Способи культурного геноциду витончені. Купи трупів уздовж доріг не лежать. Культурний геноцид спрямований на повільне знищення нації шляхом скасування її майбутнього. Як приклад можна навести уйгурів. Після настання 2017 року, який кинув їм остаточний виклик, Комуністична партія Китаю (КПК) розробила кілька методів досягнення своєї мети щодо уйгурів. Це призвело до масового поміщення невинних людей у табори “перевиховання”, а також до переслідування їхніх дітей, які залишилися вдома. Одна з найжахливіших тактик щодо уйгурських дітей полягає в тому, щоб зробити їх “штучними сиротами”. Їхні батьки — в’язні трудових таборів. Дітей “насильно розлучають із ними й поміщають у дитячі будинки та школи-інтернати”. На цю сумну й серйозну ситуацію звертає нашу увагу член Виконавчого комітету Всесвітнього уйгурського конгресу Дільксат Раксіт, який виступає як прессекретар організації.
Це “серйозна гуманітарна криза”, зазначає він. Ба більше, “велика кількість фактів свідчить про те, що уйгурські діти глибоко постраждали від цієї кампанії. Багато з цих штучних сиріт було передано на усиновлення за межі Східного Туркестану” — регіону, який китайський уряд називає Сіньцзян-Уйгурським автономним районом (СУАР). У цих установах “під тиском культурно-освітньої стратегії, розробленої КПК, їм не дозволяють вчити рідну мову”.
Буває й гірше. “Китайська влада, — додає Раксіт, — проводить політику “планування сім’ї”, спрямовану на запобігання народженню майбутніх уйгурів”. Офіційно демографічна тиранія, за допомогою якої китайський режим керував країною протягом десятиліть, припинена. Із сумнозвісною “політикою однієї дитини” покінчено. На зміну їй прийшла стратегія “двох дітей”, потім “трьох дітей”, потім розпливчаста стратегія “більше дітей”. Але для меншин, включно з уйгурами й тибетцями, жорсткий контроль над народжуваністю все ще виконується.
“Згідно з місцевими джерелами, рівень розлучень серед уйгурів зараз неймовірно високий”. Раксіт ґрунтує свої висновки на свідченнях місцевих жителів. Хоча розлучення проходять чітку процедуру, про що видаються офіційні свідоцтва, прихованою причиною їхнього високого рівня є переслідування дітей у СУАР з боку КПК. “Основна причина розлучень полягає в тому, що уйгурські пари вирішують від самого початку захистити своїх дітей: немає сім’ї — немає сиріт…”.
КПК здійснює “переслідування сім’ї”. Якщо під слідство потрапляє дружина, то й чоловіка підозрюють у “співучасті” або “покриванні”. “У результаті, — коментує Раксіт, — багато уйгурських родин було зруйновано, а їхніх членів переселено в різні місця. Батьки утримуються окремо або виїжджають з дому для проходження “виховної експертизи”, а їхні неповнолітні діти “всиновлюються” офіційними установами для подальшого переселення невідомо куди”. Однак, розлучаючись, уйгурські пари можуть влаштувати своїм дітям іншу долю. Адже в разі затримання матері або батька інший батько, який, перебуваючи в розлученні, не буде заарештований після арешту чоловіка, може залишитися вдома і по-справжньому піклуватися про них. Це відчайдушний останній засіб… Але, на жаль, я впевнений, що уйгурські діти врешті-решт не зможуть по-справжньому уникнути переслідувань. КПК придумає нові методи…”.
Виверт із розлученням суперечить релігійним переконанням і традиційним звичаям уйгурів, які вірять у міцну та стабільну сім’ю. “Спадкоємство й розвиток релігійної та традиційної культури уйгурів багато в чому залежить від сімейного виховання”, — додає Раксіт. “Батьки — це потужна сила, що формує майбутню віру дітей. Тому уйгури завжди дуже обережно ставилися до розлучень. Але політика крайнього геноциду, яку проводить КПК, руйнує уйгурські сім’ї”.
За BITTER WINTER
