Як повідомляється, протягом свого останнього візиту в Китай пані Садако Огата, президент Японського агентства з міжнародного співробітництва (Japanese International Cooperation Agency /JICA) домагалася того, щоб була визначена сума податку щодо діючих кредитних договорів з Китаєм і щоб було підготовлене підґрунтя для остаточної ліквідації економічної допомоги Китаю, чого вимагає в останні роки, як нинішній уряд, так і опозиційні партії Японії.
#img_left#Офіційним приводом для припинення надання допомоги Китаю є те, що на даний момент Китай, який в змозі самостійно проводити Олімпійські ігри й всесвітню виставку World Expo, довів, що його національний розвиток уже не потребує в такій допомозі. Насправді, основна причина даного рішення Японії полягає в тому, що її прокомуністична сусідська держава роками безупинно накачувала свої військові м’язи шляхом збільшення військових витрат, і свідомо стимулювала ненависть до Японії. Незвичайний ріст китайських військових витрат поряд із закритістю його економіки турбує сусідів Китаю, включаючи Японію.
У відповідь на зміну політики Японії міністр закордонних справ Китаю Лі Чжаосін, заявив: "Китай буде прекрасно себе почувати і без допомоги Японії". Насправді, це типова позиція Китаю, відбита в китайському прислів’ї "людина вважає, що виноград кислий, якщо його неможливо дістати", що означає наступне: коли людина не може володіти чимось, чого сильно бажає, вона намагається очорнити це. Як відомо, в останні три десятиліття економічний розвиток Китаю багато в чому залежав від іноземних інвестицій, а не від власних зусиль. Щорічно десятки мільярдів іноземних грошей у доларах США і японських ієнах вливаються в китайську економіку, щоб підтримувати явище так званого економічного буму.
Економічна допомога Японії, в основному, у формі позик у японських ієнах, почала надходити в 1979 році, і з тих пір Китай одержав більше 3 трлн. ієн, включаючи впровадження капіталів в 232 проекти, що відіграють важливу роль в економічному будівництві, особливо в розвитку інфраструктури. Японські позики, в основному, використовуються у великих будівельних проектах, таких, як будівництво портів, залізниць та електростанцій. Однак у звертаннях до населення пекінська влада ледь згадує про роль Японії в національній економіці в спробі претендувати на власний внесок у розвиток країни. І Японії це не дуже подобається.
Більше того, уряд Китаю свідомо розвиває у своєму народі антияпонські настрої. Хвилі антияпонського руху, що піднімаються в Китаї – це не спонтанний вибух стримуваних народом емоцій, а результат політики комуністичного режиму з перемикання уваги народу на побутові проблеми, щоб домогтися своїм цілям на політичній арені. Закордонна преса повідомляє, що під тиском китайського режиму китайський народ має свободу самовираження тільки у двох областях: футбольні матчі й ненависть до Японії.
Відвідування прем’єр-міністром Японії храму Ясукуни підняло великий шум серед сусідських держав, тому що це зачепило почуття народів Азії. Китайський комуністичний режим, однак, використав цей інцидент і несамовито напав на Японію, заявивши: "Ніхто не може забути й змінити історію".
Якщо китайський комуністичний режим дійсно серйозно ставиться до історії, чому він не думає про свою власну історію? Звірства, вчинені Японією під час Другої світової війни, були наслідком правління мілітаристів, а не сьогоднішньої демократичної влади. У Китаї, однак, більш ранні політичні рухи, такі як “Великий стрибок”, “Культурна революція” або “Великий голод”, а пізніше розправа на площі Тяньаньмень в 1989 році й сьогоднішні репресії Фалуньгун – все це робота китайської компартії.
Зловмисники, замість того, щоб відступити назад, піднімаються вище, замість того, щоб подумати над вчиненими гріхами, виправдують свої злочини, даючи помилкові й безглузді пояснення. Диктатура та репресії у Китаї, замість того, щоб згасати, існують дотепер і продовжують розвиватися.
Японські політики виражають надію, що демократичний Китай в остаточному підсумку виявиться, що завдасть прямого удару по проблемі китайсько-японських відносин. Звичайно, упертість КПК, заснована на диктатурі й тоталітарному режимі влади, нашкодила, як її іноземним зв’язкам, так і національним інтересам. На Китай були накладені міжнародні санкції після розправи на площі Тяньаньмень в 1989 році. Деякі найважливіші міри в галузі економіки не були застосовані дотепер. США, Європейський Союз і Японія – три головних світових економічних центри – дотепер накладають заборону на експорт високотехнологічної продукції в Китай.
У західних країнах 75% їхньої продуктивності ґрунтується на технічному прогресі, причому тільки 25% – це праця, сировина й енергетичні ресурси. У Китаї, однак, все навпаки, 25% його продуктивності досягається за рахунок розвитку високих технологій, а 75% – завдяки наявності сировини, трудових та енергетичних ресурсів і т.д. Інакше кажучи, після 30 років "відкритості й реформ" Китай залишається на примітивній стадії розвитку при високій вартості продукції, низьких результатах, високих вкладеннях і низькій продуктивності праці.
Китай страждає не тільки від недоліку іноземної високотехнологічної продукції, але також переживає зміни в процесі надходження іноземних інвестицій, яких він так сильно потребує для підтримки постійного економічного росту. Наприклад, у цей час Китай втрачає капітали, які він одержував з Японії, які йдуть в Індію. Японська ієна не єдина валюта, яку втрачає Китай. Інвестиції й бізнес Тайваню теж починають повертатися до Індії. Говорячи про економічну реформу, Індія почала її на 10 років пізніше, ніж Китай, але вона не тільки наздогнала, але й перегнала в цьому Китай. Причина проста: Індія дотримується закону й демократичних норм, це самий безпечний спосіб захисту міжнародного капіталу. Індія – це країна, де представники міжнародного бізнесу відчують, що їм буде дуже вигідно вкладати в неї гроші.
В остаточному підсумку, відкидаючи демократію, китайський комуністичний режим відмовляється й від міжнародних зв’язків, втрачаючи можливість представляти високотехнологічні товари Заходу й одержувати японські кредити.
Сьогоднішній світ переживає інформаційний бум, і багато країн, що живуть за рахунок високих технологій, швидко розвиваються. Китай не зможе піднятися без високих технологій. Через свої егоїстичні інтереси, Китай свідомо відкидає демократичні реформи й, таким чином, світові досягнення в області високих технологій проходять повз китайський ринок. У цьому змісті КПК стала самою великою і важкою перешкодою в процесі відродження Китаю.
Чень Цзиньсун. Радіо Вільна Азія
