«Це чудово, це революційний процес у дії», — коментує 38-річний Хусто Ріко, що цитується газетою The Guardian, тоді як інші венесуельці похитують плечима і прискорюють крок.
10 років потому після приходу до влади Уго Чавеса ця сцена ілюструє поляризацію громадян Венесуели, що розкололися на його майже фанатичних прибічників і опозицію, що все більше і більше обурюється через пригнічення свобод.
Минулого тижня Чавес відсвяткував 10-у річницю «Alo Presidente» — щотижневої телепередачі, яка повністю присвячена йому самому. Інколи вона йде по вісім годин підряд. Інші передачі на телеканалі в цей час не транслюються, поки президент вдосталь не наговоритися. Чавес встановив свій власний рекорд в області телевізійного марафону, займаючи ефір чотири дні підряд. Чотири дні телепрограма показувала «нового соціалістичного венесуельця», також розповідаючи видавництвам про обов’язкові книги, разом з літературою мистецтва і культури.
Венесуельська «культурна революція» в цілому використовує ті ж методи, що і комуністичні режими та німецький націонал-соціалізм: культ «улюбленого лідера», завзяття мас і інквізиційні вогнища. За даними газети Miami Herald, по всій країні з бібліотек було вилучено більше 60 000 книг, включаючи «капіталістичні» роботи Антуана Сент-Екзюпері.
Сьогодні урядові бригади наповнили Каракас і найбільші міста Венесуели сотнями екземплярів книг, обов’язкових до прочитання, серед яких праці Карла Маркса, юриста Андре Белло (автор чилійського цивільного кодексу середини 19-го століття), теоретика Родольфо Квінтеро (профспілковий лідер, організатор Центрального об’єднання робітників Венесуели в 1960-х рр.) «Культурна революція є фундаментом для об’єднання народів Латинської Америки і посилення антиколоніального інстинкту в регіоні», — пояснив кубинський міністр культури Абель Прієто, запрошений до Каракаса.
Противники уряду звинувачують Уго Чавеса в тому, що він веде свою країну, що є південноамериканським нафтовим гігантом, по шляху комунізму і тиранії. Побоювання підтверджуються неодноразово висловленим бажанням Чавеса закрити Globovision — останній опозиційний телеканал у країні, який звинувачують у «медійному тероризмі», тобто в наявності критики.
В четвер 28 травня Чавес погрожував, що діятиме особисто, якщо національна влада не покарає канал. Подібно до того, як це відбувається останні роки в подібних випадках, президент Globovision був звинувачений у тому, що в нього «є надто багато машин марки Тойота».
«Якщо те, що повинно статися, не станеться, я діятиму точно так само, як я вже це робив», — заявив Чавес у державних ЗМІ, що цитуються агентством Рейтерс. Вочевидь, що це є прямим наказом змінити редакційну політику Globovision під загрозою заборони, як це було у випадку з RCTV два роки тому. Ліцензія цього найбільшого в країні приватного каналу не була продовжена, що призвело до його зникнення: сьогодні він існує лише в Інтернеті.
Час чисток
Оскільки президент-комманданте поставив собі за мету очистити країну, це включає усунення ворогів, тобто тих, хто не слідує сліпо його курсу. Губернатор Едуардо Мануїт, колишній прибічник Чавеса, був вимушений бігти, аби уникнути судової справи по звинуваченню в корупції — процесу, який був початий після того, як він виставив свою кандидатуру на виборах проти кандидата, підтримуваного Чавесом.
Мануелю Розалесу, опонентові Уго Чавеса на президентських виборах у 2006 р., довелося шукати притулок у Перу після того, як його також звинуватили в корупції.
Ще більш показовим став арешт у квітні цього року Рауля Бадуеля, колишнього командувача армією. З лютого цього року Уго Чавес розпочав спроби взяти армію під свій контроль. Верховні командувачі були змінені в березні, а міністр оборони Густаво Ранхель Брічено — відправлений у відставку.
Бадуель, який дозволив Чавесу утриматися при владі, запобігши державному перевороту проти нього в 2002 р., віддалився від Чавеса в 2007 р., коли відкрито і успішно виступив проти зміни конституції, яка б дозволила венесуельському президентові обиратися на довічний термін. Бадуеля також звинуватили в розтрачуванні фондів.
За даними New-York Times, у 2008 р. з венесуельської армії було звільнено понад 800 офіцерів внаслідок підозрінь у їхній недостатній лояльності до влади.
Дух Чавеса
Дивлячись на прочавеську молодь, одягнену в червону уніформу, виникає питання: чи не захопив країну масовий фанатизм? Цитата, що приводить The Guardian, спростовує це, кажучи, що, окрім політичного розколу, венесуельців об’єднує лише три пристрасті: музичні комедії, бейсбол і фієста.
Проте, передумови для «культурної революції» вже створені. Сьогодні венесуельські військові повинні віддавати честь з тими ж словами, що й кубинські солдати: «батьківщина, соціалізм або смерть», а кіностудія, створена Чавесом, має гасло «світло, камера, революція».
Оскільки головною аудиторією «книг, обов’язкових до прочитання», в першу чергу, є урядовці, в широкого населення Венесуели поки що є можливість дихати відносно вільно.
Ядерні амбіції, Іран на задньому плані
Чи потрібно розглядати подібну еволюцію венесуельської влади в бік авторитаризму як загрозу для міжнародного співтовариства? З відходом Джорджа Буша Уго Чавес поза сумнівом втратив чинник, що дозволяв йому об’єднувати довкола себе Латинську Америку. Ядерна програма Венесуели, що здавалася фантастикою, коли в 2005 р. з’явилися перші згадки про неї, набула ясніших контурів завдяки позиціям Франції і Росії, яких, очевидно, не сильно турбують тісні зв’язки між Каракасом і Тегераном.
У вересні 2008 р. Росія і Венесуела заснували робочу групу для будівництва ядерного реактора у Венесуелі, до якої увійшов Атомстройекспорт, фірма, що звинувачувалася в спорудженні реактора Бушир в Ірані, вказує фонд Карнегі.
Два місяці потому агентство РІА-новини повідомило, що під час візиту до Каракаса російського президента Дмитра Медведєва було підписано угоду, що встановила «співпрацю у сфері ядерного синтезу, ядерної безпеки, будівництва і експлуатації ядерних реакторів».
Ці ядерні амбіції потрібно аналізувати у світлі постійної підтримки Каракасом повстанської організації ФАРК у Колумбії і зростань військового бюджету Венесуели, який подвоївся, у тому числі і за рахунок контракту на 3,5 мільярда на купівлю російського озброєння — винищувачів, підводних човнів і понад 100 000 автоматів AK47.
Крім того, Венесуела завжди підтримувала ядерну програму Ірану, співпраця з Тегераном у цій сфері не є таємницею: 50 000 тонн урану, який Каракас не використав до цього дня, породжують чутки про можливий експорт до Ірану, повідомляє Washington Times. Співпраця з Тегераном у сфері «стратегії ресурсів» може служити платформою для цього. В цілому торговий обіг з Тегераном, що досяг у 2004 р. мільйона доларів, у 2006-му перевищив 50 мільярдів.
З річницею!
За десять років свого перебування при владі Уго Чавес здійснив у своїй країні радикальні зміни, слідуючи кубинській моделі. За націоналізацією нафтопереробного сектора і сфери телекомунікацій в 2007 р. послідувала націоналізація чорної металургії і банків в 2008-му. З травня 2009 р. під контроль держави перейшла енергетична промисловість. «Ми перебуваємо в процесі звільнення батьківщини і побудови соціалізму разом з робітниками», — стверджує Чавес, згідно з повідомленнями AFP.
Проте у робітників вистачає своїх турбот: за цей же період часу число бездомних виросло на 140%, що робить Венесуелу країною, яка в два рази більш небезпечна, ніж Мексика, що часто згадуюєься у зв’язку з великим числом жорстоких убивств. За даними соціологічного інституту Latinobarometer, на сьогодні Венесуела є єдиною латиноамериканською країною, де в числі найбільш серйозних національних і особистих проблем згадується злочинність.
Цьому є різні пояснення: бездіяльність і продажність правосуддя, наркотрафік, який у багато разів був збільшений за 10 років. Американське агентство по боротьбі з наркоторгівлею в завуальованій формі звинувачувало владу Венесуели в тому, що вона отримує з цього пряму вигоду.
Але згідно з сайтом foreignpolicy.com, причини також потрібно шукати в посланнях, поширюваних Уго Чавесом, особливо за допомогою передачі «Alo Presidente»: виправдання насильства по відношенню до противників уряду, санкції на порушення закону в ім’я соціалістичної революції. Зростаюча безкарність прибічників Чавеса веде Венесуелу по дорозі, вже пройденій найбільшими диктатурами 20-го століття.
