Засновник і перший імператор династії Південна Лян Сяо Янь (464—549 н.е.) правив 48 років і став одним із небагатьох правителів-довгожителів в китайській історії. Він помер у віці 85 років, отримавши посмертне ім’я У-ді.
#img_right#Нащадок Сяо Хе, першого прем’єр-міністра династії Хань, Сяо Янь прославився як високоосвічений імператор, видатний військовий генерал і покровитель буддизму.
Після вступу на престол він став осягати свої обов’язки із завидною пристрастю. Він зміцнив освітню систему, сприяв тому, щоб справедливі і чесні чиновники отримували високі посади, і провів реформу обрядів.
Щоб краще зрозуміти свій народ, він поставив дві поштові скриньки біля воріт палацу: одна з них була призначена для скарг чиновників, а друга — для побажань і прохань звичайних жителів.
Велике значення Сяо Янь надавав відбору, освіті і призначенню державних чиновників. Щоб вони добре виконували свої обов’язки і вдосконалювали свої здібності, імператор реформував систему освіти і відкрив національний університет. Він заохочував неупереджених і справедливих службовців низького рангу, завдяки чому вища влада зосередилася в руках чесних людей, і держава почала процвітати.
Вихований згідно з канонами Конфуція Сяо Янь цікавився книгами з даосизму, але, в кінцевому рахунку, вирішив стати буддистом. У церемонії посвячення його в чернечий сан взяло участь більше 20 тисяч ченців і звичайних мирян.
Його бажанням було побудувати «Країну буддизму», де всі громадяни прагнули б звільнитися від мирських бажань. Ставши вегетаріанцем, він заборонив приносити в жертву тварин. Як автор кількох відомих текстів буддизму, він наказав підготувати першу китайську книгу Тріпітакі (звід буддійських священних текстів). Імператор співчував людям і дуже обережно ставився до смертної кари.
Будучи побожним, він мріяв залишити імператорський сан і стати ченцем у храмі, і коли йому виповнилося 60 років, він здійснив своє бажання. Коли міністри дізналися, де він перебував, почали благати його повернутися в палац. Під час свого правління він зробив ще багато спроб, щоб стати ченцем, і його стали називати «Монах-імператор» або «Імператор-Бодхісатва».
За імператора У-ді розвиток культури та економіки досяг свого піку, буддизм став національною релігією. Однак відданість буддизму в останні роки царювання відвернула його від державних справ, і деякі міністри скористалися його великодушністю в своїх інтересах.
Він помер від голоду в монастирі у віці 85 років після того, як країну захопили варвари.
