Володимирські ліси привабливі в будь-який сезон. Взимку кличе лижня, а влітку — тікає в глибину лісу зіткана з трави стежина. Високі сосни розступаються, і ви мало не наступаєте на хмари, що пливуть гладдю лісового озера. Дзеркало води відображає гру світла і тіні: опалові світні краї хмар, синє небо і темну щітку ялинових верхівок. Кожну хвилину на величезному опроміненому полотні озера змінюються картини відображених небес: то велична симетрія ліній, то збиті клуби хмарної піни, розкидані вітром у художньому безладі.
Для відпочинку і усамітненого спілкування по берегах озера розкидані затишні альтанки на різний смак. Вхід на озеро платний. Любителям розслабитися, спостерігаючи за грою поплавця, надаються вудочки. Якщо вам пощастило, то, піймавши рибку, ви можете оплатити її і приготувати страву на вогнищі. А можете відпустити її в озеро.
Під час наших відвідин вся рибна зграя пішла від берегів і дражнила рибалок сплесками в середині озера. Напевно, її розлякала гучна музика відпочивальників. Якщо ви шукаєте тиші, то приїжджайте вранці раніше. Любителі провести вихідні на природі заздалегідь бронюють місця — озеро користується популярністю не тільки у жителів Кіржача.
Озеро можна обійти за півгодини, милуючись калейдоскопом візерунків з віддзеркалень на його поверхні. А трохи в сторону від водойми стежка поведе вас у лісову гущавину, де тиша і настій стиглої суниці огорнуть вас невидимим покривалом.
Алий суничний бочок подражнить вас і тут же сховається. Щоб знайти ягідку, потрібно низько вклонитися їй. Суниця — ягода з характером: любить, щоб їй кланялися — і тоді вона щедро відкриває свої скарби. Крок за кроком, уклін за поклоном — і ось повне відерце вишуканих ласощів від цариці лісу.
Поруч витончені гілочки кущів чорниці суцільно усипані темно-синіми ягодами. Зимовими вечорами неповторний смак чорнично-суничного варення нагадає про літо. А з чорницею хоча б раз у сезон потрібно наліпити для сім’ї фігурних вареників — неповторна страва літа! Спалахує бурштином смола на стовбурах хвойних дерев, різьблене листя казкових папоротей обрамляє запашні галявинки сухого моху. Втомилися від поклонів і присідань, збираючи ягоди? Тепер можна і подрімати на ковдрі з м’якого моху під покровом вічних сосен, під музику лісу і шелест крон.
Сонце йде за кромку ялин, в лісі затихає пташиний гомін, рожеве небо в променях заходу гойдається на хвилях. Лісові трави і квіти на берегах озера, наповнюючись помаранчевим світлом, надають рельєфності і закінченості натюрморту. Вечірній бальзам дрібних білих квіток підмаренника, жовтих зірочок звіробою і віночків ромашки наповнює легені і свідомість, занурюючи у витончений краєвид тиші і первозданної гармонії. Ми залишаємо лісове озеро з серцем повним подяки щедрому дару краси і гармонії божественної природи.
