У Краматорську (Україна) відкрився художній салон-галерея Ганни Стрижової, де широкій публіці були представлені творчі роботи членів Національного союзу фотохудожників України, які живуть у цьому місті.
#img_right#Це третій в Україні салон-галерея. Тут можна придбати в домашню колекцію унікальні одиничні фотороботи, які цілком можуть прикрасити квартиру, будинок, офіс. Імена фотохудожників, виставлених у галереї, відомі не тільки в Україні та СНД, а також і в країнах Західної Європи.
Всі представлені роботи визначаються як світлопис і виконані на сучасних матеріалах – полотно, шовк, пластик та ін., з використанням новітніх технологій сучасного цифрового друку.
Відкривав виставку арт-директор художньої галереї Павло Кожевников. Він коротко представив всіх учасників, кожен із яких є членом Національного союзу фотохудожників України.
Вікторія Натолока. Її роботи представляли Україну на саміті СНД минулого року, вони входять в Енциклопедію Сучасного Мистецтва Білорусі, постійно виставляються в престижній галереї «Куля». У Вікторії була персональна виставка в Мінську.
Ірина Подушко. Ірина – дипломант і лауреат, учасник міжнародних фотовиставок, автор ілюстрацій для декількох віршованих збірок.
Якось Ірина – перший раз у своєму житті – взяла участь у міжрегіональному фестивалі мистецтв «ЕКОАРТ – 2004» у трьох з п’яти можливих номінацій і в усіх трьох перемогла. «До речі, – сказав арт-директор, – Ірина Подушко і Вікторія Натолока – це перші жіночі імена в списку Донецької обласної організації фотохудожників України».
#img_right#«Максим Бурда, – продовжив Кожевников, – це Перше місце в конкурсі ЮНЕСКО, це прекрасні образи чоловіків і жінок, це ціла серія дипломів обласного конкурсу «Фотоарт». Але біда, хлопець надмірно вимогливий до себе, і тому з нього важко «вижати» роботу, але якщо наполягти, і він покладе знімок на стіл, то це – ах! Це дійсно майстерність, не дивлячись на те, що він ще молодий».
Дмитро Алімкін. За освітою – фінансист, за професією – фахівець з маркетингу, а в душі – людина, нескінченно закохана у фотографію. Фотографія, окрім естетичної насолоди, як він сам про себе говорить, допомагає йому в духовному самовдосконаленні.
Олег Кіт. Програміст за фахом, а нині ще й студент Харківського аерокосмічного інституту. Член міського фотоклубу Краматорська "Юріс", творчого об’єднання "Сенс". Багатьом він знайомий за публікаціями в газетах і тижневиках. Олег активно бере участь у різних фотовиставках. У Олега Кота пройшла персональна фотовиставка "Перемога над Кримом", він брав участь у Національному фотоконкурсі "Дивосвіт українського примор’я", а також виставці "Сенс".
Павло Яблонський (Трофимюк). Роботи цього автора краще знають в країнах Західної Європи, ніж у рідному місті. Великобританія, Іспанія, Італія, Німеччина – ось далеко не повний перелік країн, де проводилися конкурси, дипломантом яких був Павло Яблонський. Павло – фотограф-філософ. Як він сам говорить, перебуває в світанку Вічності. Його роботи часто вельми загадкові і тим привабливі.
Про себе Павло Кожевников сказав скромно: «Ну, а я Павло Кожевников, артдиректор».
Ірина Подушко пояснила: «Павло Кожевников – це та людина, яка об’єднала нас всіх, завдяки якому з’явилася ця художня галерея. Павло Васильович не тільки наставляє нас у фотомайстерності, не тільки допомагає нам зрозуміти, що ж таке фотографія. Він ніби ще й опікає нас і деколи робить те, що повинні робити ми. Ось учора і сьогодні розвішував роботи на виставці він один, пояснюючи: фотохудожник фотохудожником, а заняття фізкультурою обов’язкові. Павло піклується, перш за все, про всіх нас, про команду. Він менше приділяє увагу своїй власній творчості, ніж нашій. Йому хочеться, щоб людям було приємно заглянути в цей художній салон. Він живе всім цим.
Навіщо все-таки був створений цей салон-галерея? На це Павло Васильович відповів так:
– Хочу, щоб людина, прийшовши з роботи додому, потріпана, втомлена, розхитана, сіла б на 15 секунд напроти он того пейзажу, наприклад, і відчула б себе на луці або під хмарами, і подумала: життя – це суєта. Небо – вічне. І немов омилася, немов прибрала у себе в душі весь бруд. Для цього ми тут, для цього створена галерея.
І трохи з історії створення салон-галереї
Павло Кожевников:
– Цю виставку ми зробили за місяць – це дивовижні терміни. Не було ні грошей, ні готових робіт, але було палке бажання згуртувати людей, зібрати всіх під одним дахом.
Ірина:
– Ми помітили: коли є добрі бажання і щирі наміри, Небо допомагає нам їх здійснити. Воно немов протягує руку. Був момент, коли, віддавши всі кошти на оформлення виставки, самі залишилися з 20 гривнами в гаманці на тиждень. Це тільки на хліб і молоко дитині. У нас кредит за будинок і багато інших грошових зобов’язань… Але виставка була для нас важливішою, і ми всі заощадження вклали туди. Адже живемо тільки тим, що заробимо у фотомайстерні. Є клієнти – є гроші. І ось, кінець робочого дня і ніяких перспектив. Але тут нам посилають одного, іншого замовника, причому роботи термінові і серйозні. Гроші на життя з’явилися протягом години.
Павло Кожевников:
– Скажу про мету створення галереї. По-перше, накопичилося багато робіт у наших фотохудожників, прекрасних робіт, які так і просяться до людей, по-друге, в місті немає затишного камерного залу, де люди в приємній спокійній обстановці могли б зустрітися і поговорити, відпочити душею, нарешті, призначити ділову зустріч. І така ідея, як виявилось, була не тільки у нас з Іриною. Одночасно вона з’явилася у Ганни Стрижової, господині салону краси «Марі-Ганна». У неї була якраз простора кімната, де вона і задумала проводити вернісажі. Ось так і зустрілися дві ідеї і об’єдналися разом.
– Один мій знайомий, – продовжив Павло, – із цього приводу сказав: «У мене є можливість пити коньяк по 60 доларів. Врешті-решт, я можу купити і вдома випити його, але в ресторани наші не піду. Музика, яка там скаче, не дає зосередитися, а я хочу спокою і самотності. Галерея – це те, що треба.
– До речі, в перший же день, на відкритті, вже купили одну роботу, на другий день купили вже три роботи. Значить, ми мали рацію – людям потрібна ця галерея і потрібна краса в їхньому будинку.
Ірина:
– У перспективі ми хочемо давати майстер-класи в художньому салоні. Багато хто не знає, як народжується фоторобота, скільки праці в неї вкладено, як приходить натхнення. Можливо, після цього хтось захоче зайнятися фотомистецтвом. Це ж чудово!
