Blog

Рафаель Матесанз, директор Національної організації трансплантології (НОТ), розповів про те, як важко боротися з торгівлею органами і трансплантаційним туризмом.

Рафаель Матесанз, директор Іспанської національної організації трансплантології, в її штаб-квартирі в Мадриді, Іспанія. Фото: Наталі Пако

Минуло два десятиліття відтоді, як ЗМІ почали повідомляти про реальність, яка страшніша за будь-який фільм жахів. Сьогодні існують люди, які можуть видалити ваші нирки і залишити вас на сміттєзвалищі. Кілька таких випадків були зафіксовані в Європі, це явище почало зростати в різних країнах, де державний контроль більш ліберальний, або де держава сама була залучена в прибутковий бізнес, породжений цими звірствами.

Але як сказав директор НОТ, немає продавця без покупця. І більшість покупців їдуть із країн, де більш жорсткий контроль над пересадками органів. Таким чином і з’явився трансплантаційний туризм. Це поняття почали широко використовувати трохи більше 10 років тому. У той час багато лікарень у Китаї на своїх англомовних сайтах пропонували можливість придбати життєво важливий орган менш ніж за тиждень за ціну від $50 тис. до $150 тис. Відтоді потік туристів у Китай, які потребують пересадки органів, став рости в геометричній прогресії.

Однак лише в останні роки цей злочин проти людства почали піднімати на міжнародних правозахисних форумах. На нещодавній Раді комісії ООН з прав людини в Женеві різні громадські організації звернули увагу на проблему видалення органів у послідовників Фалуньгун у Китаї.

Фалуньгун є давньою медитативної практикою, яку жорстоко переслідує режим Пекіна з 1999 року. На цій раді китайські делегати намагалися придушити виступи громадських організацій під час різних сесій Ради. Правда, вони досягли протилежного ефекту, і питання [злочину вилучення органів] стало найбільш обговорюваним серед делегацій різних країн.

Іспанці не дивуються тому, що Іспанія щороку визнається світовим лідером за кількістю донорів. Багато хто вже знає, що ключем до успіху в цьому є добре організована система донорства, заснована НОТ, і все більше країн по всьому світу переймають цей досвід. Однак не всі знають, що Іспанія — ще й світовий лідер по боротьбі з трансплантаційним туризмом і нелегальним ринком органів.

Починаючи з 2010 року, Іспанія є єдиною країною у світі, яка карає тих, хто отримав орган, знаючи про його незаконне походження, або тих, хто просуває або рекламує будь-яким шляхом отримання такого типу органів. Цим людям загрожує кримінальна відповідальність і ув’язнення на термін від 3 до 12 лет. Організація НОТ і її директор Рафаель Матесанз (Rafael Matesanz) активно просували введення такої норми в іспанський Кримінальний кодекс, що є безпрецедентним проривом у припиненні трансплантаційного туризму.

Велика Епоха: Пане Рафаелю, ви могли б розповісти, як вам у 2010 році вдалося впровадити цю реформу про незаконний ринок органів в іспанський Кримінальний кодекс?

Рафаель Матесанз: Щодо цього питання, повинен сказати, що плекав цю ідею вже протягом 20 років. Питання про незаконний продаж органів — це те, про що по всьому світу різні міжнародні організації та уряди розвинених країн, турбуються. Але США, Ізраїль, Японія та ЄС, які фактично є покупцями таких органів, насправді нічого не зробили, [щоб це зупинити].

Я пропонував це в Іспанії ще в 90-ті роки і навіть згадував про це на засіданні Ради Європи, але ніякого реального впливу здійснити не зміг. А справжнім пусковим механізмом для цієї реформи послужила стаття у ЗМІ про купівлю печінки в Китаї. Вона наробила багато шуму. Крім іншого, я думаю, це був кращий репортаж, який показав, як громадянин відправився в Китай, щоб купити орган.

Тоді я говорив з міністром охорони здоров’я, в той час ним був Тринідад Джименез (Trinidad Jiménez), і ми скористалися цією можливістю, щоб запропонувати щось унікальне у всьому світі — ввести для іспанців відповідальність за купівлю за кордоном незаконно видалених органів. Такого немає в інших країнах, і пізніше це викликало великий інтерес на міжнародних форумах, оскільки багато професіоналів це схвалюють. Це не для того щоб карати когось, а для того, аби запобігти [злочину вилучення органів].

ВЕ: Ви брали активну участь у розробці Європейської директиви про трансплантацію органів у 2010 році. Які були шанси на те, що таку реформу, яка була здійснена в Іспанії, проведуть в ЄС?

РМ: Це було неможливо, оскільки це не входить до компетенції ЄС. Це неможливо було б втілити, що б ми для цього не робили. Це має бути зроблено в кожній країні в рамках її компетенції. У різних країнах існує ряд інструментів, які можна використовувати для просування іспанського починання. Наприклад, існує Європейська конвенція Ради з торгівлі органами, прийняття якої зараз на завершальній стадії, і ми сподіваємося, що вона буде підписана в цьому або наступному році. Залежно від того, як буде виглядати остаточний текст і залежно від того, які країни його підпишуть, це буде дуже важливий інструмент.

ВЕ: Так ви думаєте, що ВООЗ (Всесвітня організація охорони здоров’я) або ЄС сприятиме прийняттю таких змін, як в іспанському Кримінальному кодексі?

РМ: Коли ви пояснюєте це питання і ставлення до нього Іспанії, люди розуміють. Але коли доходить до справи, хірурги, трансплантологи, ті люди, які відповідають за це питання… мене іноді дивує, що для них є нормальним те, що людина в пошуках органу їде кудись. Підтримка бідного пацієнта, який поїде і купить там орган — я цього не можу зрозуміти. На міжнародних форумах я брав участь в обговоренні цього питання і дізнався, що гальмує прийняття нових директив у різних країнах саме те, що їхні фахівці і радники з питань трансплантації вважають поточний стан нормальним.

У сфері міжнародного туризму для пересадки органів говориться одне, а робиться інше, і це мене дуже пригнічує. Будемо сподіватися, що Захід повернеться до цього питання і заборонить трансплантаційний туризм.

ВЕ: Чи повинна існувати якась координація на європейському рівні, щоб не дати громадянам Іспанії в обхід іспанської системи лікуватися в іншій країні?

РМ: Я думаю, що стосовно цього нічого не робиться швидко. Проблема торгівлі органами для пересадки або трансплантаційного туризму, як би це не називали, зародилася через невідповідність між попитом і пропозицією. За останніми даними, які ми отримали від Товариства з питань трансплантації (TTS), в 2011 році було проведено 112 тисяч операцій з трансплантації органів у всьому світі. А якщо порахувати кількість пацієнтів, які стоять у черзі за органами в різних країнах світу (за основу розрахунку взявши чергу в Іспанії), то ми побачимо, що кожен рік понад один мільйон пацієнтів потребують орган. Це дуже грубий підрахунок. Деякі кажуть, що один мільйон чоловік стоїть у черзі за органом в одному лише Китаї.

Тоді ми бачимо, що тільки один із десяти пацієнтів, в кращому випадку, отримує орган. Якщо це так, і існують бідні країни і багаті, виникають умови для торгівлі органами. І це неможливо буде проконтролювати, якщо уряди країн не займуть жорстку позицію щодо цього питання. Чому? Допущення торгівлі органами означає повернення до закону джунглів.

Навіть при тому, що є окремі люди або навіть рух у США, який значною мірою спрямований на захист регульованого продажу органів, я завжди заявляв про те, що в питанні торгівлі органів не можна проявляти ніяку терпимість. Я думаю, що це означає падіння людини на саме дно.

ВЕ: Якщо говорити про Китай, яке ваше враження від ситуації з незаконною торгівлею органами в цій країні?

РМ: Я думаю, це якраз правильне слово: враження. Дійсно важко зрозуміти, що там відбувається. Серед іншого, останні дані, які у нас є щодо Китаю, датуються 2010 роком. У 2011 році Китай більше їх не повідомляв, так само і в 2012 році. І насправді я не знаю, чому. Ми просто запитуємо їх про операції, ми не запитуємо інформації про джерела органів. Але там все дуже непрозоро, і я думаю, це великий мінус для китайського уряду.

В останні роки Китай домігся двох речей. По-перше — це взяття на себе зобов’язання зменшити кількість пересадок органів від страчених ув’язнених. По-друге — це введення багатьох обмежень для іноземців, які хочуть поїхати туди для трансплантації. Також була введена реєстрація для донорів, які хочуть пожертвувати свої органи, але це було зроблено, я думаю, більше для показу. Але, принаймні, це вже щось. Ще була створена система розподілу органів, в той час як раніше такої державної системи не існувало.

Так що у міжнародної громадськості, ВООЗ складається враження про те, що прогрес у цьому питанні є, але не такий швидкий, який хотілося б. У мене склалося враження, що центральний уряд Китаю може йти в напрямку вирішення цієї проблеми, або створює враження, що йде. Але те, що насправді відбувається в лікарнях у занедбаних регіонах Китаю, не контролюється.

ВЕ: Які заходи вживає Національна організація трансплантологів для того, щоб зупинити трансплантаційний туризм?

РМ: Ми співпрацювали з міжнародними організаціями з цього питання протягом багатьох років. Насправді в 2010 році доповідь Ради Європи, яку представили в ООН, була написана нами на 90%, і всю роботу в Раді Європи провели ми.

Інші ініціативи, орієнтовані на правову сторону питання, в яких ми брали участь на технічному рівні, були з боку ВООЗ, Ради Європи, в Латинській Америці від OPS, а потім від Товариства трансплантологів. Справді, нагороду принца Астурійського ми отримали якраз за наше міжнародне співробітництво для боротьби з незаконною торгівлею органами. Ми витратили на це багато зусиль і часу.

У боротьбі з незаконною торгівлею органами, на мій погляд, існує два аспекти. Один з них — це спробувати виправити невідповідність між попитом і пропозицією. Якщо з’ясовується, що проблема виникає через те, що попит перевищує пропозицію в 10 разів, то ми постараємося збільшити поставки, щоб зменшити нерівність. І друге — це підштовхнути країни до вживання заходів, це стосується «слабких» держав.

Іноді я хотів би, щоб у цьому питанні все просувалося швидше, але я думаю, що ми чимало зробили за останні десять-п’ятнадцять років. Принаймні, в усьому світі інформовані про те, що це [незаконний продаж органів] якимось чином потрібно зупинити. Китайський уряд сам себе почуває ізольованим з точки зору світової громадськості.

ВЕ: У доповіді про видаляння внутрішніх органів у послідовників Фалуньгун у Китаї, який підготували Девід Кілгур і Девід Мейтас у 2006 році, говориться, що в період між 2000 і 2006 роками було зареєстровано більше 44 000 операцій з трансплантації органів з невідомих джерел…

РМ: Цю ситуацію можна тримати під контролем, знаючи походження та призначення всіх органів. Така інформація, як про фармацевтичний продукт: хто його випустив, що він пройшов і куди був доставлений, — важлива і для органів. Але якщо країна не може цього показати, то не можна сказати, що вона контролює це питання. У Китаї ж ми навіть не знаємо, яка кількість органів пересаджується. Є країни, в яких ця інформація відкрита і контролюється, а в деяких країнах контроль відсутній. Але, на мій погляд, кроком до того, щоб виправити становище, буде прозорість. Без прозорості нічого неможливо зробити.

Рафаэль Матесанз, директор Национальной организации транспланталогии (НОТ), рассказал о том, как трудно бороться с торговлей органами и трансплантационным туризмом.

Рафаэль Матесанз, директор Испанской национальной трансплантологической организации, в её штаб-квартире в Мадриде, Испания. Фото: Натали Пако

Прошло два десятилетия с тех пор, как СМИ начали сообщать о реальности, которая страшнее любого ужастика. Сегодня существуют люди, которые могут удалить ваши почки и оставить вас на мусорной свалке. Несколько таких случаев были зафиксированы в Европе, это явление начало расти в разных странах, где государственный контроль более либеральный, или где государство само было вовлечено в прибыльный бизнес, порождённый этими зверствами.

Но как сказал директор НОТ, нет продавца без покупателя. И большинство покупателей едут из стран, где более жёсткий контроль над пересадками органов. Таким образом и появился трансплантационный туризм. Это понятие начали широко использовать чуть более 10 лет назад. В то время многие больницы в Китае на своих англоязычных сайтах предлагали возможность приобрести жизненно важный орган менее чем за неделю за цену от $50 тыс. до $150 тыс. С тех пор поток туристов в Китай, нуждающихся в пересадке органов, стал расти в геометрической прогрессии.

Однако лишь в последние годы это преступление против человечества стали поднимать на международных правозащитных форумах. На недавнем Совете комиссии ООН по правам человека в Женеве различные общественные организации обратили внимание на проблему извлечения органов у последователей Фалуньгун в Китае.

Фалуньгун является древней медитативной практикой, которую жестоко преследует режим Пекина с 1999 года. На этом совете китайские делегаты пытались подавить выступления общественных организаций во время различных сессий Совета. Правда, они достигли противоположного эффекта, и вопрос [преступления по извлечению органов] стал самым обсуждаемым среди делегаций различных стран.

Испанцы не удивляются тому, что Испания каждый год признаётся мировым лидером по количеству доноров. Многие уже знают, что ключом к успеху в этом является хорошо организованная система донорства, учреждённая НОТ, и всё больше стран по всему миру перенимают этот опыт. Однако не все знают, что Испания — ещё и мировой лидер по борьбе с трансплантационным туризмом и нелегальным рынком органов.

Начиная с 2010 года, Испания является единственной страной в мире, которая наказывает тех, кто получил орган, зная о его незаконном происхождении, или тех, кто продвигает или рекламирует каким-либо путём получение такого типа органов. Этим людям грозит уголовная ответственность и заключение в тюрьму на срок от 3 до 12 лет. Организация НОТ и её директор Рафаэль Матесанз (Rafael Matesanz) активно продвигали введение такой нормы в Испанский криминальный кодекс, что является беспрецедентным прорывом в пресечении трансплантационного туризма.

Великая Эпоха: Г-н Матесанз, вы могли бы рассказать, как вам в 2010 году удалось внедрить эту реформу о незаконном рынке органов в Испанский криминальный кодекс?

Рафаэль Матесанз: Касательно этого вопроса, должен сказать, что лелеял эту идею уже на протяжении 20 лет. Вопрос о незаконной продаже органов — это то, о чём по всему миру различные международные организации и правительства развитых стран, беспокоятся. Но США, Израиль, Япония и ЕС, которые фактически являются покупателями таких органов, на самом деле ничего не сделали, [чтобы это остановить].

Я предлагал это в Испании ещё в 90-е годы и даже упоминал об этом на заседании Совета Европы, но никакого реального воздействия оказать не смог. А настоящим пусковым механизмом для этой реформы послужил отчёт в СМИ о покупке печени в Китае. Он наделал много шума. Помимо прочего, я думаю, это был лучший репортаж, который показал, как гражданин отправился в Китай, чтобы купить орган. Тогда я говорил с министром здравоохранения, в то время им был Тринидад Джименез (Trinidad Jiménez), и мы воспользовались этой возможностью, чтобы предложить нечто уникальное во всём мире — ввести для испанцев ответственность за покупку за границей незаконно извлечённых органов. Такого нет в других странах, и позже это вызвало большой интерес на международных форумах, поскольку многие профессионалы это одобряют. Это не для того чтобы наказывать кого-либо, а для того, чтобы предотвратить [преступления по извлечению органов].

ВЭ: Вы принимали активное участие в разработке Европейской директивы о трансплантации органов в 2010 году. Какие были шансы на то, что такую реформу, которая была осуществлена в Испании, проведут в ЕС?

РМ: Это было невозможно, так как это не входит в компетенцию ЕС. Это невозможно было бы воплотить, что бы мы для этого не делали. Это должно быть сделано в каждой стране в рамках её компетенции. В разных странах существует ряд инструментов, которые можно использовать для продвижения испанского начинания. Например, существует Европейская конвенция Совета по торговле органами, принятие которой находится на завершающей стадии, и мы надеемся, что она будет подписана в этом или следующем году. В зависимости от того, как будет выглядеть окончательный текст и в зависимости от того, какие страны его подпишут, это будет очень важный инструмент.

ВЭ: Так вы думаете, что ВОЗ (Всемирная организация здравоохранения) или ЕС будет способствовать принятию таких изменений, как в испанском Уголовном кодексе?

РМ: Когда вы объясняете этот вопрос и отношение к нему Испании, люди понимают. Но когда доходит до дела, хирурги, трансплантологи, те люди, которые отвечают за этот вопрос… меня иногда удивляет, что для них является нормальным то, что человек в поисках органа едет куда-то. Поддержка бедного пациента, который поедет и купит там орган — я этого не могу понять. На международных форумах я участвовал в обсуждении этого вопроса и узнал, что тормозит принятие новых директив в разных странах именно то, что их специалисты и советники по вопросам трансплантации считают существующее положение нормальным.

В сфере международного туризма для пересадки органов говорится одно, а делается другое, и это меня очень угнетает. Будем надеяться, что Запад вернётся к этому вопросу и запретит трансплантационный туризм.

ВЭ: Должна ли существовать какая-то координация на европейском уровне, чтобы не дать гражданам Испании в обход испанской системы лечиться в другой стране?

РМ: Я думаю, что в отношении этого ничего не делается быстро. Проблема торговли органами для пересадки или трансплантационного туризма, как бы это ни называли, зародилась из-за несоответствия между спросом и предложением. По последним данным, которые мы получили от общества трансплантации (TTS), в 2011 году было проведено 112 тысяч операций по трансплантации органов во всём мире. А если посчитать количество пациентов, которые стоят в очереди за органами в разных странах мира (за основу взяв при этом очередь в Испании), то мы увидим, что каждый год более одного миллиона пациентов нуждаются в органе. Это очень грубый подсчёт. Некоторые говорят, что один миллион человек стоит в очереди за органом в одном Китае.

Тогда мы видим, что только один из десяти пациентов, в лучшем случае, получает орган. Если это так, и существуют бедные страны и богатые, возникают условия для торговли органами. И это невозможно будет проконтролировать, если правительства стран не займут жёсткую позицию по этому вопросу. Почему? Допущение продажи органов означает возврат к закону джунглей.

Даже при том, что есть отдельные люди или даже движение в США, которое в значительной степени направлено на защиту регулируемой продажи органов, я всегда заявлял о том, что в вопросе торговли органов нельзя проявлять никакую терпимость. Я думаю, что это означает падение человека на самое дно.

ВЭ: Если говорить о Китае, каково ваше впечатление от ситуации с незаконной торговлей органами в этой стране?

РМ: Я думаю, это как раз правильное слово: впечатление. Действительно трудно понять, что там происходит. Среди прочего, последние данные, которые у нас есть из Китая, датируются 2010 годом. В 2011 году Китай больше их не сообщал, так же и в 2012 году. И на самом деле я не знаю, почему. Мы просто спрашиваем их об операциях, мы не запрашиваем информации об источниках органов. Но там всё очень непрозрачно, и я думаю, это большой минус для китайского правительства.

В последние годы Китай добился двух вещей. Во-первых — это взятие на себя обязательства уменьшить количество пересадок органов от казнённых заключённых. Во-вторых — это введение многих ограничений для иностранцев, которые хотят поехать туда для трансплантации. Также была введена регистрация для доноров, которые хотят пожертвовать свои органы, но это было сделано, я думаю, больше для показа. Но, по крайней мере, это уже что-то. Ещё была создана система распределения органов, в то время как раньше такой государственной системы не существовало.

Так что у международной общественности, ВОЗ складывается впечатление о том, что прогресс в этом вопросе есть, но не такой быстрый, как следовало бы. У меня сложилось впечатление, что центральное правительство Китая может идти в направлении решения этой проблемы, или создавать впечатление, что идёт. Но то, что на самом деле происходит в больницах в заброшенных регионах Китая, не контролируется.

ВЭ: Какие меры предпринимает Национальная организация трансплантологов для того, чтобы остановить трансплантационный туризм?

РМ: Мы сотрудничали с международными организациями по этому вопросу в течение многих лет. На самом деле в 2010 году доклад Совета Европы, который представили в ООН, был написан нами на 90%, и всю работу в Совете Европы провели мы.

Другие инициативы, ориентированные на правовую сторону вопроса, в которых мы принимали участие на техническом уровне, были со стороны ВОЗ, Совета Европы, в Латинской Америке от OPS, а затем от Общества трансплантологов. В самом деле, награду принца Астурийского мы получили как раз за наше международное сотрудничество для борьбы с незаконной торговлей органами. Мы потратили на это много усилий и времени.

В борьбе с незаконной торговлей органами, на мой взгляд, существует два аспекта. Один из них — это попытаться исправить существующее несоответствие между спросом и предложением. Если выясняется, что проблема возникает из-за того, что спрос превышает предложение в 10 раз, то мы постараемся увеличить поставки, чтобы уменьшить неравенство. И второе — это подтолкнуть страны к принятию мер, это касается «слабых» государств.

Иногда я хотел бы, чтобы в этом вопросе всё продвигалось быстрее, но я думаю, что мы немало сделали за последние десять-пятнадцать лет. По крайней мере, во всём мире осведомлены о том, что эту [незаконную продажу органов] каким-то образом нужно остановить. Китайское правительство само себя чувствует изолированным с точки зрения мировой общественности.

ВЭ: В докладе об извлечении внутренних органов у последователей Фалуньгун в Китае, который подготовили Дэвид Килгур и Дэвид Мэйтас в 2006 году, говорится, что в период между 2000 и 2006 годами было зарегистрировано более 44 000 операций по трансплантации органов из неизвестных источников…

РМ: Эту ситуацию можно держать под контролем, зная происхождение и назначение всех органов. Такая информация, как о фармацевтическом продукте: кто его выпустил, что он прошёл и куда был доставлен, — важна и для органов. Но если страна не может этого показать, то нельзя сказать, что она контролирует этот вопрос. В Китае же мы даже не знаем, какое количество органов пересаживается. Есть страны, в которых эта информация открыта и контролируется, а в некоторых странах контроль отсутствует. Но, на мой взгляд, шагом к тому, чтобы исправить положение, будет прозрачность. Без прозрачности ничего невозможно сделать.

Читайте также:

Против извлечения органов в Китае подписались около полумиллиона человек