Доброго Вам дня!
Моє ім’я Лі Ічжень. Я китаянка. Із щирістю та надією пишу Вам цього листа, аби закликати Вас допомогти мені в отриманні статусу біженця у Вашій країні. Прошу Вас взяти до уваги існування в Китаї 36 концтаборів та жахливі злочини, які чинить комуністична партія Китаю, вилучаючи внутрішні органи в живих послідовників Фалуньгун задля продажу. Можливо, Ви знайомі з Фалуньгун – традиційною мирною практикою. Ця практика включає фізичні вправи та медитацію, які зміцнюють здоров’я людини, і підвищують її моральний рівень. Я теж займаюся Фалуньгун.
Цього року я закінчила Інститут журналістики при Київському національному університеті імені Т. Шевченка. Я повинна повернутися назад на Батьківщину. Але в Китаї над тими, хто займається Фалуньгун, КПК уже більше 7 років вчиняє криваві розправи, які продовжуються й сьогодні.. Хоча я дуже скучила за своїми батьками та країною, я змушена звернутися до українського уряду із проханням про надання мені статусу біженця.
Спочатку я хвилювалася, чи прочитає хтось цього листа. Але я вірю в українські ЗМІ, їхню високу журналістську етику, та в те, що вони можуть допомогти мені розбудити людей від сну.
Коли я приїхала до України, то часто на вулиці розповсюджувала серед українців матеріали із правдою про переслідування, яких зазнають послідовники Фалуньгун у Китаї. У газетах із написом «SOS», які я поширюю, друкується велика кількість фотографій жертв та їхні історії, особливо про методи катувань, які до них застосовують. Ще в Китаї я добре знала, що всі, хто практикує Фалуньгун, – хороші люди, і що Цзян Цземінь (колишній президент Китаю) вирішив самочинно заборонити Фалуньгун, навісивши на Фалуньгун наклепницькі ярлики. Але я не вірила, що у в’язницях Китаю можуть мати місце такі страшні знущання, і що від них померло так багато послідовників Фалуньгун. Як громадянка Китаю я, звісно, не довіряла негативній інформації, яка ганьбила образ китайського уряду. І тому я дуже хотіла знати, звідки з’являється ця інформація й величезна кількість фотографій жертв – послідовників Фалуньгун.
Згодом я прочитала безліч матеріалів про репресії на сайтах Мінхуей, Велика Епоха, Всесвітньої організації з розслідування репресій над Фалуньгун, Міжнародної амністії тощо. Перед моїми очима постало багато конкретних даних, цифр та фотоматеріалів про смерть людей, які займаються Фалуньгун, зокрема, подробиці катування людей у в’язницях. Особливо багато доказів та свідчень було надано послідовниками Фалуньгун, яким удалося вижити. Ці факти дуже потрясли мене, і немає таких слів, якими можна було б описати мій емоційний стан. Цзян Цземінь та КПК провадили політику «зганьбити їхню репутацію, розорити їх економічно та знищити фізично». Це нагадувало мені злочини нацистів.
Я почала сприймати реальність цих речей, і мої сумніви розвіювалися. Чим більше правди я дізнавалася, тим більше починала боятися Цзян Цземіня та КПК. Хоча я дуже співчуваю своїм співвітчизникам, я не знаю, як можна допомогти їм уникнути цього страхіття, а також де й у кого просити допомоги.
Якось узимку я побачила біля гуртожитку КПІ, де живуть китайські студенти, одну українську студентку, яка тримала в руках матеріали із правдою про репресії. Тоді на вулиці все було вкрите снігом і льодом. Вона поспіхом розповідала китайцям правду. Я стояла неподалік і дивилася на неї. Я була приголомшена: українка так турбується про безпеку життя китайців, а я, китаянка, можу ставитися так байдуже до життя своїх співвітчизників?
Потім я сама також почала розкривати китайцям правду. Найгіршим є те, що брехня всіх китайських ЗМІ, якими керує Цзян Цземінь та КПК, зокрема, щоденне промивання мозку, отруїла китайців. Обмануті люди зненавиділи Фалуньгун і стали вороже ставитися до послідовників Фалуньгун.
Коли я спробувала переконати мого знайомого, що Фалунь Дафа це добре, він розсердився й почав бити мене по обличчю. Він бив мене кулаками й ногами, а я не перестала говорити: «Істина, Доброта й Терпіння – це добре». Почувши це, мій знайомий потягнув мене до вікна, і приставив до моєї шиї ножа. Він погрожував, що якщо я ще хоч раз скажу, що Фалунь Дафа – це добре, то він переріже мені горло. Я дуже перелякалася, і, пішовши на компроміс, мовчала.
Якось, коли я сказала своєму товаришеві, що Фалуньгун несправедливо обвинувачують, він схопив мене за горло й ударив головою о стіну. Я спробувала переконати його. Натомість, узявши ножа, він примушував мене лаяти Фалуньгун, погрожуючи викинути мене з 5-го поверху.
Напевно, Вам дуже важко повірити в це, але таке насправді відбувалося. Я ніколи не ставилася вороже до цих друзів, оскільки знала, що вони стали жертвами брехні.
Україна – дуже гармонійна, мирна та гуманна країна. Але серед китайців відбуваються такі речі. Наклепами було отруєно багато добрих китайців, а вони передають цю брехню за кордон. І тому, мені здається, що від цих репресій постраждало багато країн. Хоча вони спостерігають за цими репресіями ззовні, так, ніби вони відбуваються лише в далекому Китаї, фактично, сучасні технології зв’язку та транспорту розповсюдили цю брехню по всьому світу.
Хоч я ще не могла повністю опанувати свій страх, чесні українці, їхня сміливість, совісність і турбота про безпеку життя китайців глибоко зворушували, і підбадьорювали мене.
Потім я зрозуміла, що справжня проблема полягає не в страхові, а в тому, чи можу я мати чисту совість, дотримуватися професійної етики щодо тих, кому загрожує смертельна небезпека. Я знаю, що обрала для себе справжній шлях у житті. Я вирішила займатися Фалуньгун. Я відкрито займаюся вправами на вулиці, беру участь у мирних акціях, які засуджують звірства злочинної КПК. Я також даю інтерв’ю, закликаючи людей допомогти нам зупинити геноцид і жахливі вбивства.
За даними Міжнародної амністії:
1) Практикуючий Фалуньгун – Чжао Мін, громадянин Китаю, студент, який навчався в інституті Сан Шен в Ірландії. У грудні 1999 р. він повернувся до Пекіну й закликав уряд зупинити репресії. Після чого, неначе злочинця, його на 2 роки відправили в трудовий табір Туан Хе. На щастя, ірландський уряд допоміг йому повернутися до Ірландії, і він зміг продовжити навчання. За його словами, під час арешту міліція била його електричними гумовими палицями.
2) Практикуюча Фалуньгун, китаянка Чжан Цуйїн, громадянка Австралії, художниця. У 2000 р. у Пекіні вона закликала зупинити репресії. За що її незаконно впродовж 8 місяців утримували у в’язниці міста Шеньчжен. Під час затримання, працівники міліції побили її, і мали намір кинути в чоловічу в’язницю, щоб там її зґвалтували.
3) Практикуючий Фалуньгун, китаєць Лі Сянчунь, громадянин США, який займався бізнесом у сфері традиційної медицини. 22 січня 2003 р. він повернувся до Китаю, щоб відвідати батьків.
Хоча він не скоїв ніякого злочину, в аеропорту Гуанчжоу працівники міліції одразу схопили його.
4) Практикуючий Фалуньгун, китаєць Девід Лян, громадянин Австралії. 28 червня 2004 р. він приїхав до Південно-Африканської Республіки, щоб засудити злочини КПК під час візиту китайських чиновників. Виїхавши з аеропорту й проїхавши не більше 10 хвилин на швидкісній автотрасі, його авто обстріляли шпигуни КПК.
Цих фактів неймовірно багато!
У пік репресій Цзян Цземінь та КПК використовували всі китайські ЗМІ та наявні інструменти пропаганди. У Китаї люди не мали можливості дізнатися правду. На мою думку, якби в Китаї було б більше свободи слова, і менше “допомоги” офіційних ЗМІ, люди краще розуміли б суть репресій. Саме тому в 2006 р. я почала приймати участь у міжнародному видавничому проекті «Велика Епоха» (The Epoch Times International). Ця газета максимально об’єктивно, правдиво та усебічно висвітлює факти, про які офіційним ЗМІ в Китаї говорити заборонено. Особливо це стосується порушень прав людини в Китаї. Тепер КПК усіляко намагається блокувати інформацію від «Великої Епохи». У цілому ряді країн на офіси «Великої Епохи» були зроблені нальоти агентів КПК. Наприклад, 8 лютого 2006 р. в Атланті (США) шпигуни КПК, погрожуючи пістолетом, побили генерального технічного директора “ВЕ” Лі Юаня. У Гонконзі шпигуни КПК потрощили редакцію газети.
У Борисполі в міжнародному аеропорту один китайський бізнесмен сказав мені, що якщо я й далі буду працювати в газеті «Велика Епоха», то в мене будуть великі неприємності. Також він повідомив, що зараз усі китайські шпигуни стежать за цією газетою. Коли я це почула, моє серце стало тремтіти, але я трималася спокійно.
Я подала заяву на отримання статусу біженця, щоб уникнути переслідування. Насправді, це болісне рішення. У будь-якій нормальній країні, не існує такого, щоб людина, яка відстоює свою віру, була змушена міркувати над тим, як уникнути таких речей, як в’язниця, убивство, катування, геноцид, смерть тощо. Якби не відбувалися ці репресії, у мене не було б потреби все це Вам розповідати.
Сьогодні вбивці із КПК, які чинять ці переслідування, називають засудження їхніх звірств демократами різних країн, і вимоги членів сімей замучених до смерті практикуючих Фалуньгун про відновлення справедливості, “заняттям політикою”. Отже, виходить, що через “заняття політикою” можна дозволити вбивцям чинити будь-яке свавілля? Чи можуть вони, використовуючи слова “заняття політикою”, зняти із себе відповідальність за смерть понад 3000 практикуючих Фалуньгун? Коли незалежні експерти Д. Кілгур і Д. Мейтас, провівши розслідування, довели злочини КПК щодо вилучення органів у живих послідовників Фалуньгун, і стали інформувати про це міжнародну громадськість, чи може КПК виправдати себе лише заявою про те, що все це робиться щоб «зганьбити образ китайського уряду»?
Суворо засуджуючи злочини КПК, як практикуюча Фалуньгун і як журналіст, я звертаюся до Вас із проханням допомогти зупинити ці криваві переслідування, а також допомогти мені отримати статус біженця у Вашій країні. Протягом кількох років, я задаюся питанням: як можна закривати очі на трагедію, яка реально відбувається зараз у Китаї? Ми можемо користуватися теплом і свободою, чому не можна дати надію людям, яким загрожує страшна смерть?
Щиро прошу Вас допомогти мені. Будь-ласка, зверніть увагу на злочинне вилучення органів у живих послідовників Фалуньгун.
29 жовтня 2006 р. громадянка Китаю Лі Ічжень
