Коли розмова йде про економіку Китаю, китайські ЗМІ і критики частенько починають розмову із слів: «Фінансова криза США викликала негативні наслідки для китайської економіки…», неначе саме криза заштовхнула економіку Китаю в зловісну пучину. Внаслідок недоліку доступу до вільної інформації і професійних знань люди в Китаї глибоко введені в оману пропагандою держави. Всупереч поглядам людей у Китаї, зарубіжні оглядачі пропонують разючі точки зору, включаючи ідею про те, що фінансова криза США стала результатом «китайської змови».
Насправді ж, ці дві точки зору впустили той факт, що завдяки тісній двосторонній взаємодії в торгівлі і фінансовій сфері економіки двох країн сталі взаємозалежними. Це не тому, що керівництво цих країн хоче тісних зв’язків або готує які-небудь «змови». Насправді, це тому, що китайська політика відкритих дверей за останні три десятиліття дозволила величезній кількості іноземного капіталу поступово проникнути до Китаю.
Трійка китайського економічного зростання давно впала
Фундамент китайської економіки настільки слабкий, що різні можливі кризи вже мали місце в реальній китайській економіці, так само як і в фіктивній. Внаслідок чого трійка китайського економічного зростання — експортна і імпортна торгівля, внутрішній попит і інвестиції — демонструють загрозливі показники за останні два роки. В моїй статті під назвою «Олімпійські мрії не зможуть затьмарити китайський економічний спад», опублікованій в березні минулого року, я вказала на те, що 2008-й рік виявиться переломним для китайської економіки, що впадає з процвітання в депресію. Проте, фінансова криза США стала козлом відпущення, яким прикривався китайський режим, щоб приховати свої серйозні проблеми індустріальної політики і економічної структури. Справа йде так останніми роками, особливо відносно кризи по субстандартних позиках.
Фактично, криза біржі і ринку нерухомості передували фінансовій кризі США. Проблема Китаю в тому, що китайський режим продовжує переносити тягар кризи з державних підприємств і фінансової індустрії на біржовий ринок, і спекулянти довго управляли ринком нерухомості. На початку 2006 р., приблизно 60 відсотків покупців житла були спекулянтами. Через проблеми безпеки імпорт товарів, зроблених у Китаї, поступово забороняється в США, Європейському Союзі і Японії з 2005 р. Навіть якщо б ці країни не зачепила фінансова криза, то вони не продовжили б імпортувати іграшки, взуття і продовольство, вироблені в Китаї. Не складе труднощів сказати, що китайські фінансові структури не так були зачеплені кризою в США і в інших країнах. Те, що дійсно сильно вдарило по Китаю, так це серйозне зниження його валютних запасів.
Яка частина закордонних інвестицій Китаю понад усе постраждала від фінансової кризи?
Приблизно 1 трильйон доларів США з валютних запасів Китаю в 1,8 трильйона використовувався, аби купити американські урядові облігації і облігації федерального агентства. Серед них від 480 до 500 мільярдів доларів було інвестовано в американські коштовні папери. Ми не знаємо точно, скільки Китай вклав в облігації банків Fannie Mae і Freddie Mac, але згідно з даними рейтингового агентства, ця цифра складала близько 340 мільярдів доларів. На жаль, вартість цих акцій упала на 90%, але цінність американських урядових облігацій не була зачеплена.
Два найбільш загальних питання: Чому китайський режим купив так багато американських облігацій? Тепер, коли США поринули в фінансову кризу, чому Китай як і раніше обіцяє купити ще більше американських облігацій? Відповідь вельми проста.
Як інвестор, китайський режим повинен був врахувати, як зменшити ризики. Маючи справу з величезною кількістю валютних запасів, будь-який уряд повинен ясно усвідомлювати ризик, коли всі яйця кладеш в одну корзину. Ще в той час, коли валютний резерв Китаю складав приблизно $700 мільярдів, китайська влада почала продумувати диверсифікацію своїх валютних запасів, аби розмежувати ризики; проте, це потерпіло невдачу. В результаті, не залишалося жодного вибору, окрім як помістити велику частину своїх валютних запасів в «американську корзину» як завжди.
Ґрунтуючись на вищезазначених міркуваннях, Китай інвестував більшість своїх валютних запасів в американські урядові облігації. Протягом чотирьох тижнів до 20 жовтня, Сполучені Штати розпродали свої урядові облігації приблизно на суму в $100 мільярдів, і є припущення, що Китай був одним із покупців.
Страх перед Китаєм, який управляє США через фінансові фонди
З минулого року було багато обговорень про те, що китайський режим володіє дуже великою кількістю фондів США. 7-го лютого 2008 р. китайсько-американська комісія з огляду економіки і безпеки (USCC) проводила слухання про те, щоб бути пильним і усунути китайський режим від вкладення фондів. Декілька конгресменів зверталися до адміністрації Буша з проханням досліджувати встановлені інвестиції іноземних урядів в американських корпораціях. Вони показали своє занепокоєння щодо створення і операцій над цими видами фондів іноземними урядами. Вони хвилювалися, що в інвестицій, окрім економічних, можуть бути політичні і стратегічні міркування, які можуть торкнутися національної безпеки США. Американський комітет іноземних інвестицій був звинувачений у тому, що він, ставши «вартовим собакою без зубів», поставив економічну вигоду вище за національну безпеку.
Обговорення цього питання залежить від чиєї-небудь точки зору. У зв’язку з різними економічними міркуваннями США не змінили своє положення. Втручання призвело до непотрібного занепокоєння на американському фондовому ринку, індекси якого продовжують падати. Якщо Китай захоче звалити США, йому досить продати всі американські національні облігації на ринку, що призведе до краху американської економіки. Репортер Сі-Ен-Ен якось запитав у китайського лідера Ху Цзіньтао: «Китай — найбільший власник американських короткострокових національних облігацій. Цінність їх оцінюється близько в 1 трильйон доларів США. Це створює деяку паніку серед американців. Ви можете заспокоїти їх і гарантувати, що Китай не стане використовувати цей свій статус як деяку форму зброї?» «Зброя з деякою формою» в цьому питанні включає можливість продажу американських національних облігацій на ринку. Прем’єр-міністр Вень Цзябао сказав: «Ми також сподіваємося, що США можуть продовжити розвиватися, оскільки вони принесуть користь Китаю. Звичайно, ми хвилюємося з приводу безпеки американських активів, що є в Китаю. Проте ми вважаємо, що США — країна, яка заслуговує на довіру…, я вважаю, що зараз співпраця понад усе».
Вищезазначений параграф, включаючи всі діалоги про китайсько-американські економічні стосунки, не був згаданий у повідомленнях ЗМІ в Китаї.
Мова пана Вена містить щирі слова. Факт у тому, що Китай не продаватиме велику кількість американських національних облігацій. Тобто Китай не хоче здійснювати самогубство. Подумайте: якщо Китай продасть американські національні облігації, у кого знайдеться стільки засобів купити їх? Якщо великомасштабний продаж матиме місце, але не виявиться покупця, це означає, що відпускна ціна облігацій значно знизиться. Хоча китайський режим прагне стати номером один у світі, проте зараз не час, аби здійснювати цей самогубний акт.
Аби уникнути втрати на своїх інвестиціях, наймудріший вибір китайського режиму — це продовження співпраці із Сполученими Штатами, що він і зробив цього разу.
Економічні стосунки між США і Китаєм стають тіснішими, і фокус цієї економічної торгівлі (текстиль, індустрія іграшок і текстильна промисловість) був змінений на інвестиційну співпрацю у фінансових колах. «Китайський чинник» у політиці США збільшується все більше. Для обох країн ці нові стосунки не є ні ворожими, ні товариськими. Це повністю пов’язано із економічними вигодами, природа яких складніша, ніж американо-радянські стосунки за часів «холодної війни».
