Китай. Нещодавно близько 800 шанхайських жителів опублікували апеляційний лист у мережі Інтернет за назвою «Лист від жителів Шанхая: Ми хочемо дотримання прав людини, а не Олімпійських Ігор». Цей лист було підписано справжніми іменами.
#img_left#Нещодавно 6 000 селян, які втратили свої землі в провінції Хейлунцзян на північному сході Китаю, також опублікували подібного листа.
«До Олімпійських Ігор 2008 року вже недалеко. Замість благополуччя та успіху за останні шість років ми відчували безпрецедентне порушення наших прав, і порушенням цим немає кінця», – говорилося в їхньому листі.
Апеляції від однієї особи писати даремно
Більшість із 800 шанхайських громадян зверталися зі скаргами до влади вже протягом тривалого часу. Вони втратили своє житло внаслідок насильницького знесення будинків і переселення. Щоб захистити свої права, вони постійно подавали скарги, але даремно. Комуністичний режим, замість того, щоб вирішити ці проблеми, використовував «Підтримку соціальної стабільності» напередодні Олімпійських Ігор як привід для ігнорування цих скарг.
У листі сказано: «Всі законні й відкриті канали для подачі наших скарг були блоковані, багато хто з нас були неодноразово побиті урядовими чиновниками, які поводилися подібно мафії».
Насильство та примус
Люди, які апелюють, також позбавлені елементарних житлових умов. Багато хто з них були побиті, затримані, засуджені, страждали через те, що їхні родини було зруйновано. Багато хто з їхніх родичів були або замучені до смерті, або доведені до самогубства.
Будинок Чжана Чжаоліна був незаконно знесений близько п’яти років тому, в його родини і досі немає постійного місця проживання. Дружину Чжана насильно відправили в психіатричну лікарню 19 вересня 2005 року, тому що вона шукала допомоги консульства США в Шанхаї.
Чжан сказав: «Минуло два роки, як моя дружина втратила розум, вона дотепер перебуває в ув’язненні, де контактує із психічно ненормальними людьми. Я застосовував усі способи, щоб допомогти їй, але всі мої зусилля не скінчилися успіхом. Ці Олімпійські Ігри не мають ніякого відношення до нас. Я тільки хочу повернути все те, що належить мені, і знову почати мирне життя».
Чжан продовжив: «Вважається, що це важлива подія для будь-якої країни – стати господарем Олімпійських Ігор. Але що стосується нас, то ми не відчуваємо ніякого ентузіазму від перспективи проведення Олімпійських Ігор. У нас немає постійного житла, ми переїжджаємо з місця на місце… Олімпійські Ігри символізують мир, гармонію та процвітання, але в дійсності, тут немає ніякої гармонії».
3 листопада 2006 року Дуань Хуеймінь поїхав у Пекін подавати апеляцію. Його здоров’я було серйозно підірване внаслідок побиттів міліцією й представниками місцевої влади, в яких було завдання усіляко перешкоджати всім людям подавати апеляції. Під час своєї затримки Дуань щодня вимагав, щоб його госпіталізували, але цього так і не сталося. 2 січня 2007 року Дуань помер від тяжких тілесних ушкоджень і відсутності своєчасного лікування. За два дні до своєї смерті Дуань одержав повідомлення про те, що його присудили до одного року примусових робіт у трудовому таборі.
Молодша сестра Дуаня Хуейміня Дуань Хуейфан сказала: «Те, що приносять нам Олімпійські Ігри, це «сіль на рану, зроблена всілякими образами». Ми хочемо мирного життя, але щоразу, коли проводяться важливі конференції, і нас відвідують важливі іноземні гості, нас незаконно ув’язнюють під домашній арешт і стежать за нами. Не дуже давно, під час візиту нового начальника партії Шанхая Си Цзиньпіна, нас також змусили сидіти під домашнім арештом».
«Чи сприяє проведення Олімпійських Ігор поліпшенню життя народу, повазі й дотриманню прав людини? Ми не маємо ні прав, ні демократії, тому не бачимо ніякого сенсу в проведенні Олімпійських Ігор. Тільки невелика група диктаторів одержить вигоду, а для демократії в Китаї це не принесе взагалі ніякої користі. Ми повинні бойкотувати Олімпійські Ігри», – сказала Дуань Хуейфан.
Незадовго до смерті, в останні години життя Чжоу Юечжень, місцева влада змушувала її підписати документ про згоду на примусове переселення. Щоб виразити свій протест, Чжоу сфотографувала себе в ліжку, виразивши свою останню волю. Вона написала великими буквами на папері, щоб її дочка продовжувала подавати скарги після того, як вона піде з життя. Чжоу Юечжень померла в день свого народження у віці 70 років.
Дочка Чжоу розповіла репортерові, що до примусового переселення в Чжоу було дуже міцне здоров’я, але після декількох місяців безуспішних спроб звертань до влади вона стала страждати від перевтоми, і в неї виявили рак печінки.
У Мао Хайсю раніше була щаслива родина й гарний заробіток керуючої швейним бізнесом, переданим їй у спадщину. У серпні 2001 року місцева влада також насильно переселила її. Її чоловік не виніс сильного потрясіння й помер.
Мао сказала: «Для китайського народу повинно бути за честь, що в Китаї будуть проводитися Олімпійські Ігри, але зараз наші права навіть на елементарне проживання не можуть бути дотримані. Яка користь нам від такої показухи? Ми проти проведення Ігор».
В апеляційному листі говориться: «На жаль, роль наших неполітичних скарг доволі незначна. Вони не змінять наше життя, яке зазнає переслідувань і тиску!»
Народ чи Ігри?
«Ми звертаємося до всіх урядів, ЗМІ та неурядових організацій, до всіх, хто має совість: ми хочемо дотримання прав людини, а не проведення Олімпійських Ігор! Ми сподіваємося, що ви будете приділяти увагу дотриманню прав людини в Шанхаї, прислухаєтеся до нашого голосу, зробите правильний вибір між правами людини й Олімпійськими Іграми. Що ж все-таки більш важливо для жителів Шанхаю?»
