Яку мету мають його наміри? Відповідь очевидна. Типовий зразок установлення політичного курсу Комуністичної партії Китаю (КПК) виглядає таким чином: пропозиція про допомогу Африці поступає в міністерство закордонних справ, міністерство фінансів та інші відомства, такі як Центральна керівна група КПК із міжнародних відносин. Потім Політичне бюро Центрального Комітету і його постійні комісії схвалюють пропозицію. І, нарешті, президент Ху в найбільш відповідний для китайської компартії час, обнародує ухвалене рішення.
Проте законність і прозорість цього рішення сумнівні. Адже справа стосується мільярдів доларів платників податків і легітимності діючої системи. Я вважаю, що КПК до того, як підтвердити план допомоги Африці, проводила усестороннє дослідження. Вона повинна була впевнитися, що цей план принесе істотний прибуток. Фактично, я можу перерахувати три стратегічні мети, які передбачається досягти цим рішенням:
• це може стримувати Тайвань на його шляху до незалежності. Серед 24 країн, що підтримують дипломатичні відносини з Тайванем, 5 – африканські країни, які були запрошені Пекіном для участі у ФАКС. Якщо цей план допомоги Африці буде реалізований, дипломатичні відносини Тайваню з країнами Африки похитнуться. Це багато в чому може обмежити присутність Тайваню на міжнародній арені.
• метою розвитку економічних і торгових відносин з африканськими країнами, чи то у формі інвестиційного капіталу, або ж надання Африці експортних кредитів, є відкриття африканських ринків для китайських товарів та імпорту звідти сировини і природних ресурсів, таких як нафта, ліс і руда.
• це може частково нейтралізувати критику деяких представників міжнародного співтовариства, які звинувачують Китай у практиці нового колоніалізму в Африці, хоча за деякими оцінками КПК готова допомогти Африці та її населенню грошима, які вона у них і взяла. Крім того, європейські й американські країни вже перестали звертати увагу на Африку. Тепер Китаю набагато легше підсилити свій вплив на чорному континенті і завершити там свої довгострокові проекти.
Проте навіть якщо надання допомоги африканським країнам принесе Китаю прибуток, наскільки багато Китаю потрібно вкласти в них? Якщо це вигідно народу і сприяє мирному розвиткові Китаю, чом би не збільшити розмір допомоги $30 або $40 млрд.? Звичайно ж, остаточне рішення ухвалювалося лідерами КПК, які обговорювали фінансову позицію Китаю на основі проведеного експертами усестороннього дослідження.
Між іншим, це гроші китайського народу (20 мільярдів дорівнюють 5 % загального доходу чиновників усіх рівнів за рік). Навіть якщо рішення, прийняті верховним керівництвом, завжди «мудрі» і «правильні», але чи схвалені вони китайським народом? Ці гроші будуть виплачені з його кишені. Принаймні люди мають право знати про причини ухвалення цього рішення.
Інакше кажучи, невже для цих грошей не можна знайти вигіднішого застосування у себе в країні? Наприклад, витратити їх на систему соціального захисту китайських громадян – на лікування хворих, на створення фондів допомоги безробітним, на освіту і багато на що інше.
Деякі припускають, що так звана допомога розміром $20 мільярдів – це тільки гра КПК. Китаю не доведеться платити гроші. Після зменшення обсягів допомоги з різних причин, Африці нададуть тільки невелику суму грошей, тоді як китайські підприємства зможуть отримати вигоду. Але хто вирішує, які люди, організації та підприємства повинні отримати користь, допомагаючи Африці? Як громадськість може контролювати цей процес?
Пекін зробив усе тихо й потайки. Громадськість не отримала ніяких пояснень щодо деталей цієї допомоги Африці. (Вищевикладений аналіз – тільки моя власна думка, а не офіційне пояснення.) Чому саме $20 мільярди? Чому допомога надається саме таким чином? Чому гроші не витрачаються всередині Китаю?
Найбільше зростання Китаю відбувається в економічній сфері, отже, фінансові доходи уряду від обсягу продажів, що збільшується, також зростатимуть. Встановлення відвертості і прозорості ухвалення великих фінансових рішень з обговоренням у суспільстві – ось питання, що вимагає невідкладного розгляду.
