у «дискредитації» армії чи поширенні «хибної інформації» про неї. Інакодумство суворо зупиняється.
«Так, думки абсолютно полярні, але коли ми говоримо про політику, ми знаємо, де зупинитися», — каже російський гід та історик Наталія Максиміхіна.
За словами Юлії Литвинової, 32-річної української швачки, яка раніше жила в Баренцбурзі, трест «Арктикуголь» перешкоджає висловленню власної думки.
В результаті «люди мовчать, працюють і живуть своїм життям, ніби нічого не відбувається», — нарікає вона.
Хоча вона не була в Баренцбурзі з початку війни, її подруга попросила повісити плакат на воротах російського консульства.
Це був напис на синьо-жовтому фоні кольору прапора України: «Російський військовий корабель, пішов ти…», — посилання на відповідь українських прикордонників екіпажу російського крейсера, який наказав їм здатися.
За її словами, знак було знято менш як за п’ять хвилин.
Після 22 років роботи на Шпіцбергені норвезький мер Лонгйірбюена Арільд Ольсен сказав, що він «ніколи не бачив такого рівня розбіжностей» у своєму місті, де мешкає близько 2 500 осіб приблизно 50 різних національностей, включаючи близько 100 росіян та українців.
«У повітрі витає напруга», — сказав він.
У відповідь на вторгнення більшість туроператорів у Лонгірбюені припинили возити туристів до Баренцбурга, позбавивши всемогутню російську державну компанію того, що стало важливим джерелом доходу поряд із вугіллям.
Юлія Литвинова вітає бойкот. «Бо ці гроші підтримують агресію Росії», — каже вона. «Якщо перекрити цей кран, то вони не зможуть вбивати мій український народ».
За матеріалами Epoch Times Europe Fr
