Представлена як одна з новітніх комерційних технологій в освітленні, «Powermoon» використовується у будівництві, ремонті автодоріг і рятувальних роботах. Це великі гелієві кулі, виготовлені з напівпрозорого матеріалу, – останній «писк» у виробництві штучного освітлення, що є спробою імітувати в зовнішньому оформленні м’якість місячного світла. Їх встановлення є справою лічених хвилин, споживають вони таку саму кількість енергії, що і галогенні лампи, дають рівномірне свічення, і «всього лише 4 їх екземпляри здатні освітити ціле футбольне поле».
Це нове творіння людства може знову нагадати нам хоч про якесь часткове розкриття таємниці, яку має наш «природний» супутник. Є очевидним, що коли ми почнемо проводити аналіз фізичних властивостей того білого планетоїда, який робить оберт навколо нашої Землі за 28 днів, то стане помітно і більш ніж природньо, що Місяць на заході небосхилу виглядає якось відособлено. Абсурдна теорія? Мабуть, слід переглянути це питання. Якщо ми згадаємо гіпотезу, висунуту у 60-х роках минулого століття російськими вченими Михайлом Васіним і Олександром Щербаковим, то це гарантуватиме більшу кількість досліджень в цій сфері надалі. Вищезазначена гіпотеза налічує 8 головних постулатів, що в народі називають «загадками», які аналізують деякі з найдивовижніших питань, що стосуються супутника. Через питання часу та наукової точності ми відкладемо вбік більшість домислів щодо природи світила, щоб сконцентруватися на конкретних дилемах, що продовжують залишатися загадками для сучасної науки.
Перша загадка Місяця: ненатуральний Місяць або космічний обмін
Фактично орбіта руху і величина супутника Місяць є фізично майже неможливими. Якби це було природним, то можна було б стверджувати, що це вкрай дивна примха космосу. Обумовлено це тим, що величина Місяця дорівнює чверті величини Землі, а відношення величин супутника і планети завжди є у багато разів меншим. Відстань Місяця від Землі є такою, що вона справляє враження рівної із Сонцем величини. Це дозволяє нам спостерігати таке рідкісне явище, як повне сонячне затемнення, коли Місяць повністю закриває Сонце. Та ж сама математична неможливість має місце і щодо мас обох небесних тіл. Якби Місяць був тілом, що в якусь мить було притягнуте Землею і здобуло природну орбіту, то очікувалося б, що ця орбіта була еліптичною. Натомість вона є вражаюче круглою.
Друга загадка Місяця: неправдоподібна кривизна Місяця
Неправдоподібна кривизна, яку має поверхня Місяця, не може бути пояснена. Місяць не є круглим тілом. Результати геологічних досліджень приводять вчених до висновку, що цей планетоїд – фактично порожниста куля. Хоча він і є таким, їм все ж таки не вдається пояснити, яким чином Місяць може мати таку дивну структуру, не зазнаючи руйнування. Одним із пояснень, запропонованих вищезазначеними вченими, є те, що місячна кора була виготовлена з твердого титанового каркасу. І дійсно, було доведено, що місячна кора і скелі мають незвичайний рівень вмісту титану. За оцінками російських учених Васіна та Щербакова, товщина шару титану складає 30 км.
Пояснення наявності безлічі метеоритних кратерів на поверхні Місяця є широко відомим: відсутність атмосфери. Більшість космічних тіл, які намагаються проникнути на Землю, зустрічають на своєму шляху кілометри атмосфери, і закінчується це тим, що «агресор» розпадається. Місяць не має здатності, яка б захищала його поверхню від шрамів, залишених усіма метеоритами, що врізаються у нього, – кратерів усілякої величини. Незрозумілою залишається невелика глибина, на яку змогли проникнути вищезазначені тіла. Дійсно це виглядає так, ніби шар украй міцної речовини не дозволяв метеоритам проникати в центр супутника. Навіть кратери діаметром 150 км не перевищують 4 км углиб Місяця. Ця особливість не піддається поясненню з точки зору нормальних спостережень, де вважається, що повинні були б існувати кратери, щонайменше, п’ятидесятикілометрової глибини.
Четверта загадка Місяця: місячні моря
Як утворилися так звані «місячні моря»? Ці гігантські площі твердої лави, що, як вважається, походять із внутрішньої частини Місяця, могли б легко бути пояснені на гарячій планеті з рідкою внутрішньою частиною, де вони могли б виникати після ударів метеоритів. Але фізично набагато вірогіднішим є те, що Місяць, судячи з його розмірів, завжди був холодним тілом. Інша загадка – розташування місячних морів. Чому 80 % з них знаходиться на видимій стороні Місяця?
П’ята загадка Місяця: маскони
Гравітаційне тяжіння на поверхні місяця не є однорідним. Цей ефект вже був зазначений екіпажем Аполлона VIII, коли він облітав зони місячних морів. Маскони (від «Mass Concentration», масова концентрація) – це місця, де, як вважається, існує речовина більшої густини, або, в більшій кількості. Це явище тісно пов’язане з місячними морями, оскільки маскони розташовані під ними.
Шоста загадка Місяця: географічна асиметрія
Досить кричущим фактом, якому донині не можуть знайти пояснення, є географічна асиметрія поверхні Місяця. Знаменита «темна» сторона Місяця має значно більше кратерів, гір і елементів рельєфу. Також, як ми вже згадували, більшість морів, натомість, знаходяться на стороні, яку ми можемо бачити.
Сьома загадка Місяця: низька густина Місяця
Наш супутник має 60 % від густини Землі. Це разом із різними дослідженнями неодмінно доводить її порожнину. Більш того, декілька вчених ризикнули припустити, що вищезазначена порожнина є штучною. Справді, беручи до уваги розташування поверхневих шарів, які вдалося ідентифікувати, вчені стверджують, що Місяць виглядає подібно до планети, яка сформувалася «навпаки», і деякі використовують це як аргумент на користь теорії «штучного відливання».
Восьма загадка Місяця: походження
У минулому сторіччі протягом тривалого часу умовно прийнятими були три теорії походження Місяця. Тепер велика частина наукового світу прийняла можливість штучного походження планетоїда Місяць як не менш обґрунтовану, ніж інші. Одна з теорій припускає, що Місяць є уламком Землі. Але величезні відмінності в характері цих двох тіл роблять дану теорію практично бездоказовою. Інша теорія полягає в тому, що спірне небесне тіло утворилося одночасно із Землею з однієї і тієї ж хмари космічного газу. Але попередній висновок є правомірним і щодо цього міркування, оскільки Земля і Місяць повинні були б мати, принаймні, схожу структуру. Третя теорія припускає, що, мандруючи космосом, Місяць потрапив у поле земного тяжіння, яке упіймало і перетворило його на свого полоненого. Великий недолік такого пояснення полягає у тому, що орбіта Місяця майже абсолютно кругла і циклічна. При подібному явищі (коли супутник пійманий планетою) очікувалася б достатньо ексцентрична (віддалена від центру) орбіта, або, принаймні, дещо еліптична.
Четверте припущення – найбільш неймовірне з усіх, але, в усякому разі, воно може пояснити різні аномалії, що пов’язані з цим світилом, – якщо Місяць був сконструйований розумними істотами, то фізичні закони, під дією яких він знаходиться, не були б однаково застосовними до інших небесних тіл. Тоді незайвим було б поставити питання: якщо ця теорія є вірною, то з якою метою був спроектований Місяць? Існує, відверто кажучи, декілька пояснень. Одне з найбільш прийнятних на даний час таке, що Місяць був побудований древнім людством, яке володіло достатніми технологіями для здійснення цього колосального проекту, і призначався головним чином для забезпечення людей світлом уночі. Безглуздо? Мабуть, нам слід було б поглянути, як виглядає «Powermoon», що чітко вимальовується на фоні темного неба, перш ніж відповідати на це вибухом сміху.
Загадки Місяця, висунуті вченими Васіним і Щербаковим, – це тільки деякі реальні фізичні оцінки аномалій Місяця. Крім цього існує велика кількість інших відео-, фотографічних свідчень і досліджень, що вселяють упевненість в тих, хто ризикує думати про можливість того, що наш «природний» супутник таким не є.
