Продовжимо знайомство з історією розвитку китайських мечів.
В період монгольської династії Юань (1271 – 1368 рр. н.е.) в основному воювали верхи на конях. Солдати-монголи досконало володіли мистецтвом верхової їзди. При такій формі битв як зброя використовувалися шаблі (шашки). Причому міцність їхня була значно краща завдяки появі та розвитку нових технологій плавлення металу.
За часів маньчжурської династії Мін (1368 – 1644 рр. н.е.) увагу більше приділялось виготовленню вогнепальної зброї. Але оскільки перезарядка рушниць і мушкетів займала багато часу, холодна зброя все ще була основою бойового спорядження солдатів.
#img_gallery#
У ті роки китайці часто воювали з японцями, і під час бою японські мечі дуже легко переламували китайські. Хоч китайці згодом і модернізували свої мечі, робили їх з широким лезом, і зламати їх було вже не так просто, але вони були важкими, і не могли рівнятись легкістю та швидкістю з японськими клинками.
Знаменитий генерал китайської армії Ці Цзігуан (1528—1587 рр.) помітив, що японські мечі формою в основному були запозичені з Китаю, але були зроблені за досконалішою технологією японських майстрів. Згодом генерал удосконалив китайські мечі, скопіювавши дещо в японців. Ці мечі називаються «Мечі дому Ці». Вони вузькі, довгі, трохи зігнуті.
В кінці династії Мін особливо виділялися й були дуже популярними мечі, що виготовлялися в повіті Лунцюань (Драконове джерело) провінції Чжецзян. Їх так і називали – «мечі Лунцюань».
При династії Цін (1644 – 1911 рр н.е.) воїни маньчжурської армії були озброєні мечами «водао» – загальна довжина яких становила 103-113 см, а довжина самого клинка 78-86 см. Також були поширені двосічні мечі формою схожі на монгольські і тибетські короткі клинки, а також мечі «чжань ма дао», що в буквальному перекладі означає «меч, що рубає коней». «Чжань ма дао» являє собою шаблю з довгою ручкою для обхвату двома руками. Назву свою він отримав відповідно до застосування. Його використовували піхотинці проти кавалерії, ним перерубували ноги коням ворожого війська.
Впродовж всіх китайських династій володіння мечем вважалося практично обов’язковим умінням аристократів. Мечі носили представники знатних сімей. Такі мечі називалися «Бао цзянь», що означає «дорогоцінний меч». Вони відрізнялися багатою обробкою та прикрасами.
