Напруженість у відносинах між Гонконгом і материковим Китаєм посилюється, а соціальні відмінності між колишньою британською колонією та її комуністичним сусідом останнім часом стали більш очевидними.
#img_left#Нещодавно проведене опитування виявило, що понад 79% населення Гонконгу вважають себе жителями Гонконгу і не бажають називатися китайцями. Кількість людей, які вважають себе китайцями, за останнє десятиліття зменшилася.
Всі розуміють, що інтеграція неминуча, але мешканці Гонконгу не хочуть зближуватися з Китаєм і прагнуть зберегти автономію та свої характерні особливості», — повідомив академік Чен журналісту AFP.
Точки напруги між материковим Китаєм та Спеціальним адміністративним регіоном (Гонконгом) виникли у 1997 році, коли Пекін отримав цей регіон під свою юрисдикцію, після того як тут скінчилось британське правління. Мешканці Гонконгу одразу помітили суттєві розходження з китайцями у різноманітних питаннях — від поведінки в суспільстві до ділової етики. Розділяли їх і мовні бар’єри.
Жителі Гонконгу традиційно використовують кантонський діалект [яким розмовляють у сусідній провінції Гуандун], а в КНР основною державною мовою з 1982 року прийнято «мандарин». У Гонконгу використовують традиційне накреслення ієрогліфів, як і на Тайвані, тоді як у материковому Китаї свого часу перейшли на спрощене написання китайських ієрогліфів.
Китайський режим примусово запровадив мандарин у всіх провінціях та заборонив використання інших діалектів на державному телебаченні та радіо. Це правило застосували і до Гонконгу після його переходу під юрисдикцію КНР, що дуже засмутило багатьох місцевих жителів.
З 1997 року викладання мандарину у школах Гонконгу є обов’язковим. З того часу все більше фахівців почали вивчати офіційну мову, оскільки ділові стосунки з КНР зросли.
У серпні минулого року тисячі людей протестували у провінції Гуандун, де уряд запропонував припинити використання кантонського діалекту. Жителі Гонконгу проявили солідарність і також відреагували протестами, вбачаючи у таких діях Пекіну крок у напрямку знищення самобутності Гонконгу.
Минулого місяця соціальні заворушення досягли нової межі після того, як професор із Пекінського університету Кун Ціндун назвав мешканців Гонконгу «байстрюками» [позашлюбний син — прим.ред.], за те що вони не хочуть говорити на мандарині.
«Як можна назвати тих людей, які свідомо не бажають говорити на мандарині? Байстрюки!» — відверто заявив у інтерв’ю китайському телебаченню академік, який вважає себе послідовником конфуціанства.
«Наскільки мені відомо, багато жителів Гонконгу не вважають себе китайцями. Такі люди були собаками британських колонізаторів, вони не люди, а собаки», — додав він.
Мешканці Гонконгу завжди відмежовувалися від свого комуністичного сусіда і вважали свій район економічно незалежним, зі своїми законами. Вони також пишаються тим, що мають кращі манери і більш культурний устрій життя у порівнянні з КНР, де люди менш відкриті та вважають за норму плювати у громадських місцях.
«Я думаю, що напруження між людьми Гонконгу та материкового Китаю посилюється. Це бомба уповільненої дії», — каже політик із Гонконгу Лі Чеюк-ян кореспонденту AFP.
Спадкова ворожнеча зросла через відео, яке нещодавнє з’явилося в інтернеті. Там показали, як сварили китаянку, коли вона вживала їжу в гонконгському метро. Цей інцидент викликав невдоволення китайців.
У свою чергу деякі жителі Гонконгу відреагували на цей інцидент тим, що почали демонструвати ще більшу неприязнь до туристів із материкового Китаю і зобразили в рекламі китайських туристів у образі саранчі.
Цю рекламу в популярному гонконгському щотижневику Apple Daily нещодавно розмістила анонімна група як відповідь на заяву китайського професора Кун Ціндуна, який назвав місцевих жителів «собаками» колишньої британської колонії.
Мільйони туристів із материкового Китаю щорічно відвідують Гонконг, вкладаючи мільярди доларів у місцеву економіку. Але водночас вони є основним важелем, через який зростає ціна на нерухомість, оскільки попит перевищує межі можливостей місцевого ринку. Жінок із материкового Китаю звинувачують у тому, що вони приїжджають народжувати дитину в місцевих лікарнях, де краще медичне обслуговування і не має обмеження на народження тільки однієї дитини, як у КНР.
Згідно з умовами передання юрисдикції, семи мільйонам жителів Гонконгу пообіцяли незмінність законів і способу життя. Так званий підхід «одна країна — дві системи» отримав високу оцінку в той час, але сьогодні підтвердив свою неспроможність.
Громадські свободи стали стрімко обмежуватися. Вибори регіональної місцевої влади значною мірою нагадують лялькову виставу, що розігрується під керуванням Пекіну. Вибори нового голови виконавчої влади Пекінським комітетом 25 березня ще раз підтвердять, наскільки крихкі свободи зараз у Гонконзі.
