Впродовж тисячоліть питання правильних стосунків лікаря і пацієнта завжди посідало важливе місце у суспільному житті. Про це свідчать тексти давніх праць і вислови знаменитих лікарів, основоположників медицини.
Клятва Гіппократа
Гіппократ, що жив в Елладі дві з половиною тисяч років тому, написав твори, що відомі й у наш час: «Про лікаря», «Про благопристойну поведінку». Ви, ймовірно, чули про «Клятву Гіппократа»:
1. Лікарями Аполлоном, Аськлепієм [його сином], Гігієєю і Панацеєю [його внучками], а також усіма богами та богинями, присягаюся, закликаючи їх як свідків, виконувати за силою та розумінням своїм дану клятву і письмове зобов’язання. Вважати того, хто навчив мене цьому мистецтву рівним моїм батькам, ділитися з ним статками та за необхідністю допомагати йому в нужді, потомство його приймати як братів і, за їх бажанням, навчати їх цьому мистецтву, безоплатно та без договору; повчання, усні уроки та все інше в ученні передавати моїм синам, синам мого вчителя і учням, зв’язаним зобов’язанням і тим, хто приніс клятву згідно із законом лікарським, але нікому іншому.
2. Я направлю режим хворих їм на користь, відповідно до моїх сил і розуміння, утримуючись від спричинення якої-небудь шкоди або несправедливості.
3. Я не дам нікому смертельного засобу, якого він буде просити і не вкажу дороги до такої мети, так само як і жодній жінці не подам абортивного пессарія.
4. Чисто і свято я буду йти у своєму житті та мистецтві.
5. Я не проводитиму каменерозсікання, надавши робити його людям, що займаються цим [тобто хірургам].
6. До якого б будинку я не увійшов, я увійду туди на користь хворим, далекий від усього умисно неправедного і згубного, особливо від любовних справ з жінками і чоловіками, як вільними, так і рабами.
7. Чого б я не побачив або не почув під час лікування чи поза ним про життя людей такого, про що не слід базікати, я про це умовчу, вважаючи розголошування ганебним.
8. Мені, як виконавцю і тому, хто не порушить клятви, – нехай буде щастя у житті та у мистецтві й слава серед усіх людей навіки, а тому, хто переступить і не дотримає клятви, нехай буде зворотнє цьому.»
Клятва древніх лікарів наочно демонструє, якими високими моральними принципами керувалися ескулапи Еллади. Ці принципи схожі на вказані у релігіях і їх швидше можна прийняти за повчання для всього життєвого шляху людини. У III столітті до нашої ери у індійському народному епосі «Аюрведа» («Книга життя») також висвітлено ці питання.
Найкраща основа ліків – любов
Абу Алі Ібн Сина (Авіценна), знаменитий лікар давніх часів, вважав, що у лікуванні беруть участь троє: хворий, лікар і хвороба. Таким чином, якщо пацієнт вибирає сторону лікаря, то, вони мають перевагу і хвороба буде переможена. Тобто велике значення при лікуванні від недуги повинне приділятися довірі пацієнта до лікаря, заснованій на абсолютній вірі у бажання лікаря допомогти, у його високий професіоналізм і досвід.
Лікар Філіп Ауреол Теофраст Бомбаст фон Гогенхейм (1493-1541), більш відомий як Парацельс, зробив вагомий внесок у розвиток лікарської етики. Парацельс наполягав на тому, що «лікар повинен вдень і вночі думати про свого хворого»; «лікар не сміє бути лицеміром, мучителем, брехуном, легковажним, але має бути праведною людиною»; «сила лікаря – у його серці, робота його повинна керуватись Богом й освітлюватися світлом природності та досвідченості»; «найкраща основа ліків – любов». Парацельс надавав велике значення високої моральності людини, яка надає допомогу постраждалому.
Ф. П. Гааз, чудовий московський лікар минулого говорив, що медицина – цариця наук, бо здоров’я необхідне для всього великого і прекрасного на світі. Гааз відзначив необхідність прислухатись до потреб людей, піклуватися про них, не боятись праці, допомагати словом і ділом. І недаремно на його могилі викарбувано слова, які він часто повторювати за життя: «Поспішайте робити добро».
Чому ж питання моральності та моралі так багато означали у минулі століття? Ймовірно, тому, що вони безпосереднє впливають на одужання хворого, тобто це – питання життя та смерті людини. На жаль, у сучасному суспільстві морально-етичним стосункам лікаря і пацієнта приділяється дуже мале місце. Часто вони сприймаються як щось, що не стосується медицини. Або увага до них викликана необхідністю нести якісь види відповідальності згідно з адміністративно-правовими керівним документами. Таке ставлення призводить до того, що перспектива опинитися в лікарні викликає у людей безліч негативних емоцій і неприємних очікувань. А з таким психологічним станом навіть новітні препарати не покажуть високої ефективності. Звичайно, подібна ситуація також є наслідком глибших соціальних проблем, що зачіпають міжособові стосунки різних рівнів.
