Китайський ринок предметів розкоші зростає, й очікується, що протягом трьох років він стане найбільшим у світі ринком предметів розкоші. Тим часом індекс Джині (Gini index — показник розподілу доходів) перевищив сигнальну позначку в 0,4, ООН, сигналізуючи про те, що розрив між багатими та бідними продовжує збільшуватися.
У «Ринок розкоші в Китаї: 2021 рік — рік контрастів», опублікованій цього року американською консалтинговою компанією Bain & Company, зазначається, що, попри глобальні, соціальні та економічні проблеми, що зростають, китайський ринок розкоші за останні два роки змінив тенденцію і сильно виріс. Він збільшиться на 48% у 2020 році, а у 2021 році — на 36% до 471 млрд юанів ($74 млрд), подвоївшись лише за два роки.
Різке зростання ринку предметів розкоші, частково викликане епідемією COVID-19, що ускладнює виїзд китайців за кордон і стимулює покупки на батьківщині, сприятиме перетворенню Китаю на найбільший у світі ринок предметів розкоші до 2025 року, йдеться у доповіді.
За даними річного звіту, продажі шкіряних виробів зростали найшвидше, приблизно, на 60%, на другому місці — модний одяг, – темпи зростання близько 40%. Продажі ювелірних виробів зросли на 35%, продажі елітних годинників збільшилися приблизно на 30%, а витрати на косметику класу люкс зросли приблизно на 20%.
Не дивно, що розкішний ринок у Китаї знаходиться в самому розпалі, у великих містах люди часто бачать довгі черги біля магазинів Cartier, LV, Prada, Gucci та Hermes. Ринок уживаних предметів розкоші також процвітає, наприклад, крокодиляча Hermes Kelly28 продавалася за ціною 280 000 юанів ($44 000), згідно з JD, китайським сайтом електронної комерції.
Багатство проти виживання
На тлі багатих китайських споживачів, які витрачають свої гроші в магазинах розкоші, вражає історія дівчини Ву Хуаянь, яка приїхала з південно-західної китайської провінції Гуйчжоу. За The New York Times, 24-річна Ву навчалася в університеті, але важила менш як 23 кг при зрості 135 см. Щоб заощадити гроші на лікування брата, Ву часто їла лише рис та чилі, внаслідок чого перебувала у стані хронічного недоїдання, що позначилося на її серці та нирках. Ву померла 13 січня 2020 року.
Директор Національної статистичної служби Китаю, у вересні 2021 року заявив, що індекс Джині в Китаї у 2020 році склав 0,468, щодо показника в 0,465 у 2019 році, що показує погіршення стану розподілу багатства між багатими та бідними в Китаї.
Згідно з доповіддю Дитячого фонду ООН, що вийшла в жовтні 2021 року, 26,6%, що становить приблизно 373 мільйони китайців (з населенням у 1,4 мільярда осіб), як і раніше, живуть за межею бідності з рівнем доходу в $5,50 на день.
Прем’єр-міністр Китаю Лі Кецян під час пресконференції на третій сесії 13-го Національного конгресу в травні 2020 року , що в Китаї 600 мільйонів людей живуть із середньо-низкими доходами, а їхній середньомісячний дохід становить менше ніж 1000 юанів (близько $157).
У Китаї багато бідних людей, то чому ж його ринок розкоші, як і раніше, займає одне з перших місць у світі? Ванг Цзюнь, колишній директор міжнародного відділу Інституту економіки Unirule у Пекіні, розповів The Epoch Times, що це пов’язано з тим, що населення Китаю є досить великим.
«Навіть якщо відсоток багатих людей у Китаї досить низький, скажімо, кілька сотих або кілька тисячних часток, але демографічна база Китаю значна», загальна кількість багатих людей у Китаї, за оцінкою Ванга, ймовірно, перевершує загальне населення багатьох європейських країн.
Згідно зі звітом Hurun Report за 2020 рік, у Китаї кількість «забезпечених домогосподарств» зі статками $6 млн юанів ($940 000) досягла 5 млн; «заможних домогосподарств» зі статками $10 млн юанів ($1,57 млн) досягла 2 млн; а «надзаможних домогосподарств» зі статком у $100 млн ($15,7 млн) досягла 130 000.
Серед домогосподарств із надвисоким чистим капіталом – 75% складають власники бізнесу, 15% – спекулянти нерухомістю, а 10% – професійні акціонери.
З «заможних домогосподарств» 60% — власники бізнесу, 20% — золоті комірці (вище керівництво корпоративних груп та багатонаціональних компаній), 10% — спекулянти нерухомістю та 10% — професійні власники акцій.
У Китаї багаті спекулянти схильні виставляти своє багатство напоказ. Ванг, який кілька років прожив у Німеччині, виявив, що найновіші німецькі автомобілі класу люкс найчастіше можна побачити не в Німеччині, а в Китаї.
«Навіть Audi Q7 – рідкість у Німеччині, – сказав він, – німці великі й повинні їздити на великих машинах, але їх це не хвилює». Однак у Китаї багато людей їздять на розкішних автомобілях, люблять вихвалятися».
Ванг Цзюнь назвав феномен погоні китайців за предметами розкоші свого роду —соціальною психологією — бумерів, тоді як у Європі та США такого явища немає.
Корупція
У Китаї корупція серед чиновників Комуністичної партії сприяла зростанню ринку розкоші. В останні роки з’явилися повідомлення про корумпованих китайських чиновників, які нагромадили величезну кількість майна та грошей.
Один із типових випадків – Гу Цзюньшань, колишній заступник начальника Головного управління матеріально-технічного постачання Народно-визвольної армії, який володів більш ніж 30 апартаментами у престижному районі Пекіна. У Шанхаї Гу продав ділянку армійської землі за більш ніж 2 млрд юанів ($320 млн), з якої він отримав 6% відкату. Пекінська влада вилучила в будинку Гу сотні ящиків вина «Маотай», відомого китайського предмета розкоші, а також золото та інші цінності, які заповнили чотири вантажівки, за даними китайських ЗМІ Sina від 6 квітня 2014 року.
18 березня 2012 року Сін Лібінь, голова Liansheng Group, витратив 70 млн юанів ($11 млн) на екстравагантне весілля своєї доньки в Саньє, провінції Хайнань. Витрати включали запрошення багатьох знаменитостей, оренду п’ятизіркових готелів, таких як Hilton та Marriott, та фрахт трьох літаків для перевезення гостей.
Сін — найбагатша людина в Люліні, провінція Шаньсі, зі статками понад 10 млрд юанів ($1,57 млрд). Вважається, що його фантастичне багатство стало результатом змови з місцевою владою. Сін купив усі акції державної вугільної шахти Сінгву за низькою ціною – 80 млн юанів ($12,58 млн). Згідно з офіційною інформацією, запаси шахти становлять 140,212 млн тонн. Розрахунки на основі цих даних показують, що Xing заплатила всього 0,57 юаня ($0,08) за тонну вугілля, тобто практично даремно, — повідомляє Southern Metropolis Daily.
Думки, висловлені в цій статті, є думкою автора і не обов’язково відбивають думку The Epoch Times.
Автор — Дженні Лі співпрацює з The Epoch Times з 2010 року. Висвітлює китайську політику, економіку, права людини та відносини між США та Китаєм.
За матеріалами
