9 грудня 2007 р., близько 40 тисяч селян з 72-х сіл в районі Фудіна, північно-східної провінції Хейлунцзян, заявили, що мають право на власність землі цих сіл. Згідно їх заявою, всі місцеві селяни організували і провели демократичні збори, на яких звільнили старост сіл, які, за словами місцевих селян, «змовилися з чиновниками і не піклувалися про вигоди селян». Після зборів, 29 листопада, селяни вже самі заново міряли землю, і 3 грудня розподілили її між собою.
Після цього випадку, близько 70 тисяч селян з 76-и сіл в провінції Шаньси 12 грудня також опублікували заяву про те, що вони забирають місцеві землі в свою власність. У заяві йшлося, що «багато поколінь наших предків багато століть розпоряджалися цією землею, зараз ми будемо організовано розподіляти землю селянам, щоб вони назавжди мали право власності на неї. Поставимо крапку в свавіллі чиновників різних рівнів, які незаконно заволоділи і розпорядилися нашою землею».
15 грудня 2007 р., селяни з 250 сімей в провінції Дзянсу опублікували аналогічну заяву, повідомивши, що земля, на якій стоять їхні будинки, назавжди буде в їхній власності, і кожен місцевий селянин матиме свій будинок; вони мають право жити, вирощувати хліб і розвиватися на цій землі із століття в століття.
Селяни з провінції Хейлунцзян в заяві відзначили, що «корінною причиною, чому влада Китаю не може реалізувати свою політику "турботи про село і селян", в тому, що вони тільки планують, але не впроваджують її. По-нашому, тільки остаточно поділити і роздати землю селянам – є найефективнішою і справжнісінькою "турботою про село і селян"».
Один китайський учений відзначив, що питання китайського села вже стало загальною проблемою країни, з’явилися такі явища, як низький дохід селян, зростання різниці доходів в селі і в місті, у селян відбираються землі, їхні права не можуть бути захищені і так далі.
За офіційними даними китайського бюро статистики в 2006 році середній річний дохід міських жителів складав близько 11 759 юанів, тоді як в селах ця сума була тільки 3 587 юанів, відношення 3,28:1; у 1985 році середня місячна зарплата у міських жителів була 690 юанів, а у селян – 397 юанів, відношення 1,74:1.
Відомий незалежний експерт, пан Ху Пінг, у свій статті, опублікованій в журналі «Асоціація незалежних письменників», говорив про збільшення дистанції між багатими і бідними в Китаї. У цій статті він стверджує: «У Китаї основна причина того, що бідні стали бідними, в тому, що їхнє майно було відібране владою; а основна причина того, що багаті стали багатими, в тому, що вони насильно відібрали цінності, створені іншими. Незважаючи на ілюзію процвітання Китаю, насправді все далеко не так добре. Оскільки китайські реформи повністю ігнорували громадську думку і участь демократії, вони неминуче перетворилася на відверте пограбування народу владою».
Ху Пінг ще цитував фразу одного селянина з провінції Шаньси в журналі «Читати книги». Цей селянин висловив свою думку щодо політики Ден Сяопіна – «хай частина людей розбагатіє на початку». Він сказав, що «до революції, в нашому селі вже було декілька багатих землевласників, тоді вже було так, як сказав Ден Сяопін, частина людей розбагатіла на початку. Тоді який сенс в реформах, якщо у результаті знову пришли до цього?»
Фахівці з проблем Китаю відзначили, що китайські селяни заново забирають землі в свої руки. Проте, стверджують вони, це не тільки не здобуде підтримки влади, але ще й можуть початися репресії з її боку.
Відома китайська вчена з питань економіки Китаю, пані Хе Цинлянь, відзначила, що китайські селяни почали вимагати право власності на землю, що безпосередньо відповідає Конституції КНР і закону «управління землею». У цих двох законах чітко прописано, що земля міст – це власність держави, а сільські землі – це колективна власність. Тобто, фактично, у представника цього колективу – місцевої адміністрації – є право власності на ці землі.
Хе Цинлянь також заявила, що сьогодні уряд Китаю стоїть перед вибором: підтримати місцеві адміністрації або підтримати селян. Якщо сільським адміністраціям заборонять відбирати землю у селян, то місцеві чиновники не зможуть жити далі. Це те ж саме, як лівою рукою рубати праву і руйнувати фундамент своєї влади. В цьому випадку китайська компартія (КПК) швидко загине.
У той же час, якщо уряд країни мовчки дозволить місцевим адміністраціям і далі відбирати землі, то селянам, у яких немає землі, ніде садити хліб, у них немає іншої роботи, їм ніде жити, вони можуть тільки встати і почати бунт. У результаті це також небезпечно для існування КПК, але цей варіант дозволить КПК померти пізніше і «до кінця витрачати свою енергію протягом декількох років».
Пан Лі Далі, незалежний спостерігач по Китаю, висловив думку, що єдиний спосіб вирішення проблеми китайських фермерів – це віддавати їм землю. На думку Лі, протягом декількох тисяч років, китайські селяни були фундаментом держави. Навіть сьогодні сільським господарством в Китаї займаються 80 % населення, якщо у селян не буде стимулу до виробництва, про який розвиток китайської економіки може йти мова? Якщо у селян відсутні елементарні умови для існування, то політика китайської компартії стає небезпечною, як піраміда, складена з яєць.
