Згадка про «інцидент в Чжуннанхаї» 25 квітня 1999 року навряд чи щось скаже більшості людей; але для послідовників Фалуньгун і спостерігачів Китаю це є однією з найважливіших дат останнього десятиліття. Це точка відліку, після якої тодішній комуністичний лідер вирішив знищити дуже популярний духовний рух, що охопив всю країну.
#img_left#Рішення Цзянь Цземіня знищити Фалуньгун породило найбільш масові та запеклі кампанії у пресі з часів Культурної революції Мао. У подальші роки ЗМІ КНР, уряди, що знаходяться під контролем, складали все більш безглузді історії в спробі опорочити образ послідовників Фалуньгун в очах населення. Іноземних журналістів, які намагалися з’ясувати правду або написати відмінну від генеральної лінії партії думку про Фалуньгун, в кращому випадку чекала неприємна бесіда з владою із застосуванням погроз, в гіршому – видворення з країни.
Китайські лідери знаходяться в постійному страху перед великими групами людей, які збираються в одному місці, незважаючи на те, що конституція країни гарантує свободу зборів. Чжу Жунцзі, який був прем’єр-міністром на той час, зустрівся з присутніми навколо будівлі уряду Чжуннанхай послідовниками Фалуньгун, кількість яких склала від 10 000 до 18 000, і, вислухавши їх, пообіцяв звільнити заарештованих в Тяньцзині послідовників Фалуньгун.
Натовп мирно розійшовся, але голові Цзяну цього здалося недостатньо. Він написав листа, в якому засудив Фалуньгун і підняв питання, чи не були збори послідовників Фалуньгун добре спланованою змовою всередині партії. Він дав ясно зрозуміти, що не потерпить «…соціальну групу, в яку залучена велика кількість членів партії, кадрів, інтелігенції, військових, а також робочих і селян», які не знаходилися під безпосереднім контролем партії. Цзянь, рухомий заздрістю, страхом і бажанням захистити свою особисту владу, розв’язав великомасштабну кампанію всупереч волі Політбюро, не маючи ніяких конкретних доказів, що ця група представляла яку-небудь загрозу.
Спікер КПК у зв’язках з громадськістю через ЗМІ на весь світ заявив, що ця демонстрація була дуже руйнівною і блокувала рух, хоча зйомка події свідчить про безглуздість заяви. Багато шуму було роздуто з твердження, що протестуючі нібито «оточили» урядову будівлю.
У подальші місяці кампанія в ЗМІ, організована компартією посилилася. Справа дійшла до того, що іноземні ЗМІ почали повторювати брехню про Фалуньгун, зокрема через те, що у них не було інших джерел інформації.
За останні декілька років міжнародна організація «Репортери без кордонів» періодично публікувала повідомлення, що критикують китайський комуністичний режим за контроль над всіма ЗМІ, включаючи Інтернет. Ситуація дійшла до краю у випадку із прихованням фактів про атипову пневмонію, після чого комуністичний режим пообіцяв стати більш відкритим.
З метою заручитися можливістю провести в Пекіні Олімпійські Ігри в 2008 році КПК пообіцяла Міжнародному олімпійському комітету (МОК), що під час Олімпіади іноземні журналісти зможуть робити репортажі без будь-яких обмежень. Із цього приводу офісом прем’єр-міністра Вень Цзябао минулого грудня було випущено ухвалу, що гарантує свободу переміщення для журналістів і право на будь-які репортажі без втручання з боку влади.
Проте в Китаї видання ухвал – це одне, а їхнє втілення на ділі – зовсім інше.
Іноземні журналісти, які хочуть відвідати Тибет або Сіньцзян, як і раніше повинні чекати спеціального дозволу, а ті, хто бажає написати про демократичних активістів, правозахисників, дисидентів, Фалуньгун або незаконне видаляння органів, – можуть про це забути.
Знімальна група ВВС, що прибула в місто Чжушань і хотіла зняти сюжет про бунт в провінції Хунань, була звідти випроваджена владою. Крім того, безліч китайських репортерів, які писали для іноземних газет статті на заборонені теми, продовжують сидіти у в’язницях.
Припустимо, що Олімпійські Ігри все ж таки відбудуться в Пекіні (хоча все частіше піднімається тема бойкоту, зважаючи на проблему прав людини в країні), Китай буде наповнений іноземними журналістами, охочими робити репортажі на теми, відмінні від спорту.
Хоча навіть у сфері спорту можна знайти безліч прикладів відсутності в комуністичного режиму будь-якого жалю. Існують побоювання, які все більше зростають, з приводу нещадного режиму тренувань здібних спортсменів, починаючи вже з 5-річного віку, які є не що інше, як жорстоке поводження з дітьми в широкому масштабі. Іншою проблемою, яку піднімають роками, є застосування китайськими спортсменами допінгу, як правило, на вимогу тренерів.
Глава громадської безпеки Чжоу Юнкан нещодавно заявив, що поліція в ім’я захисту «соціальної та політичної стабільності повинна боротися з ворожими силами всередині та за межами країни». Така політика погано узгоджується з олімпійським духом, проте китайський комуністичний режим добре пам’ятає про південнокорейський досвід у 1988 році.
Тоді, перед Олімпійськими Іграми в Сеулі, безліч продемократичних демонстрацій на вулицях внесли свій вклад у падіння мілітаристського режиму в країні. Багато хто хотів би побачити щось подібне в Китаї, але можна бути впевненими, що КПК докладе максимум зусиль, аби цього не сталося.
Денис Чарльтон. Велика Епоха
