Форми мови часто несуть у собі глибокий зміст. Одного разу я замислився, чому людина, погрожуючи комусь, каже: «Я тобі покажу…»
#img_right#Здавалося б, демонстрація чогось не може являти собою загрозу. Ну, показав, то й що? Ось якби вдарив, або порізав, ось тоді — так. Очевидно, древні знали більше нас, якщо поставили слово «покажу» нарівні з реальними фізичними погрозами.
Якось я піймав себе на тому, що дивлюсь на вазочку в формі єгипетської амфори. І тут я зрозумів, що мене приваблює саме її форма. Ця граціозна лінія не відпускала мене. Я пив її як нектар, я насолоджувався нею як божественним баченням. Я немов доторкнувся до пречистого джерела і не хотів залишати його.
Все, що ми бачимо, входить у нас. Не просто записується на підкірку, як у комп’ютер. Вона входить у контакт з основою нашої душі та взаємодіє з нею. І впливає на неї. Якщо це прекрасне зображення, то й наша душа стає чистішою. А якщо це бруд, то він просто бруднить душу, бруднить найдорогоцінніше, що є в людини. Можливо, на цьому й ґрунтується погроза «Я тобі покажу…» Тобто я забрудню найбільш дорогоцінне, що є в тебе. А це не порівняти з пошкодженням тіла. Тіло заживе, а от чи заживе душа? Оце дійсна загроза! Значить, людина повинна дотримуватися не тільки і не стільки гігієни тіла, скільки гігієни душі. А тепер подумайте, що ми бачимо постійно в своєму житті.
Якби ми показали пару сьогоднішніх фільмів людині, що жила декілька десятиліть тому, вона би просто відвернулася б або закрила обличчя руками. Їй важко було б дивитися на кров, насилля та секс, які сьогодні брудним потоком виливаються на нас та наших дітей з екранів. Але ми дивимося. Чи не говорить це про те, що ми вже самі досить забруднилися і не відчуваємо цього бруду? Ми забруднили свої душі. Ми вже належимо до категорії тих, кому «показали». Хтось уже здійснив свою погрозу стосовно нас. Хтось уже «показав» усьому світові. І далі показує, а ми не відвертаємося. Нам уже нудно дивитися на березові гаї, на широту Дніпра, на політ чайки. Нас це не хвилює. Телеекран веде нас на короткому повідку. Але чи не самі ми зробили цей вибір? Невже ми не здатні повернутися до істинної краси? Невже ми не можемо очистити свої душі?
Коли я був малим, кожна машина на вулиці для мене мала своє обличчя. В прямому розумінні слова. Я бачив її очі, в кожної був свій вираз, свій характер.
Раніше автомобілі були зовсім інші — добрі та веселі. І світ був добрий. А можливо, це я був інший? От якби вдалося повернутися в той стан. Світлий, добрий, красивий. Недарма ж сказано, краса врятує світ.
