На Кубі править комуністична диктатура, використовуючи терор і пропаганду для гноблення народу. Режим ув’язнює громадян, позбавляє їх основних прав людини, змушує мовчати і загрожує сім’ям вимаганням і насильством — цьому має бути покладено край, кажуть кубинці після 62 років страждань і виходять на вулиці. Вони вимагають свободи і припинення комуністичного режиму. Кадри кубинських поліцейських, які стріляють в демонстрантів, що недавно поширилися в соціальних мережах, раніше неможливо було уявити на острові.
З криками “ми голодні”, “геть диктатуру” кілька тисяч кубинців 11 липня вперше заявили протестами про те, що більше не хочуть терпіти пригнічення. Акція в Сан-Антоніо-де-лос-Баньос поширилася, як лісова пожежа, ще на 40 міст, включно зі столицею Гаваною. Цей день знаменує собою поворотний момент в історії Куби і віщує зміни.
Глава держави Мігель Діас-Канель, наступник диктатури Кастро, не хоче миритися з цією зміною і закликає до “революційного затвердження”, мобілізуючи комуністів по всій країні. “Хай живе вільна Куба! Вільна від втручання і ненависті, що розпалюється проти неї”, — говорить він.
Демонстрантів називають “черв’яками” і “найманцями США”, навіть терористами. Діас-Канель зображує їх як “контрреволюціонерів”, які фінансуються Сполученими Штатами, що своєю чергою користуються економічними труднощами, викликаними санкціями США. Діас-Канель заявив, що “ворог Куби знову намірився зруйнувати священну єдність і спокій її громадян”, поклавши відповідальність на США.
США чи ні, але протести в першу чергу пов’язані з важкою економічною кризою на Кубі. Продовольства не вистачає, система охорони здоров’я вже була сильно перевантажена до пандемії коронавірусу — перебої з електрикою стали звичайною справою.
Факт, що криза назрівала роками, але ліберальні і консервативні сили не згодні з причинами її виникнення. Лівий табір звинувачує в усьому торгове ембарго США проти Куби, також відоме як “el bloque”, тобто “блокада”, в той час, як консерватори звинувачують комуністичний режим за розтрату фінансової допомоги.
Страждання, яких зазнає кубинський народ, є результатом корумпованого, репресивного і авторитарного комуністичного режиму, вважає Калліста Л. Гінгріч, колишній посол США в Ватикані. За її словами, поки демонстранти мужньо стояли на вулицях, терплячи гумові кулі, сльозогінний газ, побиття і погрози арешту, в натовпі було чути крики “Свобода!” і “Батьківщина і життя!”.
Криза — продукт комунізму
Такі експерти, як Даніель Ласель, головний економіст Хедж-фонду в США, навіть називає “блокаду” “брехнею, яка служить приводом для затушовування диктатури “. Ласель каже, що Куба страждає тільки від однієї блокади — диктатури.
Єдине американське ембарго, яке дійсно діє на Кубі, стосується тих товарів, які “диктаторський режим використовує у військових цілях”, а не харчових продуктів або медикаментів. Санкції проти Куби діють з 1958 року і спочатку не були спрямовані на гуманітарну допомогу, продукти харчування та ліки. Однак за останні 63 роки, санкційні зони змінювалися частіше, залежно від політичного курсу чинного президента США. З 2000 року ембарго на постачання продовольства і медикаментів не вводилося.
США хотіли перемогти комуністичний режим Фіделя Кастро, який співпрацював з Радянським Союзом, з допомогою так званої блокади і обмежити закупівлю зброї. Америка намагалася підрізати крила комуністичному духу в Центральній Америці.
“Однак в 1960-і роки Куба отримала величезну фінансову допомогу від своїх товаришів, що внесло значний внесок в стабілізацію становища на острові”, — аналізує Ласель. Ці гроші, своєю чергою, були розтрачені режимом Комуністичної партії Куби замість того, щоб бути вкладеними в розвиток, продуктивність або зростання. У період з 1960 по 1990 рік Куба отримала від Радянського Союзу фінансову допомогу — за оцінками, понад 65 мільярдів доларів США.
Чому Куба переживає серйозну кризу, попри допомогу?
Пізніше Куба також отримала допомогу або полегшення боргового тягаря від інших країн. Тільки за період з 2011 по 2014 рік Мексика, Японія, Китай і Росія списали кубинській диктатурі борги в розмірі 40 мільярдів доларів. За даними Forbes, це відповідає 50 відсоткам ВВП Куби у 2019 році.
Крім пожертвувань, полегшення боргового тягаря і фінансової допомоги, Росія, Китай, Венесуела та провідні торгові партнери Куби надали понад 200 мільярдів доларів у вигляді грантів і пожертвувань за останні 16 років.
У 2020 році обсяг міжнародної торгівлі Куби склав 27% від ВВП. У Бразилії, яка приблизно в 77 разів більше, цей показник склав 32 відсотки. Куба має понад 27 двосторонніх угод з більш ніж 90 країнами і експортує свою продукцію, зокрема, в Канаду (22%), Китай (21%), Венесуелу (13%), Іспанію (11%), Голландію (7%) і Німеччину (1%).
Всі хороші умови для бідної країни, яка через санкції може діяти лише обмежено. Однак за даними агенції Reuters, Куба досягне 500-відсоткової інфляції в цьому році. Рівень бідності становить близько 50%. На ринку праці ситуація виглядає не менш похмуро: за даними Національного управління статистики та інформації Куби, 35,6% працездатного населення не мають роботи.
При такому великому обсязі міжнародної торгівлі, полегшення боргового тягаря і фінансової допомоги виникає питання, чому Куба могла потрапити в таку серйозну кризу?
BLM звинувачує США в ембарго
На думку організації Black Lives Matter (BLM), у всьому винні США. BLM засудив уряд США за “нелюдське поводження” з кубинцями в рамках торгового ембарго. Зараз рух закликає до негайного скасування санкцій проти Куби, які дестабілізують ситуацію в країні і підривають право кубинців на вибір власного уряду. Це нібито і є “ядро нинішньої кризи”.
У заяві Black Lives Matter оспівується жорстока репресивна система режиму як шлях до “суверенітету і самовизначення” і вихваляється комуністичний режим за його “солідарність”, надавши притулок “чорним революціонерам”, таким як Ассата Шакур. Активістка стала відома вбивством співробітника поліції в 60-70-ті роки — у 2013 році ФБР класифікувало її як терористку.
Однак самі кубинці бачать це багато в чому інакше. “Я темношкіра і кубинка, і мене глибоко зачепила заява BLM, — пише Одетта Касамайор-Сіснерос, професор Пенсильванського університету. Вони сліпі до кубинського народу і його вимогам”. З ким вони солідарні? Звичайно, не з людьми на вулиці”.
“Для Black Lives Matter важливі всі життя темношкірих, крім кубинських темношкірих”, — пише продюсер і режисер Хосе Луїс Апарісіо Феррера.
Сенатор Марко Рубіо, чия сім’я бігла з комуністичної Куби, також висловив несхвалення заявою Black Lives Matter. “Група шантажистів, відома як організація Black Lives Matter, сьогодні взяла перерву в здирстві у підприємств і покупці особняків, щоб продемонструвати свою підтримку комуністичному режиму на Кубі”, — написав він в Twitter.
Рубіо закликає уряд США під керівництвом президента Джо Байдена зберегти санкції проти Куби і підтримати кубинський народ в його боротьбі проти комунізму.
“Вони стріляють у людей, які буквально беззбройні …. ми повинні чітко розуміти. Ми повинні бути зрозумілі в виборі слів. Ми не тільки засуджуємо цю тиранію, ми засуджуємо цю комуністичну, цю марксистську, цю соціалістичну тиранію”, — сказав Рубіо.
Джерело:
