#img_left_nostream#Вода – основа для всього живого. Дотепер для науки залишаєтсья загадкою, яким чином нежива матерія перетворилася на живу. Необхідно виявляти та вивчати нові властивості води, всупереч оманній впевненості, що ми знайомі з нею досконально. У березні 2004 р. американський космічний зонд відкрив на Марсі “сліди” води та сіль у пересохлому озері. Вчені вже можуть припустити, що, можливо, там було або є життя. Інші американські космічні зонди зуміли довести наявність води на двох зі супутників Сатурна.
У липні 2005 р. американський космічний апарат “Діп Імпект” вистрілив у комету Темпела 1 снарядом. Основний модуль при цьому перебував на значній відстані та вів спостереження за наслідками зіткнення, аналізуючи хімічний склад і структуру ядра комети. Отримані результати допоможуть дати оцінку внутрішнього складу комет заголом. Це наблизить людство до розгадки походження Сонячної системи та зародження живої матерії. Щонайменше три ділянки, вкритих льодом, виявили американські вчені на поверхні ядра комети, що досліджувалася. На думку дослідників, вода, що перетворилася на лід, містить багато домішок. Припускається, що значно більша кількість льоду може перебувати всередині ядра. Вчені давно прийшли до висновку, що комети є уламками первинної Сонячної системи в момент її виникнення 4,6 мільярдів років тому.
Вчені все більше приходять до висновку, що наявність води на космічних об’єктах скоріше є правилом, ніж виключенням. Змінюється й парадигма суспільного сприйняття властивостей води.
У 2001 р. вчені Науково-дослідного Центру IMS при НАСА й віділення Каліфорнійського університету у м. Санта-круз (США) провели експеримент в умовах, наближених до Сонячної системи, що формувалася.
Суміш різних речовин (води, метанолу, вугільної кислоти та діоксиду вуглецю) була охолоджена до 10º К (–263,16º С).
Суміш опромінювалася ультрафіолетом такої довжини хвилі, яка ймовірно існувала у густій молекулярній хмарі, з якої формувалася Сонячна система. Відбувалося утворення органічних молекул. У цій субстанції були ідентифіковані структури, що самоорганізуються, розмірами в 10 µm. За формою це бульбашки, що нагадують клітини.
Живі організми, у тому числі й людина, є складними системами, що самоорганізуються. Вони відкриті для безперервного обміну речовинами й енергією із навколишнім середовищем. Зміни у відкритих системах відносно стійкі у часі. Стійке співвідношення між компонентами в одній відкритій системі називається диссипативною структурою (Ніколіс, Пригожин, 1973).
#img_left_nostream#Експериментально доведено, що вода також є системою, що самоорганізується (Антонов, Глєбова, 1992). Передбачається, що зміни, які відбуваються у воді в результаті зовнішніх впливів, також будуть відносно стійкими у часі.
Це означає, що вода «пам’ятає» фізичний або хімічний вплив. Питання «пам’яті» води є надзвичайно цікавим. Навряд чи без цієї її якості можливо пояснити зародження живої матерії. Перші дослідження, що вони є пов’язаними з «пам’яттю» води, були проведені Дерягиним і Чураєвим (1971). Стійкість результатів у часі після «активізації» змінним магнітним полем та при електролізі крізь фільтр-нуклеопор були розглянуті Міненко (1981) та Євсєєвим (1982).
Були проведені дослідження змін у спектрі природної води як функції часу (Антонов зі співавторами, 1995).
На думку творця квантової механіки Шредінгера, живі організми знижують власну ентропію за рахунок підвищення ентропії навколишнього середовища. Згідно Пригожину, утворення диссипативних структур та їх ускладнення також пов’язане зі змінами в ентропії.
Зародження живої клітини стає можливим в екстремальних умовах та пов’язане із часом, що стабілізує ці умови. Структура, що самоорганізується, яка утворилася, прагне до збереження свого стану всупереч змінним умовам зовнішнього навколишнього середовища. Це стає можливим за наявності універсального розчинника – води – з її унікальними властивостями та специфічними речовинами, що містяться у ній.
#img_left_nostream#Життєздатність живої матерії доведена існуванням архібактерій. Вони здатні до життя в умовах високої радіоактивності, а також при низьких температурах і у вулканічних кратерах.
На перший погляд схоже, що випаровування краплі води відбувається поступово. Антонов та Юскиселієва виявили новий фізичний ефект: крапля води випаровується дискретно («стрибкоподібно»). Цей ефект залежить від енергетичних станів водневих зв’язків між атомами кисню у молекулах води та водневими атомами у сусідніх молекулах.
Антонов і Глєбова за допомогою спектрального аналізу доводять, що вода є відкритою системою, що самоорганізується. І вона, і живі організми чутливо реагують на енергетичні потоки та зберігають інформацію навколишнього середовища. Вони «використовують» метод диференціального нерівноважного енергетичного спектру (ДНЕС).
Кластери молекул води – найбільш дрібні й нестабільні системи, що самоорганізуються, у природі (Ігнатов, 2005). Зміни, що відбуваються у кластерах води в результаті дії ззовні, можуть бути відносно стійкими у часі. Чим більшою є закладена в кластері інформація про фізичний або хімічний фактор дії, тим триваліший час вона зберігається. Саме так створюються відносно стійкі структури, що самоорганізуються, які можуть бути носіями майбутньої інформації про живу матерію.
Переструктуризація молекул води відбувається в результаті зовнішніх впливів. Отримуючи заряд енергії, вони передають інформацію про свій новий стан сусіднім молекулам за допомогою водневих зв’язків. Це відбувається за принципом резонансу (Зенін, 2002; Ігнатов, 2005).
Для пояснення структуризації кластерів потрібен квантово-механічний підхід. Інакше структуризацію молекул води у геометричні кластери («полімери») важко пояснити. Класичний полімер – це молекула, атоми якої об’єднані ковалентними, а не водневими зв’язками. Доведено експериментально, що водневі зв’язки у молекулах льоду на 10 % ковалентного характеру (Айзек, 2002).
Японський учений Емото зумів візуалізувати розташування молекул води у кластерах заморожуванням води за допомогою різних видів впливу. Кристали замерзлої води вишиковуються певним чином. Лід «пам’ятає» передісторію рідкої фази води, яка піддавалася впливу. Емото проводить експеримент, у якому впливає на воду різними частотами. Цікавий факт, що чим більшою є частота, тим чіткішими є картини, що утворюється. Це є видимим доказом того, що вода різним чином реагує при різних впливах (Емото, 2002).
#img_center_nostream#
В процесі зародження та еволюції живої матерії молекули води, клітини та тканини обмінюються між собою біофізичними полями. В залежності від енергетичних станів живі організми або отримують енергію від навколишнього середовища (режим «віддачі»), або втрачають її (режим «відняття») (Ігнатов, Антонов, Глєбова, 1998). Вказані автори зуміли довести, що в режимах «віддачі» та «відняття» відбувається перерозподіл молекул води по енергіях. Максимальний період інформації, що зберігається, – 3 місяці.
#img_left_nostream#Доведені частоти біорезонансу між біофізичними полями та молекулами води, клітинами та тканинами (Ігнатов, 2005). Творцем теорії біорезонансу є професор Дубров (1980). Прояви біорезонансу тканин доведені методом впливу біофізичних полів на зоровий аналізатор у режимах «віддачі» та «відняття» (Ігнатов, Цанєєва, 1995).
Метод біорезонансу вказує й на «носія» біофізичної інформації. Порівняно слабкі електромагнітні та біофізичні поля викликають істотні біофізичні і біологічні ефекти у живих організмів.
Факт співпадіння основних частот після впливу біофізичними полями на воду та живі тканини є фундаментальним.
Основні частоти біорезонансу знаходяться в електромагнітному діапазоні, в якому Земля отримує енергію Сонця. Ця ж енергія стимулює переструктуризацію «біокомп’ютера-вода».
Вже існують цікаві свідоцтва про те, що декілька молекул даної речовини можуть істотно змінити структуру кластерів води. Класичним прикладом такого впливу є гомеопатія. Були проведені експерименти під керівництвом відомого французького імунолога Бенвеністе. Гомеопатичний принцип був відтворений на біологічній моделі. Спостерігалася реакція одного з типів імунних клітин людини при додаванні антитіл, що специфічно взаємодіяли із ним. При зменшенні концентрації антитіл у розчині, ефект виникав при деяких розведеннях, зникаючи при інших. Така зміна біологічної активності клітин відбувалася і при концентрації, коли вірогідність виявлення у воді хоча б однієї молекули білку була нескінченно малою. Автори висловлюють припущення, що передача біологічної інформації відбувається за рахунок «пам’яті» води.
Були виконані експерименти з неорганічними речовинами, розчини яких розводилися за правилами гомеопатії. Вчений Рей вирішив спростувати гомеопатичні погляди. Він довів розведення хлориду натрію (NaCl) і хлориду літію (LiCl) до мінус десятого степеня. При такому розведенні іони даної речовини є практично відсутніми. Методом термолюмінісценції він порівняв ці розчини з водою. Дивним виявилося те, що розчини, які досліджувалися, мали різні спектри.
Були проведені експерименти з дослідження змін у спектрах гомеопатичних розчинів від 1 до 30 потенцій (розведень) (Деліник, Ігнатов, 2005). Дослідження біли проведені методом ДНЕС на natrium muraticum (NaCl). При 1 CH розчин містить 0,01 % речовини; при 2 CH він містить 0,0001 % і т.і. В процесі розведення розчин переходить число Авогадро. Прийнято вважати, що після цієї величини розчин вже не містить молекул розчиненої речовини. Результати показує на малюнку.
Аналіз результатів демонструє, що до 6 СН зміни у гомеопатичних розчинах близькі до результатів при 1 СН. При 5 СН концентрація NaCl в розчині дорівнює 10-10 – також, як в експерименті Рея. Від 7 до 10 СН результати є нестабільними і близькі до статистичної погрішності. Після 11СН результат близький або в межах статистичної похибки.
#img_left_nostream#При початкових розведеннях у розчинах із більшою кількістю молекул NaCl створюються умови для стабільності кластерів, що утворилися з початкової речовини та молекул води.
У подальших розведеннях відбувається передача інформації, яка стає нестабільною, коли згодом її передавачами стають самі молекули води, при практичній відсутності вихідної речовини.
Докази того, що вода стала основною речовиною для утворення живої матерії за сприятливих умов на наший планеті, є безперечними. Без такої властивості води як «пам’ять» зародження живої матерії було б важко пояснити.
Кластери води, що взаємодіють із хімічними речовинами, здатні еволюціонувати. Вирішальна роль у цьому належить вуглецю (С). Зі всіх хімічних елементів вуглець є найбільш поширеним у Всесвіті. Вуглецеві ланцюжки, внаслідок малих розмірів атомів, здатні до скручень. Вуглець на Землі має органічне походження, показником цього є зміна у співвідношеннях його ізотопів С12 і С13 за останні 3,8 мільярда років.
Якою, проте, є вірогідність виникнення органічних молекул, а надалі й живих клітин, зі сполучень кластерів води та мікроелементів за сприятливих додаткових умов, поки що остаточно не встановлено.
Розглянемо найдрібніші клітини живої матерії. Найменшою бактерією є Micrococcus Progrediens із розмірами 0,1 µm у діаметрі. Мікоплазма теж має розміри 0,1 µm у діаметрі. Це означає, що діаметр цих клітин у 1000 разів більший за діаметр атома водню. Мікоплазми містять у собі макромолекули, які є необхідними для існування живої клітини. Вони мають плазматичну мембрану та розмножуються шляхом утворення коккоподібних структур або поділом. Електричні властивості мембрани завтовшки 0,1 µm не відрізняються від властивостей мембран інших клітин.
#img_left_nostream#Біологічні процеси стало плинуть у кластерах молекули води з розмірами 1,1 µm / 1,1 µm/203 Ǻ. (Зенін, 2002). Математичні вірогідності утворення стабільних кластерів води не може бути оброблена за допомогою комп’ютера. Комп’ютер може прорахувати можливі положення восьми молекул води. Це є доказом величезного потенціалу «запам’ятовування» у води.
Наявність мікроелементів, вуглецю (С), кальцію (Са), магнію (Mg), натрію (Na) та ін. може привести до утворення сталих у часі структур кластерів.
Їх стабільність залежить від резонансних взаємодій між окремими молекулами. Наявність вуглецевих з’єднань та іонів хімічних елементів може ініціювати некомпенсований електричний заряд і потенціал у структурі, що утворилася, достатньо сталий для плину біологічних процесів. У кластерних структурах інформація між органічними молекулами та молекулами води може зберігатися на підставі біорезонансних взаємодій.
#img_left_nostream#Були проведені дослідження, що виявляють характерне для явища резонансу збільшення амплітуди сигналу при певній частоті. Найбільш детально дослідженими у цьому відношенні є карбонат кальцію (СаСО3) (Антонов і співавт., 1992), хлорид натрію (NaCl) (Деліник, Ігнатов, 2005) та ін.
Були визначені амплітуди за біорезонансної взаємодії біофізичних полів із молекулами води (Ігнатов, 2005). Доказом ролі карбонату кальцію при зародженні живої матерії (Ігнатов, Антонов, Глебова, Стоянов, 2001) є факт, що складна шарувата структура цієї сполуки властива найдревнішим фотосинтезуючим організмам. До цього етапу сягають і перші докази наявності води та її ролі.
Перехід від неживої матерії до живої став можливим у результаті виникнення потоку біологічної електрики та структуризації клітинної мембрани. Необхідні додаткові експерименти для остаточного з’ясування цього процесу. Еритроцити мають у своїй будові тільки клітинну мембрану, а кров на 92 % складається з води. Життя на Землі має спільне походження, оскільки будь-яка жива клітина містить 20 амінокислот, 5 основ, 2 вуглегідрати й 1 фосфат.
Американський учений Вентер і нобелівський лауреат Сміт планують відтворення одноклітинного організму у лабораторних умовах. Якщо їм це вдасться, такий організм міститиме мінімальне число генів, а також зможе живитися та ділитися.
У певних умовах можна говорити і про «активовану» воду. Це твердження, проте, породжує сумніви у деяких учених. Є докази, що ракові клітини «розривають» найбільш високоенергетичні водневі зв’язки між молекулами води (Антонов, Глєбова, 1992). У померлої від злоякісної пухлини людини плазма крові не реагує на проходження біофізичних полів (Тушмалова, 2001). Вода активізована, якщо несе у собі інформацію про живе. В одному з експериментів Емото демонструється кристалізована вода після великого землетрусу (фото А) і через 3 місяці після цього (фото Б). З цього експерименту можна зробити висновок про те, що за сприятливих умов вода може концентрувати інформацію в малому об’ємі своїх кластерів.
#img_center_nostream#
фото А
#img_center_nostream#
фото Б
Виключно «активною» є розморожена вода. Навесні спостерігається збільшення амплітуд у спектрах води, отриманих методом ДНЕС. Навесні птахи та тварини п’ють воду з розмороженого льоду. Рослини також швидко ростуть на цій воді. Стимулюючий ефект розмороженої води з успіхом використовується для відновлення хворих після операції. Вчені Королівського Медичного Інституту у Стокгольмі повідомляють про успішне лікування діабету за допомогою розмороженої води. Цілющі властивості розмороженої води мають місце не тільки завдяки «більш активному» спектру, але й елементу дейтерію. Молекули води, в яких атоми водню складаються з ізотопу дейтерію, насилу переходять через клітинні мембрани. Маринов повідомляє про швидке зростання квітів у Сибіру. Він разом із російськими вченими у 70-і роки (ХХ століття) довів, що вода у районі дослідження, відрізнялася меншим вмістом дейтерію.
Були проведені експерименти, котрі доводять «активування» спектру води, замороженої після біовпливу в режимі «віддачі» і розмороженої перед тим, як піддати її спектральному аналізу.
Ігнат Ігнатов, біофізик, Болгарія
