Коли я був хлопчиком, я з захопленням читав пригодницький роман «Метелик», де розповідалося про життя Анрі Шар’єра. Французький суд відправив його відбувати покарання в колонії на південноамериканському узбережжі за злочин, який він не скоїв. Шар’єр, який отримав прізвисько «Метелик» за татуювання на грудях, зумів втекти з кількох в’язниць, включаючи втечу на плоту з кокосових горіхів з практично неприступного «Чортового острова».
#img_left#Кім Юн пройшов через подібне. Табір №14 — північнокорейський аналог «Чортового острова», місце ув’язнення, звідки в’язні не повертаються. Вони проводять роки в підземних шахтах, голодуючи і перебуваючи в нестерпних умовах. Проте, подібно до Метелика, Кім зумів утекти і повідати свою історію. Його книга тепер доступна англійською мовою під назвою «Довга дорога додому» (Long Road Home) (видавництво Columbia University Press, 2009).
Як і Метелик, Кім Юн був невинен. До свого допиту і вироку він належав до північнокорейської еліти. Маючи звання підполковника, він вів переговори з валютних операцій по північнокорейському експорту морепродуктів і соснових грибів. Але після того, як він покопався в своєму минулому, він виявив таємницю, через яку його засудили.
Ще маленьким хлопчиком його всиновила високопоставлена пара, яка послідувала директиві Кім Ір Сена про те, що треба поклопотатися про сиріт Корейської війни. Вони виростили його, за північнокорейськими мірками, в розкоші: «У новому будинку ні в чому не було нестачі. Багато всього. Багато їжі, іграшок, одягу і гостей. Всі гості приносили нам що-небудь — солодощі, кишенькові гроші та інші речі — в обмін на прохання у наших батьків про позики: сприяти підвищенню в партії їхнім синам і дочкам, найняти їхніх родичів на продовольчий склад, забезпечити їх товарами з продовольчого складу тощо». Ця відмінно відлагоджена система покровительств і хабарів стала одночасно порятунком і загибеллю для Кіма.
Як дійсний патріот, Кім відправився в революційну школу, де в нього було значно більше успіхів у дзюдо, ніж у навчанні. Завдяки своєму спортивному таланту, він увійшов до армійської команди по дзюдо і швидко підвищувався в званнях. Але його мучило питання про походження: хто були його справжні батьки?
Розшукавши, врешті-решт, свою справжню матір, Кім дізнався про історію його сім’ї. Північнокорейська влада стратила його батька після Корейської війни за співпрацю з ворогом. Це автоматично зробило всю його сім’ю в числі підозрюваних. Його мати прийняла мудре, але болісне рішення — відправити своє молодше дитя до сирітського притулку, аби захистити його від північнокорейської системи спадкової провини.
Незважаючи на те, що його дядько і мати зробили все, аби приховати походження Кіма, служба безпеки, за іронією долі, виявила цю інформацію під час рутинної перевірки для його просування. Кім Юн був повністю лояльним членом еліти, старанно працював добровольцем у будівельних проектах, віддано служив в армії і забезпечив Кім Ір Сена сотнями тисяч доларів доходу від експорту. Все це не мало жодного значення. Провина його батька була і його провиною. Він був арештований, допитаний і підданий тортурам. Якби він визнав свою провину, він би був страчений. Проте він наполягав на своїй невинності і був відправлений до табору №14, де повинен був провести решту свого життя.
Він провів роки в таборі в умовах, що перебувають за межами уяви. Отримуючи жменю варених зерен і працюючи більше 12 годин на день, Кім перетворився на одного з Muselmanner, як нацисти називали «ходячих мерців» в концентраційних таборах. Він намагався вчинити самогубство, але невдало. Він мріяв про втечу, але це було неможливо. Він був свідком побоїв і страт. Він їв усе, що завгодно, аби вижити: щурів, коників, гнид. Його вирок збігся з найстрашнішим голодом в історії Північної Кореї. Таким чином, те, що він зумів вижити — вже само по собі є визначним.
Йому пощастило одного дня бути переведеним у сусідній табір №18, де життя було трохи терпимішим. Там він зустрівся зі своєю справжньою матір’ю. Робочий день був трохи коротший, було трохи легше знайти їжу, і його мати ділилася своєю порцією з ним.
Потім, одного дня він виявив потаємне місце у вантажівці для вугілля. Він зумів туди забратися і, використовуючи глибу вугілля для підпори, зміг уникнути тиску вантажу, накиданого зверху. Його вивезли з табору №18, немов у труні. Знання Кіма про Північну Корею і його численні зв’язки, отримані за життя під час поїздок і укладання угод, зіграли хорошу службу, як тільки він зумів вийти з табору. Для того, щоб опинитися в безпеці, втікши через Монголію з Північної Кореї в Південну, йому була потрібна допомога дуже багатьох людей.
Подібно до Метелика, Кім Юн робив неодноразові втечі. Він пройшов через нестерпні страждання. І сьогодні, оселившись у США, він розповідає свою історію і бере участь в кампаніях проти порушення прав людини в Північній Кореї.
Історія Кім Юна — це нагадування про жорстокість північнокорейського режиму. Це також нагадування про жертви, подібно до тих, на Чортовому острові, які далеко відділені від життя пересічних громадян. За різними даними, близько одного відсотка населення Північної Кореї перебуває в таких таборах. У США теж приблизно один відсоток населення перебуває у в’язницях, проте більшість людей країни можуть жити, не боячись загрози в’язниці. І, звичайно ж, умови життя, як і судова система — незрівнянні. Звичайно, Північна Корея — це не Камбоджа при Пол Поті, де все населення було в рабстві, в тій або іншій формі. Але не треба недооцінювати здатність звичайних громадян ігнорувати несправедливість, що видається за правосуддя.
Ті, хто підтримує зв’язки з Північною Кореєю, повинні познайомитися з історіями, подібними до Кім Юна. У нас не повинно залишатися ілюзій відносно північнокорейської системи. Ми підтримуємо політичні стосунки з Пхеньяном, тому що не бачимо іншої реальної альтернативи. Ми сподіваємося, що можемо поліпшити життя більшості північних корейців через гуманітарну допомогу й інвестиції. І сподіваємося, що, зрештою, зможемо допомогти тим, хто, як і раніше, перебуває в трудових таборах. Введення санкцій і подальша ізоляція лише заохочує жорстку політику Пхеньяна.
Як говорив Ф. Скотт Фітцджеральд: «Перевірка на висококласний інтелект — це здатність одночасно утримувати в голові дві протилежні ідеї, не втрачаючи здатності діяти». Дозвольте мені трохи перефразовувати його слова стосовно цієї статті. Перевірка на висококласну політику щодо Північної Кореї — це здатність одночасно утримувати в голові дві протилежні ідеї: жах трудових таборів і необхідність політичних стосунків, при цьому зберігаючи здатність діяти.
Автор Джон Феррер — співдиректор організації Foreign Policy In Focus (fpif.org).
