| Над ним пливуть тисячоліття, Миготять осінь і весна, Набіги, мори, лихоліття Та невідомі племена Одне одного гублять в загальному звалищі — І знову тиша в Менгірній балці. А.Ф. Лагутін
|
У Криму є пам’ятки старовини, маловідомі широкому загалу. Одна з них — Менгір, розташована неподалік від Бахчисараю. На думку вчених, це стародавня обсерваторія епохи мегаліту.
Подорож до «кримського Стоунхенджу» починається на околиці Бахчисараю — в районі Старосілля. Цей маршрут примітний мальовничими краєвидами і досить нескладними навантаженнями.
Вигляд на Старосілля.
Фото: Алла Лавриненко/Велика Епоха
Давні кам’яні сходи.
Фото: Алла Лавриненко/Велика Епоха
Стежка веде вгору кам’яними сходами. Цими природними східцями місцеві жителі користувалися протягом багатьох століть.
Піднявшись на куести (гірські схили), ми трохи відхилилися від маршруту в протилежну сторону, щоб помилуватися панорамою Бахчисараю та гірських вершин, що губляться в блакитному серпанку.
Успенський монастир, що поселився в скелях на протилежному схилі долини, здається містом з чарівної казки.
Панорама Бахчисараю.
Фото: Алла Лавриненко/Велика Епоха
Панорама Бахчисараю.
Фото: Алла Лавриненко/Велика Епоха
Куести — це геологічне утворення, асиметричні гряди. Вони утворені таким чином, що з одного боку — це круча, а з іншого — горбиста рівнина.
Гірський скил куести.
Фото: Алла Лавриненко/Велика Епоха
На пологому схилі бахчисарайських куест навесні стелиться смарагдовий килим горицвіту, ніби вишитий синім шовком дикого гіацинта. Нагріті ласкавим квітневим сонечком галявинки пахнуть весняним настоєм квітів. Маленькі ящірки, малахітові господині місцевих гір, виповзають погрітися на теплому камінні.
Поляни дикого гіацинта.
Фото: Алла Лавриненко/Велика Епоха
Приємно розтягнутися на весь зріст на свіжій траві, вдихати запашний аромат рослин і дивитися в ясне блакитне небо. Думки зникають, дихання стає легким — гармонія досконалої краси природи наповнює свідомість, замінюючи неправильні думки та емоції.
Після короткого привалу продовжуємо наш шлях на північний схід. Дорога петляє пологою місцевістю і приводить до спадистого виступу скелі, який часто називають «баранячим лобом».
«Баранячий лоб».
Фото: Алла Лавриненко/Велика Епоха
Навпроти, через вузьку балку Богаз-Сала, добре проглядається нагромадження скель із пологими контурами і печерою в них.
Балка Богаз-Сала.
Фото: Алла Лавриненко/Велика Епоха
Це і є мета нашого проходження — стародавня обсерваторія, яка складається з трьох об’єктів. Перший і найбільш значний із них — це менгір — кам’яна брила заввишки чотири метри.
Менгір.
Фото: Алла Лавриненко/Велика Епоха
На протилежному схилі яру добре проглядається наскрізний отвір Тешик-Коба, «Дірявий грот». Це і є другий елемент обсерваторії.
Дірявий грот.
Фото: Алла Лавриненко/Велика Епоха
Якщо відійти від менгіра вбік, то проріз грота зникає з поля зору. Третя частина комплексу — це останець скелі, що має вигляд збройового прицілу.
Третій об’єкт обсерваторії в Криму — скельний останець-приціл.
Фото: Алла Лавриненко/Велика Епоха
Усі три об’єкти розташовані на одній лінії.
Одна лінія трьох об’єктів обсерваторії мегаліту.
Фото: Алла Лавриненко/Велика Епоха
Тисячі років тому стародавнім людям так само, як і сучасним, календар був необхідний для ведення посівних робіт. Для визначення точок сонцестояння в незапам’ятні часи стали споруджуватися перші кам’яні обсерваторії.
У день зимового або літнього рівнодення ви можете спостерігати, як промінь сонця на сході проходить через отвір дірявого гроту, висвітлюючи менгір.
Балка менгіра наповнена особливим настроєм — дух століть живе в ній. Це особливо відчуваєш на скелі з гротом: тиша і врівноваженість огортають твій розум і тіло. Хочеться якомога довше залишатися на цьому місці, споглядати цвітіння рослин, химерної форми хмари, що пливуть, та забути про час і турботи. Тільки спів птахів порушує тишу. Рідкісні відвідувачі поводяться тихо, бережуть спокій мегаліту.
Дірявий грот.
Фото: Алла Лавриненко/Велика Епоха
Покриті дрібними білими квітами низькорослі чагарники терну на схилах балки схожі на хмари, що відпочивають. Рій бджіл, яких привабив сюди медовий аромат, збираючи урожай нектару, створює рівномірний гул.
Рожеві гілки квітучого мигдалю, мініатюрні червоні квіти маку та фіолетові барвінки прикрашають схили балки, створюючи святковий настрій.
Барвінок.
Фото: Алла Лавриненко/Велика Епоха
Набравши води в джерельці, що б’є з-під землі, ми закип’ятили похідний чай «з димком», не забувши додати в нього квіти мигдалю, терну і листочки суниці.
Чудово в теплий весняний день після доброго пішохідного навантаження поділитися враженнями з друзями за чашкою запашного чаю і апетитним перекусом.
Далі наш шлях лежав на вершину схилу Богаз-Сала.
Якщо в долині було тихо і тепло, то на самому верху урвища віяв сильний поривчастий вітер. Яким же було наше здивування, коли просуваючись далі стежкою, ми виявили цілу галявину сонячних адонісів.
Квітка горицвіту.
Фото: Алла Лавриненко/Велика Епоха
Ніжні квіти несамовито тріпав вітер — здавалося, що він вирве їх із корінням. Але стійкі хоробрі створіння поверталися в попереднє положення. Відбиваючись від шовкових пелюсток, сонячні зайчики наповнювали галявинку сяйвом. Оточені візерунчастим листям адоніси тримаються зграйками, немов захищаючи один одного від непередбачуваних капризів весняної погоди. В душі народилося тепле бажання зберегти зворушливу принадність цього місця, подарувати його поезію і чистоту наступним поціновувачам прекрасного.
#img_gallery#
