#img_right# Токіо. Жити на лавочці довжиною у два метри в стерильному залі токійського аеропорту Нарита для Фен Чженху вже стало нормою. Він перебуває тут вже три місяці, у проході між вхідним турнікетом і віконцями проходження контролю паспортів. Тут немає магазинів, ресторанів і душа. У кутку є кілька рослин і вікно з панорамою злітної смуги, і в яке сонце світить вкрай мало.
Важке становище Фена стало віддзеркаленням спроби нагадати китайській владі про відповідальність за виконання власних законів.
У Китаї Фен друкував газету «Варта корупції», щоб викрити корупцію серед чиновників і правосуддя, переважно в рідному місті Шанхаї. Він самостійно вивчив закони і допомагав китайцям, які подавали петиції, боротися за свої права після того, як їх насильно виселяли з їхніх будинків, а дома зносили. До цього він був студентом-активістом демократичного руху 1989 року, яке було розігнане танками на площі Тяньаньмень.
Фен стверджує, що режим не пускає його до Китаю, щоб змусити його замовчати. «У них немає законної підстави для мого арешту … і вони вибрали інший шлях і видворили мене з Китаю. За останні роки таке ж саме сталося із багатьма людьми, і влада завжди діє однаково. Все, що можна зробити, це завдати невеликий опір. Метод, яким вони користуються, здається їм успішним».
Протест Фена
Ув’язнення Фена в аеропорту почалося 4 листопада 2009 року, хоча його прагнення повернутися додому триває з 7 червня. Тоді влада Шанхаю заборонили йому в’їзд до Китаю після двомісячного перебування в Японії. Він робив спроби ще 7 разів, і йому або ж не дозволяли сісти в літак, або ж не давали вийти на батьківщині. 3 листопада, на його останній спробі потрапити додому, поліція Шанхаю за допомогою команди японської авіакомпанії All Nippon заштовхала його в літак. З того часу він знаходиться у постійному пеклі.
У нього є дозвіл на роботу і він міг би в’їхати до Японії, але він цього не робить. Фен вважає, що японський уряд має чинити тиск на Китай, щоб той визнавав своїх громадян. Оскільки цього не відбувається, то протест Фена спрямований і на уряд Японії.
«Я не покладаю великих надій на японський уряд. У Японії все залишається як і раніше. – Говорить Фен. – Навіть якщо я пробув б тут всього два дні, вони повинні були б повідомити про це владі Китаю».
«Я думаю, японський уряд прагне хороших відносин з Китаєм", – додав він під час того, як японські репортери запитали його щодо ймовірних причин невтручання Японії.
Комісія у справах біженців ООН запропонувала йому статус біженця, але він відмовився. Фен не шукає теплого місця, він шукає справедливості.
Як повідомили пасажири, яким Фен розповідав про свою ситуацію, він стверджує: «У мене є своя країна. Китай – моя Батьківщина. Я китаєць і китайський академік. Я зобов’язаний моїй країні … Уряд Китаю порушив не лише загальну декларацію прав людини ООН і міжнародні договори з прав людини, не дозволяючи в’їхати в Китай громадянину Китаю, а й Конституцію і закони Китаю. Я дуже добре знаю, що в Китаї я можу зазнати великих стражданнь, але я все одно хочу на мою батьківщину».
Своїм завданням в терміналі аеропорту Нарита в Токіо Фен вважає – надихнути китайський народ на активну співпрацю у вирішенні проблем Китаю.
«Я намагаюсь не сподіватися на співчуття китайців. У ході історії китайцям довелося багато вистраждати. Я хочу показати світу, що ми в змозі самотужки вирішити наші проблеми. Я не хочу, щоб світ вважав нас тягарем, і що певні країни намагаються нам допомогти в той час, як зі своїми проблемами вони справляються самотужки. Китайський народ повинен піднятися, і вирішити свої власні проблеми», – говорить Фен.
Цілий день він зайнятий листуванням і розмовами з групою колег з твіттеру на своєму комп’ютері.
«Дуже багато газет, теле- та радіостанцій зі всього світу беруть у мене інтерв’ю. У мене запланований час на інтерв’ю», – розповідає Фен про свій щоденний графік.
#img_left_nostream# Поступово він звик спати під яскравим неоновим світлом і може навіть залишатися у своєму спальному мішку після 6 години ранку, коли приходить персонал аеропорту. Спальний мішок – це вже набагато краще, ніж куртка, під якою він спав раніше. «Робочий день» починається о 8:30 і закінчується опівночі.
Деякі японські стюарти, проходячи, вітають його ввічливим «Ohiyo gozaimasu» – Доброго ранку! – Як вітали б своїх колег.
«В обідню годину я роблю перерву. Я знайшов місце, де всередину аєропорту потрапляють промені сонця, і сиджу на сонечку», – говорить Фен. Він здається трохи виснаженим, але раціональним і рішучим. «Моє життя тут нормальізувалося», – говорить він.
Фен їсть суху їжу, що приносять йому його шанувальники і друзі. Його майно обмежено ручним багажем. Іноді тайванські стюарти дають йому трохи свіжої їжі. Без можливості прийняти душ, він дуже ретельно стежить за чистотою.
Але Фен не хоче виставляти напоказ страждання від життя на пластиковій лавці. Він каже, що в Китаї йому довелося пережити набагато гірше, він був викрадений, заарештований, його катували і він перебував у виправно-трудовому таборі.
«Те, що сталося з Гао (Гао Чжишен, правозахисник, прим. автора), сталося і зі мною. У в’язниці мені довелося пережити багато страждань. Тому моя здатність переносити страждання – у порівнянні із звичайною людиною – вищя. Я намагаюсь тут жити звичайним життям».
Гао Чжишен – китайський адвокат правозахисник, номінований на Нобелівську премію миру. Гао написав про 50 днів своїх катувань, яких він зазнавав у китайській в’язниці. У лютому 2009 року він знову був викрадений поліцією і з того часу зник.
Після міжнародних публікацій про ситуацію Фена і за підтримкою владних людей, здається, ніяк не вирішується питання з його незвичайним становищем. Але Фен безстрашний.
«Мій душевний стан стабільний. З першого дня тут нічого не змінилося. Я знаю, що роблю, усвідомлюю, в чому справа, спостерігаю за всим цим раціонально і логічно», – говорить він.
«Я не розповідаю іншим про те, як тут важко. Я хочу показати, що ми, навіть перебуваючи під тиском, спроможні залишатися на ногах – спокійними і стабільними. Це надасть також надію іншим», – заключні слова Фена.
