Зростання включення трансгендерних чоловіків-спортсменів до жіночих видів спорту означає, що це “лише питання часу”, коли на п’єдесталах пошани та в командах з легкої атлетики домінуватимуть біологічні чоловіки, попри те, що трансжінки становлять менше одного відсотка населення, вважає адвокат, захисниця інтересів австралійської жіночої групи.
Співзасновник організації Save Women’s Sports Australasia Кетрін Девес сказала виданню The Epoch Times, що в той час, як трансатлети “підносяться” ЗМІ як новаторські, політика включення трансспортсменів створює “лазівку, якою тепер можуть скористатися” “опортуністичні країни, спортивні команди та окремі спортсмени”.
“Ми бачитимемо, як звичайні хлопці змагаються з найелітнішими жінками світу”, — сказала Девес, — “Немає жодних вимірів чи тестів для визначення гендерної ідентичності людини; все ґрунтується на самопроголошенні”.
“Ми не хочемо бачити, як наші маленькі дівчатка тренуються від душі, приносячи себе в жертву… І раптом з’являється хлопчик, який просто вирішує заявити, що він дівчинка і займає це місце”.
Погляд Девес широко поділяється серед спортсменок, згідно з дослідженням, опублікованим, у червні, у журналі “International Review for the Sociology of Sport”, у якому йдеться, що 79 відсотків жінок-олімпійців вважають, що кількість трансатлетів, які встановлюють жіночі світові рекорди може збільшитися.
Крім того, 78 відсотків заявили, що Міжнародний олімпійський комітет (МОК) не провів “належних консультацій” з жінками-спортсменками щодо своїх рекомендацій для трансгендерів.
На Іграх 2020 року в Токіо новозеландська штангістка Лорел Хаббард, перша транс жінка, яка бере участь в Олімпійських іграх у жіночій категорії, була звинувачена жіночими групами та австралійським сенатором Клер Чандлер у тому, що вона зайняла місце Ровіель Детенаоу.
Політика трансінклюзивності також стала причиною недавнього конфлікту між Іраном та Йорданією через жіночий футбольний матч, в якому Йорданія звинуватила Іран у тому, що він виставив воротаря-чоловіка, щоб виграти вирішальну гру. Однак воротар-трансгендер Зохрех Коудаї, яка пізніше попередила, що подасть до суду на футбольну асоціацію Йорданії за “сумнів у її жіночності”, відбила два пенальті, а перемога забезпечила Ірану право на участь у жіночому Кубку Азії.
Проте захисники прав трансгендерів та дитячий психіатр зі Стенфордського університету Джек Турбан сумніваються, що включення трансгендерних жінок витіснять цисгендерних жінок, оскільки є випадки, коли “цисгендерні дівчата можуть перемагати”, змагаючись із трансгендерними дівчатами.
“Немає жодної епідемії трансгендерних дівчат, які домінують у жіночому спорті”, — написав Турбан у Scientific American у березні 2021 року, — “Спроби змусити трансгендерних дівчат грати в командах хлопчиків — це безсовісні нападки на і без того маргіналізованих трансгендерних дітей”.
Цей аргумент був підтриманий групами ЛГБТКВ+, які заявили, що генетичний склад та тілесна автономія людини “не є корисними показниками” спортивних результатів, і що “транссексуали — саме ті, за кого ми себе видаємо”.
“Коли людина не ідентифікує себе зі статтю, яку їй було присвоєно при народженні, вона повинна мати можливість соціального переходу — і це включає участь у спорті, що відповідає її гендерній ідентичності”, — йдеться у коментарі групи ЛГБТКВ+ Американського союзу громадянських свобод.
Однак Девес стверджує, що хоча спортивні організації та групи ЛГБТКВ+ можуть “вдавати, що між двома статями немає відмінностей”, світові спортивні рекорди чоловіків і жінок, зібрані за останні кілька століть, говорять про інше.
“Найелітніші чоловіки перевершують найелітніших жінок… Єдині показники, які жінки показують краще, ніж чоловіки, в основному пов’язані з такими речами, як баланс і гнучкість”, — продовжила вона, — “Існує 6000 біологічних відмінностей між чоловіками та жінками, 3000 у тому числі піддаються спостереженню”.
Девес вважає “неправдивим посиланням” припущення про те, що транссексуали перебувають у маргінальному становищі, оскільки факти показують, що “лобістські групи транссексуалів мають величезний вплив і владу” на уряд та ЗМІ.
Тим часом сенатор-ліберал Тасманії Клер Чендлер, яка нещодавно представила законопроєкт про захист одностатевого спорту для австралійських жінок, сказав The Epoch Times, що “немає жодних причин, через які спортивні адміністрації не можуть одночасно захищати і вітати жіночий одностатевий спорт і бути інклюзивними для трансгендерів”.
“Жіноча категорія існує не просто так”, — зазначила вона, — “Немає жодного права людини вимагати входу у щось, призначене для протилежної статі”.
Попередній федеральний лейбористський уряд у 2013 році замінив статеві ухвали “чоловік” і “жінка” в Законі про дискримінацію за ознакою статі на гендерну ідентичність і створив положення, що надають спортсменам чоловічої статі право подати судовий позов, якщо їм заборонено брати участь у змаганнях.
Минулого місяця вісім провідних австралійських спортивних організацій, включаючи регбі Австралії, AFL і нетбол Австралії, випустили керівні принципи щодо включення спортсменів-трансгендерів, наслідуючи приклад Sport Australia та Австралійської комісії з прав людини у 2019 році.
За матеріалами
