Якщо ви станете на певну плитку підлоги в церкві Святого Ігнатія в Римі й подивитеся вгору, вам може здатися, що ви перебуваєте в центрі всесвіту.
Мимоволі хочеться встати на зоряне склепіння з червоного мармуру посеред собору і вдивлятися в фреску на стелі з цієї ідеальної точки огляду. Перед очима, здається, відкривається величний шлях до Небес, що пронизує стелю і веде до божественного.
Монументальна стельова фреска «Тріумф Святого Ігнатія», виконана майстром ілюзій, художником-єзуїтом Андреа Поццо. Він напише власний трактат про перспективу і буде звеличений за те, що в монументальному масштабі здійснив завдання, яке ставив перед собою рух бароко. Тобто, прославити Церкву, а в його випадку ще і єзуїтів.
Проповідування Євангелія в усьому світі було місією єзуїтів у 17 столітті, які працювали пліч-о-пліч з колоніальними державами, торговими компаніями, королями, імператорами та главами держав, щоб поширити католицизм на всі чотири куточки земної кулі.
Засновник єзуїтів Ігнатій Лойола був канонізований у 1622 році, а кардинал Людовіко Людовізі за дорученням Папи Григорія XV присвятив святому нову церкву, яка тоді будувалася в Римі.
Пошук архітекторів і художників для цього проєкту здійснювався власними силами, щоб зменшити витрати, відтак ім’я Андреа Поццо, неймовірного майстра перспективи, з’явилося першим, коли прийшов час прикрашати більш-менш пласку стелю собору.
Його робота привернула увагу до церкви, оскільки він створив ілюзіоністичний купол, який зсередини створював враження, що будівля має купол, хоча насправді картина була виконана на звичайному полотні на плоскій стелі.
Прохання створити цей ілюзіоністичний купол і його виконання мало вирішити одну проблему: не маючи готового купола, виявилося, що його встановлення заблокувало б світло сусідньої будівлі Римського колегіуму Colegio Romano. Крім того, плаский штучний купол був набагато дешевшим в обслуговуванні, ніж справжній. Перспективне рішення художника було настільки геніальним, що до нього знову звернулися для набагато важливішого проєкту.
Таким чином, художник Поццо отримав свободу дій для розпису нефа. Як і в куполі, він розробив схему, засновану на лінійній перспективі, використовуючи лінії, що сходяться в одній точці для створення глибини, щоб розширити відносно обмежений простір церкви. Було використано стиль, який передбачав плавне злиття просторів, як реальних, так і ілюзорних. У моді в епоху бароко він називався «trompe-l’œil», що у перекладі з французької означає «обманювати око».
Дещо неглибока стеля собору ілюзорно здіймається на втричі більшу висоту у великій аулі над головою, доповненій фальшивими архітектурними колонами та арками, залитими божественним світлом. Перспектива настільки досконала, що важко сказати, де закінчується архітектура і починається стеля.
У цій пульсуючій небесній сцені, сповненій драматизму та емоцій, персонажі населяють хмари, споруди й навіть повітря, плаваючи та літаючи в блакитному небі або далеко вгорі, в пронизаних світлом небесах.
У центрі, над усіма іншими, піднесений над землею Христос несе хрест. З рани в його боці виходить промінь світла, який спрямовує погляд по діагоналі до святого, що піднімається до неба, щоб зустрітися з Господом. Цей промінь світла, який символізує божественне осяяння, заломлюється від нього в чотири кути фрески, що символізують чотири сторони світу.
У кожному куті зображені алегорії жінок: Азія, верхи на верблюді, рука піднята, щоб прийняти світло. Африка, темношкіра, верхи на, як ми вважаємо, крокодилі. Америка — світлошкіра, білява амазонка у головному уборі з пір’ям, зі стрілою, яка протистоїть пумі. Європа, в одній руці тримає скіпетр, інша спирається на кулю.
На жаль, навіть фотографії, як ми показали тут, не можуть передати справжній стиль бароко. «Тотальне мистецтво» цього періоду поєднує в собі архітектуру, скульптуру та живопис і вимагає від глядача присутності та участі у повному обсязі.
Однак, навіть на поверхні, слабке місце в роботі Поццо полягає саме в геометричній влучності, яка так спритно обманює око. Чим більше глядач стоїть поза центром, тим більше викривляється ілюзія, доки не перетворюється на спотворений безлад. Червоний мармуровий маркер на підлозі був розміщений там не просто так. Це допомагає глядачу отримати якнайкращий огляд.
Так само і картина передає своє послання найбільш переконливо — використовуючи ілюзіонізм, драматизм та емоції, щоб вплинути на глядача.
