Першим бойовим стилем за довгу історію китайської цивілізації став «цзяо-ді», що зародився під час війни Жовтого імператора проти Чи-юя (2852-2205 до н.е.). Згодом в епоху Воюючих царств* з’явилися численні техніки володіння мечем. Починаючи з часів династії Хань (206 до н.е.-220 н.е.) і закінчуючи династією Тан (818-907 н.е.) мистецтво володінням мечем набуло художнього змісту. Так, трьома скарбами династії Тан є вірші Лі Бая, техніка володіння мечем Пей Міня та каліграфія Чжан Сюя. З огляду на це можна дійти висновку, що техніка володіння мечем, як і китайська поезія, досягла свого розквіту в епоху династії Тан. Після династій Сун (960-1279) і Юань (1271-1368) даос Чжан Саньфен під час свого духовного шляху до просвітлення створив тайцзіцюань. В епоху династій Мін (1368-1644) і Цін (1644-1912) стали популярними багуа та синьїцюань. Сьогодні їх розглядають як внутрішні стилі. Одночасно були створені й поширені серед широкої публіки зовнішні стилі. Вони відомі своєю витонченістю, відкритістю та швидкістю. Наприклад, система довгого кулака включає чацюань, хуацюань («квітка»), паоцюань, хунцюань, а також інші стилі, такі, як бачицюань, тунбей, фацзицюань і стиль богомола, що молиться. Знаменитий шаоліньський стиль також поділяється на південний та північний напрями.
Внутрішні стилі роблять наголос на внутрішньому вдосконаленні людини, тоді як за зовнішніми стилями вдосконалюються «зовні всередину», приділяючи увагу фізичній формі, а також тренуванню як розуму і тілу, так і душі. І внутрішні, і зовнішні стилі навчають володінню різним видам зброї, таким як меч, спис, шест, сокира, юй (сокира з довгою ручкою), го (серп) і вила.
Традиції китайських бойових мистецтв кореняться у вдосконаленні ідеалів, пошані, самодисципліні, поліпшенні фізичної форми, самозахисті тощо. Крім того, у них глибока теорія техніки та майстерності. Тому бойові мистецтва є дуже важливою часткою божественної китайської культури.
Про у-де (ідеали бойових мистецтв)
Всі речі породжені в Дао і підтримуються чеснотами. Ідеали бойових мистецтв мають прямий зв’язок з моральністю. Дао – це закон Всесвіту. Щоб бути праведним – треба дотримуватись закону Всесвіту. Майстри бойових мистецтв вірять у відплату карми, можуть відрізнити хороше від поганого, поважають Дао та моральні цінності, усвідомлюють, що добро винагороджується, а зло – карається, борються зі злом і поширюють добро, вдосконалюють серце і прагнуть до Дао. Все це є складовою у-де.
Лао-цзи сказав: «Дао породжує, Дао підтримує (моральність)». Дао породжує всі речі, а моральність всі речі підтримує. Все живе шанує Дао і мораль для того, що закласти основу для існування. З моральністю всі явища існуватимуть, без неї – вони приречені на знищення. Якщо хтось здійснює зло і зовсім позбавлений моралі, він буде повністю знищений. Це стосується не лише бойових мистецтв.
Ідеал бойових мистецтв полягає у запобіганні та вирішенні конфліктів. Для того, щоб зрозуміти сенс китайського ієрогліфа «у», візьміть складений ієрогліф «ге», який означає «зброю», і використовуйте цю гостру зброю для того, щоб зупинити насильство; потім помістіть кинджал на вершину складеного ієрогліфа «чжи» («зупинити») для створення китайського ієрогліфа «чжень» («праведність»). Це те, про що говорив Лао-цзи: «Володіючи десятьма чи сотнею здібностями, без необхідності не застосовувати їх». Навіть якщо у когось є сила і зброя для того, щоб вступити в боротьбу з десятком або сотнею чоловік, він не буде нерозумно ними користуватися. Навіть якщо він володіє гострою зброєю і добре озброєними солдатами, він збереже праведність і не дасть їм ходу. Замість цього він використовує доброту для того, щоб здолати опір. У цьому полягає суть моральних цінностей бойових мистецтв.
З давніх часів закони Всесвіту підтримувалися літературними та бойовими ідеалами. Літературний ідеал лежить у використанні літературних здібностей для злиття з природою та єднання зі світом. Бойові ідеали полягають у використанні хороших бойових навиків для єднання з природою та гармонізації світу. У вірші мовиться: «Літературний твір вічний. Країна захищена військовими силами». Літературний твір проходить випробування часом, залишаються актуальними в ньому доброта, вірність і мораль. Країна насолоджується тривалим мирним періодом, навіть якщо вона володіє військовими силами. Якщо людина, наділена чи то воєнним, чи літературним талантом, і буде використовувати їх заради злих цілей, вона втратить свою чесноту і, врешті-решт, буде позбавлена свого статусу та репутації. Її засудять Небо і Земля, і вона загине. Ми можемо побачити це з історії тих, хто порочив своє перо, вихваляючи імператорів Цзе і Чжоу; які загрузнули в корупції та жорстокості. І, навпаки, можемо взяти за взірець зміст священних даоських, буддійських, конфуціанських текстів; вшанованих імператорів Вень та У, і князя Чжоу; позитивних героїв династій Тан і Сун усі вони дотримувались моралі, займаючись бойовими мистецтвами або літературою. За допомогою літератури і бойових мистецтв Китай створив свою 5000-річну культуру.
Бойові ідеали включають в себе вірність добру та непохитність перед злом. У стародавні часи, коли імператор Хуан воював з бунтівним лідером Чи Юєм, він переміг негідника праведністю, і таким чином заклав історію для бойових ідеалів. Цар Тан з династії Тан, також імператори Вень та У практикували Дао для того, щоб перемогти тих, хто йде проти Дао. Великий імператор Тайцзун династії Тан побудував павільйон Ліньянь для заохочення військових ідеалів вірності та хоробрості. Чжан Саньфен, засновник тайцзіцюаня, перемагав воїнів, будучи плавним, немов вода, перемагаючи агресію м’якістю. Лао-цзи сказав: «Вода володіє найкращими якостями. Вона всім приносить користь, але ні з ким не змагається і добровільно спрямовується в ті місця, куди інший би не захотів – майже так, як Дао». Тайзицюань не лише застосовує плавні й повільні рухи для поліпшення здоров’я і продовження життя, а й здатен присікти агресію, не заподіюючи людям шкоди, будучи, таким чином, віддзеркаленням бойових ідеалів.
Бойові ідеали втрачаються, коли хтось не може відрізнити добро від зла, виступає проти добра і побоюючись слабого, використовує силу для того, щоб узяти верх над ним, або допомагає порочним людям у здійсненні злих справ. Той, хто втратив ідеали, втратив не лише їх, – він ще повністю втрачає праведність і доброту; він не зможе надалі зберігати свою бойову майстерність і одного дня він отримає кармічну відплату.
Людина, наділена військовими ідеалами, вірить у відплату карми, відрізняє добро від зла та праведність від пороку. Удосконалюючи своє серце і підтримуючи моральні норми, вона приділяє увагу вивченню Дао, не прив’язана до слави чи багатства, добросерда та стійка. Перенісши численні труднощі, вона не відступає, проходячи через випробування незліченну кількість разів. Стоячи перед лицем могутніх і порочних сил або злих людей, вона не відчуватиме страху, і її майстерність не підведе.
Без страху розум спокійний, і дух зосереджений. Непохитна сила може запобігти насильству та покінчити з конфліктами. Якщо людина поводиться відповідно до традиційних цінностей: відданості, терпінню, співчуття, праведності, синівської шанобливості і скромності – вона зможе розвинути велику бойову майстерність і природним чином досягне бойових ідеалів, найбільш важливі з яких: уміння відрізнити добро від зла і праведність від пороку, а також віра у відплату карми. Решта всіх чеснот витікає з цих. Це саме те, про що говорив Лао-цзи: «Коли втрачена чеснота, залишається доброта. Коли втрачена доброта, залишається праведність. Коли втрачена праведність, залишається церемонія. Ритуали церемонії – це лише оболонка віри і відданості; це початок загального сум’яття і хаосу». Отже, мораль і доброта стоять на першому місці.
Щоб збагнути бойові ідеали, необхідно досягти бойової майстерності та вдосконалювати мораль, практикуючи бойові мистецтва. Людина повинна як вдосконалювати бойову майстерність, так і підвищувати етичні норми. Лише таким шляхом можна продовжити традицію ідеалів бойових мистецтв 5000-річної китайської божественної культури.
*Відома також як Епоха воюючих держав, охоплює період з 5-го століття до н.е. до об’єднання Китаю династією Цинь в 221 р. до н.е. Як правило, її розглядають як другу половину династії Східна Чжоу після Періоду Весни та Осені, не зважаючи на те, що династія Чжоу сама по собі закінчилася в 256 р. до н.е. – на 35 років раніше початку Епохи воюючих царств.
