Китай. На початку березня 2006 року найперші зі свідків розкрили інформацію про концентраційний табір Суцзятунь на північному сході Китаю, де в якості живих донарів органів, незаконно утримувалися понад шість тисяч послідовників духовної практики Фалуньгун.
#img_left#За словами свідків, ув ‘язнених відправляли в підземний концентраційний табір, де їх досліджували на відповідність тканин реципієнта, вилучали органи, а донора піддавали кремації. Далі йшла негайна відправка органів у клініки, де проводилися операції. Поспіль стало відомо, що подібні табори поширені по всьому Китаю, і що табір Суцзятунь, що розташований у місті Шеньян провінції Ляонін, є лише однією ланкою широкої мережі закладів по таємному вилученню органів.
Коли ці новини стали відомі, китайська влада зберігала мовчання протягом трьох тижнів, а потім запросила офіційних осіб Державної ради США відвідати Центр китайської і західної медицини з лікування тромбозу в Суцзятунь. Офіційні особи не знайшли на місці ніяких доказів, що вказують на вилучення органів, але спікер від США Шон Мак-Кормак сказав, що США дуже серйозно ставиться до звинувачень, висунутих прихильниками Фалуньгун, і звернувся до китайського Уряду з проханням провести ретельне розслідування. ЗМІ офіційного режиму Китаю відразу ж опублікували статтю «Звинувачення Фалуньгун, висунуті на адресу виправно-трудового табору Суцзятунь, є фікцією». У статті процитували слова Ян Хунфена, голови району Суцзятунь: «Наша «Тунь» (село) найбільша в світі, і тут не вдалося б приховати такий кривавий секрет».
Чи є Суцзятунь, найбільшим «селом» у світі? Які секрети приховують в Суцзятунь?
Найбільша «тунь» насправді є важливою військовою базою
У районі Суцзятунь живе 430 тисячі осіб, у ньому знаходиться 16 військових підрозділів, і він відомий як «Тунь №1 в Китаї». Військові підрозділи, що розташовані в Суцзятунь, включають коледж управління збройної поліції Шеньян, дивізіон конфіденційних технологій військового округу Шеньян, технічний підрозділ хімічного захисту, навчальний підрозділ технічного персоналу військового округу Шеньян, районний загін озброєної поліції, склад боєприпасів 598-ї армії, збройний склад збройної поліції Ляонін, навчальну команду моторизованої збройної поліції.
Суцзятунь є південними воротами Шеньяну і центром залізничних шляхів, доріг, повітряного транспорту, а також центром комунікацій. На півночі знаходиться Міжнародний аеропорт Таосянь. На заході знаходиться шосе Шень-Дань. Залізнична станція Суцзятунь зараз називається Південна станція Суцзятунь, їй приблизно 100 років, і це найбільша станція залізничної мережі північно-східного Китаю. Колись, під час японської окупації, це була ключова станція залізничної системи Маньчжурії.
Історія свідчить про потенціал Суцзятунь
Під час «інциденту 18 вересня»*, південний гарнізон залізниці Маньчжурії був таємно переведений з Даляня на станцію Суцзятунь і залізничну станцію Шеньян. Наприкінці серпня 1931 р. японська Квантунська армія транспортувала понад 30 літаків і більше 20 артилерійських загонів із Японії, щоб підготуватися до атаки на Шеньян, і всі ці загони були розміщені біля залізничних станцій Суцзятунь і Хухе.
У статті китайських ЗМІ зі спростуванням заявлялося: «Наша «Тунь» найбільша в світі, і тут не вдалося б приховати такий кривавий секрет». Проте саме в цьому районі Суцзятунь раніше переховували найбільший склад боєприпасів Квантунської армії. Якщо б сама влада не розповіла це, то ніхто б про це і не дізнався.
Колишній командувач 16-м військовим округом Восьмої піхотної армії Цен Келін згадував, що у Шеньяні Радянська армія передала їм найбільший військовий склад боєприпасів японської Квантунської армії – «Склад боєприпасів Суцзятунь». Коли вони відкрили склад, то виявили, що зброї у ньому було достатньо, щоб екіпірувати десятки тисяч солдат. Вони «перевозили протягом трьох днів і ночей, і вивезли більше 20 000 гвинтівок, більше 1 000 автоматів, плюс 150 мінометів польової і гірської артилерії різних калібрів». Сьогодні цей склад називають склад 598.
Цей склад, що розташований на залізничній станції Суцзятунь (зараз називається Південна станція Шеньян) охороняється спеціальної військовим підрозділом – армією 598.
Згідно з інформацією, розміщеною на офіційному сайті Суцзятунь, в 2005 році там вперше була виявлена група підземних укріплень, побудованих японцями під час окупації, розташованих біля Південної залізничної станції Шеньян у Суцзятунь. Вхід до підземелля здійснювався через бетонний бункер.
Вся група укріплень розділена на дві частини, одна частина знаходиться над землею, друга під землею. Надземна частина складається з блокпостів і п’яти бункерів. Основну частину підземелля становить двокілометровий тунель із залізобетону на глибині 8 метрів. Згідно з офіційними даними частина тунелю затоплена.
За інформацією, наданою колишнім наглядачем залізничної станції Суцзятунь, ніхто з літнього покоління не знає, коли були побудовані укріплення, але залізниця Чанда, розташована поруч, була побудована приблизно в 1905 році, під час російсько-японської війни. За припущеннями, підземні укріплення могли бути побудовані приблизно в 1920 році. Ця група укріплень була частиною складу боєприпасів Квантунської армії. Оскільки склад знаходиться біля залізниці, це було зручно для транспортування, а укріплення служили для захисту складу з боєприпасами.
В урядовій статті наводяться слова помічника професора Ян Тао з Академії кримінальної поліції Китаю: «На 100% ув’язнених необхідно 15% сил поліції, 3% медичного персоналу, і один начальник для кожних 50 ув’язнених. Якщо ми порахуємо, за звинуваченнями Фалуньгун, що 6000 чоловік були ув’язнені тут, тоді це зажадає більше 1000 чоловік персоналу. Крім того, буде неможливо таємно вирішити проблему постачання продуктів для тисяч людей, включаючи ув’язнених. Суцзятунь є місцем з великою щільністю населення, важко повірити, що такий великий секретний концентраційний табір міг існувати не поміченим зовнішнім світом».
Суцзятунь раніше був станцією постачання для більш ніж мільйонної армії
У 1950 році комуністичний режим таємно відправив піхотинців до Південної Кореї, і під управлінням влади північного східу того часу 26 червня 1950 р. була створена станція військових поставок Суцзятунь. 19 жовтня першу частину військових сил, що складалася з чотирьох піхотних корпусів та трьох артилерійських дивізіонів, таємно проникла до Північної Кореї. Суцзятунь став ключовим з’єднанням господарських поставок для армії, що прямує до Північної Кореї.
Згідно з інформацією, наданою співробітниками станції військових поставок Суцзятунь: «Станція може одночасно вдень і вночі постачати все необхідне для 1200 чоловік, і може надавати кип’ячену воду для 2000 чоловік. У 1951 році Суцзятунь пропустив 1,296 млн чоловік, і надав їжу для 722 600 з них. Крім того, він надав 116 100 бочок кип’яченої води (одна бочка містить приблизно два відра), 52,450 тон сіна для коней, і 11 тон фуражу».
Місцевий житель Ґо Венцай згадує: «Один потяг приїжджає кожні півгодини, кожен везе, щонайменше, один дивізіон (не менше 1400-1500 солдатів). До того, як одні закінчили прийом їжі, під’їжджає інший потяг. Все, кого призначали працювати на станції військових поставок, повинні були проходити сувору політичну перевірку, і вся станція керувалася по-військовому. Навіть тим, хто працював там, не дозволяли пересуватися вільно. Там був загін солдатів, які охороняли станцію, і коли б повз станції не проїжджали важливі військові частини, начальник департаменту поліції Шеньян приїжджав особисто, щоб перевірити безпеку».
Причина через яку Суцзятунь був обраний як станція поставок для приблизно 1,3 мільйона солдатів, полягала в тому, що це була найбільша станція перевезень в Північному Китаї, і там розташовувався 598 склад, залишений японською Квантунською армією.
#img_right#Так званий «доказ» (що заперечує існування концтабору) у статті про Суцзятунь мовить: «Якщо так багато людей було там ув’язнено, потрібні були б вантажівки для відправки їжі і води». Але в 1950 році Суцзятунь міг постачати провізію для 700 000 чоловік (малюнок 1), не кажучи вже про доставку їжі для кількох тисяч послідовників Фалуньгун, через півстоліття. Скільки у 1950 році було необхідно людей для забезпечення роботи станції військових поставок Суцзятунь? Там знаходилося вісім постійних співробітників (малюнок 2), плюс 800 співробітників залізничної станції і члени їх сімей, які пройшли політичну перевірку. Згідно з цим підрахунком, для того, щоб доставляти їжу для кількох тисяч послідовників Фалуньгун, було потрібно кілька десятків чоловік, інакше ефективність їхньої роботи знизилася б у порівнянні з тією, що була 50 років тому. Так звані «15% сил поліції» необов’язкові, бо ті, хто працює в центрі, насправді є необхідним персоналом, і зовсім немає необхідності в поліції.
Непомічені деталі
У статті про Суцзятунь, говориться: «Згідно зі словами Чжан Юйцін (віце-президента Центру китайської і західної медицини з лікування тромбозу в Суцзятунь, Ляонін), в госпіталі більше 300 ліжок, які не можуть жодним чином розмістити 6000 чоловік. Більше того, на відміну від поширюваних чуток, там немає таких приміщень, як «підвал» або «установки для спалювання відходів», не кажучи вже про необхідні умови для трансплантації органів. На це інформатор сказав із гнівом: «Ми кожного дня спалюємо вугілля тут, як це може бути “установкою для спалювання відходів”!» Стаття також містить посилання на наступне: «Одна літня жінка, яка прогулювалася біля будинку сказала:«Я бачу котельню з вікон мого дому, будь-хто знає, що ця котельня належить госпіталю, і що неможливо, щоб він використовувався для спалювання тіл». Подібні точки зору були використані як аргументи для заперечення звинувачень.
#img_left#У громадських лазнях у багатьох частинах Китаю відповідно до норм існують котельні, достатньо великі, щоб використати їх для спалювання тіл. Крім того, тіло повністю спалене видає менше запаху. Завдяки високій трубі, попелу не так легко впасти на землю, тому малоймовірно, щоб хтось помітив це. Розмір кімнати для котельні Центру лікування тромбозу перевищує розмір топки японської армії 731 (фотографії 3, 4), а через холодний клімат північно-східного Китаю потреба в гарячій воді та опалювальння приміщеннях дуже велика. З цих причин котельні розміщуються в найбільших житлових комплексах і бізнес-будівлях. Кремувати тіла в котельнях такого розміру дуже легко, і це не буде помічене.
Пізніше комуністичний режим заявив, що Центр лікування тромбозу був класифікований як «госпіталь першого класу 2-го ступеня»**. Це означає, що з точки зору техніки лікування, доступності приміщень, а також обмежених прав лікарів, цей госпіталь був не здатний здійснювати трансплантації органів людей. Але, згідно з інформацією газети материкового Китаю First Financial Daily, 27 березня 2006 року Міністерством охорони здоров’я було видано спеціальний документ, в якому говорилося, що не існувало ніяких нормативних зобов’язань, які б регулювал дозвол для госпіталів на здійснення трансплантації органів.
Візьмемо наприклад провінцію Ґуандун. У 2003 році всього 50 госпіталів подали прохання в медичну асоціацію провінції для отримання кваліфікації та оцінки засобів. Тридцять два госпіталі пройшли оцінку, але чисельні з них не отримали оцінку «першого класу 3-го ступеня», і деяким тільки була привласнена 2-а ступінь, це були приватні чи районні клініки. По всій країні всього 368 госпіталів можуть проводити трансплантацію нирки, і більше 20 можуть робити трансплантацію печінки. Проте в США, країні з найбільш розвиненою технологією трансплантаційної хірургії, тільки 100 госпіталів мають кваліфікацію для проведення трансплантації печінки, і лише в 200 госпіталях дозволено робити трансплантацію нирок.
За словами голови відділу присвоєння кваліфікації Медичної асоціації Ґуандун Маі Сяолін, ці 368 госпіталів, це тільки ті, що знаходяться в списку Міністерства охорони здоров’я. Насправді, тільки в одній провінції Ґуандун, є десятки госпіталів, які роблять пересадки органів без заявок і без отримання дозволу на це. Більшість із них є громадськими шпиталями. Тому твердження, що Центр лікування тромбозу був госпіталем «першого класу 2-го ступеня» і тому не міг виконувати трансплантацію органів, є безпідставні.
#img_right#У даний час відомо, щонайменше, про два кілометри підземних укріплень, які з’єднували склади боєприпасів японської Квантунської армії. Центр лікування тромбозу розташований на дорозі Сюесун, 49, приблизно на відстані в 1,6 кілометрів по прямій лінії від входу в підземні укріплення станції Мажшаллін.
Нагадаємо, що на сайтах госпіталів, що здійснюють трансплантаційні операції відкрито говорилося, що термін очікування органу становить 1-2 тижні. І до цих пір, єдиним офіційним джерелом органів у Китаї є страчені злочинці (пожертвування органів у Китаї не прийнято і складає незначний відсоток від загального числа операцій). Але й офіційні страти не можуть пояснити і десятої частини від числа невідомих донорів органів. Тим більше, що ніхто не може гарантувати, що органи страченого, протягом тижня після запиту на орган злочинця, виявляться сумісні з замовником. Отже, гарантувати терміни підбору органу, можна тільки маючи у своєму розпорядженні великий запас живих донорів.
Звичайно, на 330 ліжках неможливо розмістити 6000 чоловік (за свідченнями саме стільки послідовників Фалуньгун містилося в концтаборі), але справжня відповідь прихована в підземному складі, який японська армія і китайський комуністичний режим використовували для переслідування китайців.
Існує не тільки один концентраційний табір Суцзятунь. Подібні табори поширені по всьому Китаю. Оскільки комуністичний режим знищує докази і приховує свої злочини за допомогою пропаганди, багато фактів ще не відомі. Але зусилля, прикладені людьми доброї волі в усьому світі, вже обмежили кількість злочинів, пов’язаних з незаконними видалянням органів у живих людей, які, однак, все ще існують і сьогодні. У майбутньому стане відомо більше фактів.
Довідка:
* 18 вересня 1931 стався Мукденський інцидент, під час якого було підірвано відділення залізниці Південної Маньчжурії, що стало приводом для японського вторгнення до Маньчжурії. Тоді Квантунськая армія під приводом захисту залізниці, що пов’язувала Люйшунь з Мукденом (колишня назва міста Шеньян), від можливих диверсійних дій китайців в ході «нічних вчень» захопила мукденський арсенал.
** У Китаї госпіталі класифікуються за трьома ступенями, і кожна поділяється на три класи. Перший клас 3-го ступеня» має найвищу кваліфікацію рівня майстерності, а також відповідні приміщення.
Чжень Цзюнь. Велика Епоха
