Мандрівник з Данії став першою людиною у світі, яка відвідала всі країни планети за одну безперервну подорож без перельотів.
44-річний Тор Педерсен, уродженець Данії, вирушив зі свого будинку в Копенгагені, Данія, 10 жовтня 2013 року у віці 34 років, розраховуючи, що його подорож займе чотири роки. Однак авантюрна мандрівка зайняла ціле десятиліття.
Пан Педерсен, який має підготовку з надання першої медичної допомоги та досвід роботи в армії в якості миротворця ООН, вирушив у 150-ту річницю Червоного Хреста як посол доброї волі, перетнувши сухопутний кордон з Німеччиною. Він завершив свою подорож і повернувся до Данії 26 липня 2023 року з Мальдівських островів, подолавши 237 363 милі навколо світу.
«Це відстань, як дев’ять з половиною разів навколо планети, або як один раз піднятися на Місяць», — сказав пан Педерсен в інтерв’ю The Epoch Times.
Підготовка
«Було три кардинальних правила, — сказав він, — я не міг летіти, я повинен був проводити більше 24 годин в кожній країні, як мінімум, і я не міг повертатися додому, поки не досягну кінцевої країни, або, звичайно, якщо я вийду з проєкту».
Пан Педерсен народився наприкінці 70-х років і виріс, бігаючи лісом, вдаючи з себе Робіна Гуда чи Індіану Джонса. Згодом він почав читати про дослідників.
«Коли мені виповнилося 20, я чітко усвідомлював, що насправді нічого не залишилося», — каже він. «Не було незвіданих континентів, у нас є супутники, які літають у небі, фотографуючи та знімаючи все на відео».
Однак на початку 2013 року він дізнався, що дуже мало людей відвідали всі країни світу, і ніхто не здійснив цього неймовірного подвигу без польоту.
Коли він замислився над цим і вирішив досягти неможливого, його батько був «дуже стурбований» тим, що син зруйнує свою кар’єру в транспортній логістиці, від’їжджаючи на такий довгий термін. Тим часом його мати, яку він описує як «мрійницю», з самого початку була в захваті від плану сина.
Приблизно через місяць після від’їзду батько пана Педерсена змінив свою думку і став одним з найбільших його прихильників.
Пан Педерсен вирушив у подорож, склавши карту логістики свого маршруту навколо світу без літаків. Протягом усієї подорожі він мав при собі 10 паспортів. Він також мав подбати про особисту безпеку, заздалегідь домовившись про зустріч на кордоні з будь-якою країною, яка «вимагала більш ретельної підготовки».
У кожній країні, де він мав провести лише 24 години, він залишав свої речі та подорожував лише з невеликою сумкою і мінімальним пакетом документів. Він також брав із собою GPS і транспондер, що дозволяло йому посилати сигнал лиха і вказувати своє місцезнаходження, якщо йому це було потрібно.
Гроші мають значення
Наступним питанням, з яким зіткнувся пан Педерсен у своїй подорожі, був бюджет.
Маючи досвід роботи в логістиці, він налагодив партнерство з постачальником геотермальної енергії Ross Energy, який погодився спонсорувати його за 20 доларів на день. Це допомогло б йому покрити витрати на транспорт, проживання, харчування та візи в деяких країнах. Хоча ціни на візи були фіксованими й іноді перевищували бюджет, пан Педерсен зміг заощадити в деяких інших сферах.
«Якщо температура була достатньо теплою, а навколишнє середовище достатньо безпечним, я розкладав свій гамак», — каже він. «Якщо це дорога країна, то можна піти на місцевий ринок і купити хліба, горошку, огірків чи ще чогось, і тоді я можу піти й сісти десь під деревом і з’їсти свій власний маленький бутерброд».
Тим часом з транспортом у нього було два варіанти. Можна було обрати розкішний автобус, де він міг вибрати їжу та отримати гарне місце з Wi-Fi, вікнами й кондиціонером.
Або ж він міг би обрати тісний автобус, де немає свіжого повітря, забагато людей і який робить часті зупинки по дорозі.
Однак, маючи обмежений бюджет, він зазвичай вибирав економний варіант.
Під час своєї 10-річної подорожі пан Педерсен користувався різними видами транспорту, включаючи 351 автобус, 158 поїздів, 219 таксі, 87 спільних таксі, 128 метро, 67 автобусів, 46 мотоциклетних таксі, 40 контейнеровозів, 33 човни різних типів, 43 авторикші/тук-туки, 32 пороми, 28 повнопривідних автомобілів, 19 трамваїв, 9 вантажівок, 4 спільних мотоциклетних таксі, 2 круїзних лайнери, 1 екіпаж, 1 поліцейський автомобіль і 1 високопродуктивну яхту.
Його найдовша поїздка автобусом тривала понад 40 годин, а найдовша поїздка потягом тривала п’ять днів.
Тим часом його житло було від розкішного до найпростішого. Були випадки, коли він зупинявся у 20-місній кімнаті гуртожитку, але в іншому випадку проживав у готелі «Рітц Карлтон» у Гонконзі під час співпраці з Гонконзький радою з питань туризму. Часто він просто спав у громадському транспорті. Подекуди, почувши його неймовірну історію, люди запрошували його до себе додому.
«Іноді ці люди мають багато грошей, — сказав пан Педерсен, — а іноді це сім’ї, які не мають багато. Можливо, вони спали на землі, а мені дозволяли спати в ліжку».
Через два роки після початку подорожі його спонсор, компанія «Росс Енерджі», сильно постраждала від коливань цін на нафту, і їм довелося скоротити фінансування пана Педерсена. У той час він перебував у Центральній Африці й був змушений спустошити свій особистий банківський рахунок, взяти позику і розпочати краудфандингову кампанію, щоб продовжити подорож. На щастя, наприкінці пригоди компанія Ross Energy змогла відновити своє спонсорство.
Нові друзі всюди
Протягом усієї подорожі пан Педерсен підтримував зв’язок з родиною, друзями та прихильниками, оновлюючи свій особистий блог. Він також знайшов багато нових друзів на цьому шляху.
Пан Педерсен говорить данською, німецькою, трохи французькою та іспанською мовами. Коли мова не давала результатів, він виявив, що «гра в шаради» добре допомагає донести до людей свої потреби.
Загалом, пан Педерсен сказав, що в різних країнах, які він відвідав, у нього були дуже приємні зустрічі.
«Я завжди шукав щось хороше або цікаве… в цьому сенсі кожна країна справила на мене дуже гарне враження», — сказав він. «Переважна більшість людей, яких ви коли-небудь зустрінете на планеті, будуть звичайними людьми, які ходять до школи, або на роботу, або сидять за сімейною вечерею. Люди, які люблять танцювати, грати в ігри, займатися спортом і слухати музику».
«Звісно, є й жорстокі душі, але ймовірність того, що ви зіткнетеся з такими людьми, можна зменшити, якщо трохи спланувати свою поведінку: не виходити на темну вулицю посеред ночі, не ходити в райони, куди вам забороняють ходити, не їхати безпосередньо в країни, де йде війна, і так далі, і тому подібне», — зазначає він.
Однак однією з найменш приємних зустрічей, яку він пережив, було те, що його тримали під дулом пістолета посеред ночі в Центральній Африці. Але мандрівник розповів, що в тій самій країні він зустрів багато «дуже, дуже милих людей, які ділилися зі мною їжею або запрошували до своїх домівок».
У пана Педерсена була особлива супутниця, яка супроводжувала його протягом частини подорожі: його дружина, яка 27 разів відвідувала його в семи країнах. Пан Педерсен називає її «Ультрадружина», оскільки вона змагається в ультрамарафонах і воліє залишатися анонімною. Пара познайомилася за рік до того, як мандрівник вирушив у подорож, і заручилася на вершині гори Кенія під час свого першого візиту.
«Я думав, що це буде дуже романтично, і що коли ми піднімемося на вершину гори, то побачимо прекрасний краєвид і схід сонця», — сказав пан Педерсен. «Але насправді це була божевільна хуртовина… не було ніякого виду, все було повністю занесено. Було холодно, вітряно, жахливі умови. Ми просто хотіли спуститися якомога швидше. Але мені вдалося стати на одне коліно і подарувати обручку, і вона сказала „так“! Це було дуже пам’ятно».
Пан Педерсен одружився зі своєю ультрадружиною онлайн під час пандемії. Потім він возз’єднався з нею в Гонконзі, де пан Педерсен перебував протягом двох років.
Готовий повернутися додому
Під час подорожей бували моменти, коли він відчував потяг до дому.
Він сказав: «Після перших двох років, у 2015 році, я був готовий повернутися додому. Я ледве справлявся з цим. У мене був фізичний біль, душевний біль, я дуже сильно боровся…, а мені потрібно було відвідати ще близько 100 країн».
«Найкраще, як я можу це виразити, це сказати, що коли я виїхав з дому, це було на 99% пригодами й розвагами та на 1% роботою», — каже він. «Після, мабуть, двох років автобусів і поїздів, оформлення віз, проходження контрольно-пропускних пунктів, написання блогів, інтерв’ю, пошуку місця для ночівлі й всього цього, виявилося, що це на 99% робота і на 1% пригоди».
Але пан Педерсен знайшов мотивацію продовжувати через просування та збір коштів для Червоного Хреста, а також через бажання «намалювати більш позитивну картину про кожну країну в світі». Але іноді він все ж таки запитував себе: «Чому я все ще їду?».
Чим ближче пан Педерсен наближався до кінцевого пункту призначення, тим більше зростали ставки, адже він не хотів, щоб його проєкт провалився. Але, врешті-решт, він дістався Мальдівських островів.
26 липня, після повернення на батьківщину, він описав свої відчуття як «чудові».
Після грандіозного святкування з близькими, пана Педерсена засипали «божевільною кількістю інтерв’ю», можливо, по 10-12 на день, і протягом другого місяця перебування вдома він страждав від очної інфекції, болю у вухах, болю в колінах і головного болю. Поволі реальність повсякденного життя оселилася в ньому.
«Тіло повертається додому, але потрібно більше часу, щоб повернувся розум», — сказав він. «Немає більше країн, до яких мені потрібно їхати. Якщо я хочу полетіти, я можу полетіти. Тепер я більше контролюю себе і більше є господарем свого життя, і це приємно. Водночас коли ти робиш щось протягом майже 10 років, це стає частиною тебе самого».
Найбільший урок
На момент написання цієї статті пан Педерсен та його дружина вперше вчилися жити разом. Мандрівник також звикає до того, що його знають у всьому світі. Зараз він пише книгу про свій досвід, яка вийде у світ у 2024 році. Того ж року планується зняти документальний фільм, а також здійснити турне Данією з промовою.
Він все ще осмислює свою подорож і свій багатий досвід, але, мабуть, найбільший урок, який засвоїв пан Педерсен, полягає в тому, що незалежно від того, куди ви їдете, «люди — це просто люди».
«Засоби масової інформації дійсно зосереджені на тому, що ми вважаємо негативним, і коли ви чуєте це з ранку до вечора, сім днів на тиждень, протягом усього року, зрештою, це стає майже формою промивання мізків… це насправді неправда», — сказав пан Педерсен. «Більша частина світу — це люди, які роблять все можливе».
«Люди дивляться Netflix і танцюють у TikTok по всьому світу. … Більшість людей не мають жодних причин бажати комусь зла», — каже він. «Якщо ви зустрінете незнайомця десь у світі, швидше за все, цей незнайомець стане вашим другом».
