Перші 20 університетів дають освіту найвищої якості у світі. Ті, що посідають з 21 по 100 позицію, вважаються першокласними світовими університетами. До першої десятки увійшли: Гарвардський, Стенфордський університети, університет Берклі, Кембріджський університет, Массачусетський і Каліфорнійський інститути технологій, Колумбійський університет, Прінстон, Університет Чикаго, Оксфорд.
Цей рейтинг, починаючи з 2003 р., складається вищезазначеним відділом щороку і публікується на офіційному сайті університету. Нині рейтинг отримав визнання на світовому рівні.
Відомі китайські університети, такі як: Цінхуа, Шанхайський транспортний університет, Нанкінський університет, Чжецьянский університет зайняли від 201 до 302 позиції.
«Показники відомих китайських університетів завжди були невисокими», – говорять співробітники дослідницького відділу, пояснюючи, чому китайські університети не увійшли до числа навіть перших 200 світових університетів. Дослідники виявили, що китайські університети створюють широкі науково-дослідницькі бази і проводять велику роботу, але якість дисертацій випускників в аспекті створення нового є низькою і дуже далекою від міжнародного рівня. Показники цитування наукових робіт (Science Citation Index) деяких китайських університетів не поступаються університетам першої сотні рейтингу, але низький показник створення нового в науково-технічних дослідженнях знижує рейтинг китайських ВНЗ.
Автори рейтингу пояснюють, що складають список з огляду на науково-технічні досягнення, оскільки особливості освіти різних країн доволі значні. «Цей рейтинг абсолютно справедливо показує, що якість освіти, здатність до винаходів та відкриттів у галузі науки й техніки в Китаї дуже низька», – каже професора Ян Дунбін.
Проблема низького рівня освіти давно обговорюється в китайських наукових колах. Багато хто вважає, що це через надмірну увагу до зовнішньої форми (великі красиві будівлі, формальні високі статуси інститутів) та ігнорування якості викладання, рівня підготовки викладацького складу. В сучасному Китаї і далі поширюється тенденція «матеріальні цінності – головне, а яка людина – неважливо», а також «головне -кількість, а не якість». Тому навчальні заклади в Китаї ростуть, як гриби, але багато з них не відповідають статусу, атестація багатьох фальшива, що унеможливлює подальше працевлаштування з таким дипломом на руках.
Дехто вважає, що система освіти Китаю втратила свою суть. У давні часи вищий навчальний заклад уважався святим місцем. Гонитва ВНЗ за престижним статусом, популярністю і матеріальними вигодами настільки очевидна, що теперішні студенти зневажливо ставляться до навчальних закладів. Кажуть, що в Китаї вже років 20 немає справжніх інститутів, а ті, що є – всього лише установи для вивчання майбутніх чорноробів.
На думку західних аналітиків, низька здатність до розробки і створення нового також обумовлена обмеженістю свободи мислення більшості китайців. У комуністичному Китаї з дитячого садку змушують зубрити готові відповіді на питання і не заохочують до роздумів та власних міркувань. Це пов’язано з тоталітарним правлінням, яке побоюється людей, що мають здатність тверезо аналізувати, робити висновки і висловлювати власну думку. Як відомо, комуністичний режим забороняє думати і вирішувати самому навіть там, де це дозволено законом тоталітарної системи. Наприклад, навіть адвокати не мають права захищати підзахисного, якщо, компартія вважає, що другий для неї «небезпечний».
