Політика планування народжуваності, запроваджена в 1980 році, принесла китайському суспільству безліч бід і негативних явищ.
Необхідність утримувати пенсіонерів важким тягарем лягає на молоде покоління, оскільки в країні відсутня централізована пенсійна система. Зростає покоління надмірно розбещених дітей, яких називають «маленькими імператорами».
Абортовані немовлята викидаються на звалища або в сміттєві ящики, а фармацевти роблять із них медичні препарати, які нібито омолоджують тіло.
Ця політика перетворила лікарів на вбивць, яких змушують робити примусові аборти навіть на останніх місяцях вагітності.
Одна з таких лікарів вирішила розкрити одну з темних сторін сучасного китайського суспільства. Китайські блогери опублікували її статтю на початку цього року.
Статтю цього лікаря можна назвати сповіддю або навіть криком душі, тому що численні лікарі змушені вбивати у буквальному сенсі цього слова, реалізуючи політику свого уряду. Звідси, працівників відділень акушерства та гінекології називають «ангелами в білих халатах».
У статті вона наводить шокуючі подробиці своєї роботи, закликаючи китайську владу припинити це «жахіття», через яке у багатьох її колег трапилися психічні розлади.
Нижче наводиться скорочений переклад її розповіді:
«Спочатку хочу сказати, що у мене великий стаж роботи у відділенні акушерства та гінекології. Раніше я завжди пишалася своєю професією. Священний обов’язок лікарів — це рятувати людей. Заради того, щоб вчасно надати термінову допомогу хворим, або ж, як у нашому випадку з новонародженими, лікарі часто недоїдають і недосипають.
Ми часто по кілька годин боролися за життя цих малюків. Я особисто повернула до життя дуже багатьох новонароджених і врятувала життя багатьом породіллям.
Тоді я навіть і уявити собі не могла, що прийде час, коли за успішний прийом пологів лікаря каратимуть аж до звільнення з роботи.
Кілька місяців тому мене перевели працювати у відділення планування народжуваності. Тут такі правила, що якщо навіть немовляті до народження лишився всього один місяць, і в його матері немає дозволу на пологи, не можна, щоб ця дитина залишилася живою.
Раніше ми використовували різні способи, щоб дитина народилася живою, а тепер нам доводиться застосовувати різні способи, щоб дитина не змогла вижити. Наше керівництво каже, що це наказ уряду, і всі повинні його суворо дотримуватися і виконувати незалежно від того, легко їм це психологічно чи ні.
На останніх місяцях вагітності не можна вбивати плід в утробі матері, це буде небезпечно для неї, тому нам нічого не залишалося, як спочатку приймати пологи або ж робити кесарів розтин, а потім убивати новонароджених.
За цей час, виконуючи наказ уряду [рішення компартії про введення політики обмеження народжуваності в 1979 р. — ред.], я убила багато невинних дітей.
Пам’ятаю, як перший раз, коли я робила аборт, у мене сильно тремтіли руки. Я не змогла закінчити операцію і передала інструменти іншому лікарю.
Коли народжується здорова дитина вагою 3—4 кілограми, дуже рухлива, маленька і симпатична, вбити її дійсно нелегко. Життєва сила у багатьох із них дуже велика. Бувало, зав’яжеш їй рот і ніс бинтом або ж просто кинеш у відро з водою і придавиш головку до дна, а дитинка вискакує з-під твоєї руки і спливає з води, відчайдушно борючись за життя. Ти знову занурюєш її під воду, а вона знову дивним чином вислизає з рук і спливає. Багатьох просто не виходить вбити таким чином одразу, тоді їм роблять ін’єкцію спирту, повітря або ж дезинфікувального засобу. Голку вводимо прямо в мозок через тім’ячко.
Іноді навіть за годину не вдається вбити немовля, яке, на перший погляд, здається таким слабким і тендітним. Дитина начебто померла, але через деякий час знову починає подавати ознаки життя. Всю цю атмосферу неможливо описати словами. Це перевищує ту межу, яку може психічно витримати нормальна людина.
В учасників цих процедур умертвіння дітей потім довго трясуться руки, і виступає холодний піт. Багато хто з моїх колег розповідає, що часто, прийшовши додому, ховаються від сторонніх очей і гірко ридають. Багатьох ночами мучать кошмари або ж вони страждають від безсоння. У деяких навіть розвиваються психічні розлади.
У Китаї важко знайти роботу зі стабільним заробітком, тому ніхто не хоче йти з цієї служби і позбавлятися джерела доходів.
Звичайно ж, суворо забороняється бачити все це матерям цих дітей. Був одного разу випадок, коли мати випадково побачила, як вбивали її дитину. Вона втратила свідомість, і лікарі довго приводили її до тями.
Я гірко жалкую про те, що зробила, і щиро хочу, щоб всі немовлята, що померли від моїх рук, а також душі всіх дітей у світі, які померли в результаті абортів, потрапили б у рай і про них подбав би Будда Амітаба.
Також прошу всіх, хто прочитає цю статтю, по можливості, поширити її на інші інтернет-форуми, сайти і блоги. Це зіграє свою роль і допоможе врятувати численні маленькі життя.
Відділення планування народжуваності, про яке я розповіла, це всього лише одне з багатьох таких відділень по всій країні. Методи роботи у них у всіх однакові».
Ван Ліпінь, жертва примусового аборту в Китаї. Поруч з нею лежить її мертва дитина. Фото: womensrightswithoutfrontiers.org
