Не виключено, що ХІІ китайська п’ятирічка (2010-2014 роки) явить світу «інший» Китай, ніж той, що присутній в системі міжнародних відношень зараз. І тоді міжнародна громадськість замре перед таємничим виглядом Піднебесної в очікуванні страхітливої невідомості: виходить, всі стратегії, які базуються на тому, що Китай – комуністична держава, були зовсім помилковими.
#img_left#Сьогодні офіційний Пекін продовжує називати свій курс як «побудова соціалізму з китайською специфікою». Однак, якщо проаналізувати деталі цього курсу, виявиться, що від соціалізму в ньому є лише назва, все інше – загадкова «китайська специфіка».
На порозі змін
До 2011 року вже навіть формально має завершитися «комуністичний етап» історії Китаю. Піднебесна знову спрямовує погляди на заворожуючий та чаруючий Дао. Як це було перед приходом до влади т. з. «червоної династії» 1949 року протягом довгих тисячоліть.
Хоча фактично свій історичний поворот (черговий) Китай вже здійснив давно. Як мінімум, десь чверть століття тому. З того часу Піднебесна з кожним роком все далі та далі віддаляється від комунізму.
До речі, мільйони вболівальників з різних країн в цьому зможуть переконатися в серпні 2008 року, коли вони з’їдуться в Пекін на Олімпіаду. Зможуть переконатися, насамперед, у тому, що очевидно щось не те коїться в «Серединній державі». До того ж, не те, про що десятиріччями на весь світ галасувала «західна школа», яка запевняла, що «Китай є комуністичною диктатурою».
Наприклад, китайці вже більше не «фанатіють» від комуністичних ідеалів. Для них головним критерієм морального самовдосконалення, як і в минулі століття, знову стає Дао. Щоправда, за часи «червоного розбрату» багато китайців забули про те, що Дао існує.
Немає в Китаї також «культу Мао» або культів інших «вождів». Молодих китайців більше не змушують безглуздо завчати напам’ять об’ємні тексти з цитатника Мао Цзедуна або «корпіти» в бібліотеках над аналізом документів з’їздів КПК.
При цьому це зовсім не означає, що китайці тепер всі одночасно втратили почуття поважання старших, влади та держави, любові до Батьківщини і конфуціанської синівської шанобливості.
Недивлячись на деякі «чорні плями», китайці як і раніше з повагою ставляться до своєї історії. Навіть до її комуністичного періоду. І навряд в Китаї коли-небудь (в тому числі після ХІІ п’ятирічки) почнуть глумитися над пам’ятками і, тим більше, над пам’яттю своїх, хоча і десакралізованих, героїв. Подібно до того, як зараз знущаються над своєю історією в деяких країнах Європи.
Китайці вже звільнилися від багатьох комуністичних догматів. Але це не означає, що в країні наступила демократія і свобода. Принаймні, в їх західному розумінні.
На жаль, відхід від комуністичних догматів все ще не призвів до повернення китайців до своїх традиційних цінностей та культури. Смута в головах, посіяна комуністами досі дається взнаки. Комуністичний вакуум ще не заповнений. В таких випадках в Європі говорять, що стакан, скоріше, наполовину пустий, аніж наполовину повний.
Однак, не менш важливо, що комунізм у Китаї все-таки перестав бути догмою, втративши свій монопольний статус у суспільстві.
Як наслідок, комуністична ідеологія для китайців тепер – не більше ніж одна з ідеологій, які існують у світі. Не найгірша ідея, але серйозно програє китайським стародавнім вченням: конфуціанству та даосизму.
Китай та комунізм
Фактично, комуністичною державою Китай так і не став. Хіба що низка зовнішніх ознак дозволила деяким дослідникам повісити на Піднебесну такий ярлик.
По-перше, назва держави – Китайська Народна Республіка.
В цьому році за традицією 1 жовтня китайці будуть святкувати 58-річчя КНР. Але погодьтеся, це нісенітниця, що Китаю всього 58 років! Сумніваюсь, що китайці так смішно сприймають історію своєї Батьківщини.
Щоправда, в такому випадку, навіщо ж це свято продовжувати офіційно інтерпретувати як «головне свято» країни? Тим більше, для сотень мільйонів китайців головним святом традиційно є Свято весни, а не заполітизоване «1 жовтня».
По-друге, офіційним народним представником в системі державної влади була і все ще продовжує бути компартія Китаю.
Однак, китайська інерційна свідомість завжди сприймала правління КПК як період чергової «імперської» династії – «червоної династії». Але на відміну від минулих династій, роль імператора виконує «комуністичний вождь», формально відомий як «голова КНР».
Зрозуміло, що офіційний Пекін може вже прямо зараз заявити про завершення періоду «комуністичного правління». Однак, такий вчинок китайського керівництва став би не своєчасним, оскільки була б порушена спадкоємність влади.
По-третє, домінуючим кольором в державній символіці КНР є червоний колір.
Але червоний колір – це один з історичних символів Китаю, який втілює силу, могутність та владу.
В той же час, не стали своїми для китайців п’ятикутна зірка, а також серп і молот. Набагато більшою популярністю продовжують користуватися Дракон, птиця Фенікс, чорно-білі панди, різні види духів і т.п.
А втім, ми торкнулися лише зовнішніх змін. Слід відзначити головне – за час перебування при владі китайським комуністам так і не вдалося провести реформи, які дозволили б комуністичним змінам претендувати на необоротність.
По-перше, комуністи не змогли розвалити дружну та монолітну китайську громаду. Не вдалося комуністам також шляхом урбанізації виманити селян з рідної землі та зруйнувати, таким чином, китайське село. Крім того, всупереч зусиллям КПК, китайці не втратили приватно-власницький інстинкт.
По-друге, комуністам не вдалося посадити китайців на згубну «голку» так званого «інтернаціоналізму».
У зв’язку з цим тільки після всього перерахованого виникає закономірне питання: який же Китай «комуністичний», якщо в ньому немає навіть натяку на інтернаціоналізм та ліквідацію приватної власності?!
Замість комунізму
Але якщо Китай – не комуністичний, в чому ж його суть?
Для деяких китаїстів розвінчання міфу про «комуністичний Китай» стане свідченням крайньої убогості їх знань про Піднебесну, її історію та культуру.
Проте, питання про майбутній «колір» Китаю, скоріш за все, більше хвилює іноземних спостерігачів, аніж безпосередньо китайців. Китайці ж у своєму повсякденному житті не люблять відволікатися на пусті розмови про політику та геополітику. Вони просто хочуть насолоджуватися життям, ловлячи кожну його мить, займатися своїми проблемами, думати про майбутнє, з кожним днем примножуючи свій матеріальний добробут, не забуваючи про постійну роботу над своїм духовним самовдосконаленням.
Тим часом, у світі склалася парадоксальна ситуація, коли один і той же факт різними політиками трактується по-своєму.
Так, з однієї сторони, коли сьогодні згадують про теперішню економічну міць Китаю, деякі спостерігачі-китаїсти продовжують вперто приписувати цю міць до «заслуг» комуністичних вождів. На думку комуністів, Китай все ще розвивається за принципами марксизму-ленінізму. В той же час, всі прикмети, які не вписуються в сутність «комуністичного проекту» (елементи демократії та ринкової економіки), комуністи відносять до невиразної «китайської специфіки».
В результаті, маємо наступну версію розгадки сутності китайського буття: Китай – як і до того залишається в світі найбільшою комуністичною державою.
Однак, є спостерігачі-китаїсти, які впевнені в протилежному: прогрес Китаю зумовлений не політикою КПК, а всупереч їй. «Тільки після того, як Китай став на шлях демократизації та еволюції ринкових реформ – країна почала динамічно зростати», – впевнені апологети демократичного Китаю. На думку «ринковиків», китайський економічний бум зумовлений переважно іноземними інвестиціями.
В результаті, згаданій комуністичній версії протистоїть точка зору демократів: Китай вже давно не будує комунізм і йде шляхом капіталістичного розвитку.
Є ще одна, не менш екзотична версія, ніж вищезгадані: Китай – конфуціансько-комуністична держава. Цікаво, чим керуються люди, коли висувають подібні версії? Адже, «вірогідність» отримати гібрид від схрещення комунізму з конфуціанством така ж, як народження плоду від їжака та гадюки.
Однак, як не дивно, кожна з названих версій непогано аргументована та логічна (версія про гібрид, звичайно, не береться до уваги). Проблема лише в тому, що і комуністи, і «ринковики» вкрай абсолютизують свою точку зору.
Тим більше, обидві сторони нівелюють роль китайського народу, праця якого в першу чергу дозволила Піднебесній суттєво укріпити свій політичний авторитет та економічну міць.
Очевидна також вузькість як комуністичного, так і ринкового поглядів. Адже, Китай набагато старший як за комунізм, так і капіталізм, демократію та лібералізм разом узятих.
В багатотисячорічній китайській історії були різні періоди: і злети, і падіння, і Золота доба Імперії Тан, і період руїни Троєцарства, і поневолення монголами, і влада над колишніми монгольськими гнобителями…
Однак, незважаючи ні на що, Китай пройшов через всі ці випробування, не втративши своєї самобутності і набувши великого досвіду.
У зв’язку з цим, Китай, без сумніву скористається найкращими порадами демократії, комунізму та лібералізму, зберігши при цьому свою загадкову «китайську специфіку».
***
Проаналізувавши, яким стане Китай в ХІІ п’ятирічці, сьогодні можна сказати напевне, що «майбутній» Китай не буде комуністичним.
Однак, при цьому не можна сказати, що Китай піде шляхом демократичного розвитку, винайшовши за аналогією зі «соціалістичною специфікою» щось подібне до «демократії з китайською специфікою».
Якщо дослідити структуру економіки, неправильно також називати Китай повністю ринковою державою. До елементів ринку знову доведеться додати славнозвісну «китайську специфіку».
В той же час, не можна сказати, що Китай повернеться до витоків, які існували, наприклад до 1949 року. В літочисленні китайців час, як ріка, тече лінійно: він не може повернути назад.
Тобто Китай не буде ані «новим, ані «старим» – він просто залишиться самим собою.
Протягом тисячоліть, відгородившись від іншого світу могутньою Великою стіною, Китай, проте, завжди чутко поглинав всі зміни та віяння, які відбуваються в навколишньому середовищі. Щоправда, такі запозичення відбувалися непомітно. Китай завжди демонстрував показну холодність та байдужість до інших країн. При цьому всі свої зовнішні запозичення Китай завжди прагнув змішати зі своєю «китайською специфікою».
До ХІІ п’ятирічки Китай буде і комуністичним, і демократичним, і імперським… Але вся ця «солянка» означає одне: він як і раніше залишиться для всього світу загадковим. І цією загадковістю Піднебесна знову і знову притягуватиме до себе чимало людей.
Над розгадкою китайських таємниць все ще будуть битися багато дослідників. І кожний раз, розкривши яку-небудь грань китайського єства, ці спостерігачі будуть запевняти, що їм відрилася загадка китайського дива.
Так, не виключено, що і після ХІІ п’ятирічки будуть зустрічатися люди, які будуть вірити в комуністичну сутність Китаю. Хоча, скоріш за все, більше буде тих, хто буде називати Китай демократичною та ринковою державою.
При цьому кожний з таких спостерігачів, пристрасно доводячи свою «правоту», знехтує дуже важливою в подібних випадках мудрістю. «Не можна осягнути неосяжне», – вчив невідомий мислитель. Тому що не в загадках таїться щастя, щастя від людей нікуди не ховається, його просто потрібно вчасно розгледіти та навчитися їм користуватися.
Далі буде…
Ігор Шевирьов. Спеціально для Великої Епохи
