Blog

  • У Х’юстоні підтримують усіх, хто вийшов із КПК

    У Х’юстоні підтримують усіх, хто вийшов із КПК

    У суботу, 28 жовтня, у місті Х’юстон відбувся мітинг на підтримку виходу з компартії Китаю.

    Організаторами мітингу були: Центр підтримки виходу з компартії Китаю, видавничий проект "Велика Епоха" і духовний рух Фалуньгун.

    #img_gallery#

    За словами організаторів, мета мітингу полягала в тому, щоб підтримати вихід китайських чиновників із компартії Китаю. За даними нашого кореспондента, пана Лі Дя – генеральний секретар Асоціації фахівців науки в провінції Шаньсі, начальник Центру Інтернет для фахівців Китаю, публічно заявив про вихід із КПК і висловився на підтримку більш ніж 14 мільйонів китайцеві, які заявили про вихід із КПК.

    Учасники мітингу тримали плакати з написами: "Компартія Китаю – це не Китай", "Підтримуємо чиновників Китаю, які вийшли, із КПК", "Підтримуємо Лі Дя", "Небо знищить КПК, виходь із КПК, рятуй себе" та інші плакати.

    Нагадаємо, що офіційне число тих, хто вийшов із КПК, 30 жовтня вже перевищило 14,8 мільйонів чоловік.

    Вань Юйсінь. Велика Епоха
  • Фотоогляд: Переможницею конкурсу Міс Європа – 2006 стала француженка Олександра Розенфельд

    Фотоогляд: Переможницею конкурсу Міс Європа – 2006 стала француженка Олександра Розенфельд

    У фіналі конкурсу "Міс Європа – 2006", який відбувся в ніч на 28 жовтня, перемогла француженка Олександра Розенфельд.

    З 33 учасниць у фінал конкурсу вийшли четверо – представниця Білорусії, Польщі, Франції та України.

     
    #img_center_nostream#
     
    #img_center_nostream#
     
    #img_center_nostream#
     
    #img_center_nostream#
     
    #img_center_nostream#
     
    #img_center_nostream#
     
    #img_center_nostream#
     
    #img_center_nostream#
     
    #img_center_nostream# 
  • Фотоогляд: Переможницею конкурсу Міс Європа – 2006 стала француженка Олександра Розенфельд

    Фотоогляд: Переможницею конкурсу Міс Європа – 2006 стала француженка Олександра Розенфельд

    У фіналі конкурсу "Міс Європа – 2006", який відбувся в ніч на 28 жовтня, перемогла француженка Олександра Розенфельд.

    З 33 учасниць у фінал конкурсу вийшли четверо – представниця Білорусії, Польщі, Франції та України.

     
    #img_center_nostream#
     
    #img_center_nostream#
     
    #img_center_nostream#
     
    #img_center_nostream#
     
    #img_center_nostream#
     
    #img_center_nostream#
     
    #img_center_nostream#
     
    #img_center_nostream#
     
    #img_center_nostream# 
  • Влада Папи

    Влада Папи

    #img_right#Чи здатний Папа Римський Бенедикт XVI мирно вирішити проблему тероризму?

    Коли Іоанн Павло II вступив на папський престол у 1978 р., мало хто міг припустити, що він стане ключовою фігурою в одній з найзначніших політичних подій в історії – падінні ”залізної завіси” в Східній Європі.

    Більшість аналітиків приписують головну роль у цьому повороті історії Іоанну Павлу II, який, маючи хоробрість і харизму, вважав своїм обов’язком ненасильницьким способом позбавити Європу від ”зла, що набуло зовнішності державної системи”, як він це описує. Перші демократичні вибори відбулися в його рідному місті в Польщі 1989 р. як результат його неодноразових візитів і проповідей. Ця подія відбилася на всьому Радянському Союзі.

    Кілька років потому, колишній радянський лідер Михайло Горбачов так міркував про зміни, які сталися після падіння ”залізної завіси”: ”Без Папи це було б неможливо здійснити”.

    Папа Іоанн Павло II прийняв сан духовного лідера найчисленнішої релігійної групи відразу після холодної війни. У світі, поляризованому між ”стіною червоного терору” і вільним світом Заходу, панувала напружена атмосфера. Можливо, та ситуація не в усьому схожа на війну, яка вибухнула сьогодні, з тероризмом. Відмінність тільки в тому, що ”червоний терор” тепер змінився на ”тероризм”, що має схожі риси екстремізму й насильства.

    Тероризм послужив прецедентом, що співпав за часом із вступом на престол Папи Бенедикта XVI. Враховуючи досвід попередника, новому Папі є з кого брати приклад.

    Іоанн Павло II рішуче вступив у міжконфесійний діалог, ставши першим Папою, який підніс молитви в синагозі й мечеті. Символічна церковна служба, проведена в синагозі Умайяд у Сирії за кілька місяців до ”11 вересня”, стала ”драматичним дійством”, що закликає Ватикан до єднання.

    Іоанн Павло II невпинно закликав до загального миру і був категорично проти вторгнення США до Іраку. Під час його правління кількість католиків у всьому світі зросла до 1,1 млрд.  

    Уперше зійшовши на престол, Папа Бенедикт XVI, раніше відомий як кардинал Ратцингер, намагався продовжити місію Іоанна Павла II. Проте йому не діставало м’якості і дипломатичного такту Іоанна Павла – коли він ввів більш строгий і організований розпорядок проведення церемоній, дехто охрестив його ”типовим німцем”.

    Більш того, велику полеміку викликала проповідь, проведена  не так давно в Університеті Німеччини, коли Бенедикт процитував візантійського імператора 14-го століття Мануеля Другого Палаелогуса, який засуджував пророка Мухамеда. ”Очевидно, що висунуте Мухамедом тоді було новим, в чому ви знайдете тільки злобні й нелюдяні речі, такі як накази поширювати мечем віру, їм проповідувану” – заявив Папа.

    Вірогідно, наміром Папи було засудити роль насильства в релігії, проте його коментарі призвели до протестів у всьому мусульманському світі, багато ісламських країн зажадали зречення від цих слів і негайного вибачення. Деякі критикували Папу за те, що він гальмує прогрес, якого досягнув його попередник у вирішенні конфліктів між католицькою й ісламською конфесіями, – Іоанн Павло II був першим Папою, який промовив молитву в мечеті. В Іраку кілька мусульман спалили портрет Папи. Веб-сайт Аль-Каїди оголосив війну церкві.

    Згодом Папа висловив ”глибокий жаль” викликаною реакцією, що виникла у відповідь на його слова, сказавши, що його неправильно зрозуміли.

    Він повторив свою позицію на аудієнції, що регулярно відбувається у середу. За його словами, у своїй промові він мав намір ”пояснити, що релігія й насильство несумісні одне з одним, на відміну від союзу релігії та розуму”.

    Його пояснення задовольнили деяких мусульман, інші сказали, що він поки що не достатньо далеко зайшов.

    У будь-якому випадку, заяви Папи не слід розглядати у вузькому контексті.

    У Папи Бенедикта XVI у минулому була звичка критикувати ісламських фундаменталістів. Він закликав покласти край насильству, розв’язаному екстремістськими рухами, але завірив, що церква має намір продовжувати зводити ”міст дружби”. На підтвердження цього, кардинал Ратцингер зустрівся з іранським аятолою Кашані, що вирішив написати книгу, в якій він хотів провести порівняння між есхатологічними особливостями ісламу й християнства. Зустріч відбулася у Ватикані, де вони обмінялися теологічними ідеями.

    1999 р. кардинал, разом із принцом Йорданії Хасаном, грецьким митрополитом Дамаскіносом, принцом Садруддіном Ага Ханом і колишнім головним раввіном Франції Рене Самуелем Сірату заклали фундамент для подальшого поліпшення стосунків між християнами, мусульманами та євреями. Крім того, він узяв участь у християнсько-ісламському діалозі, організованому православною церквою Константинополя в 1980-х роках.

    Ймовірно, одним із найдокладніших документів, що проливають світло на ставлення Бенедикта XVI до ісламу, стало інтерв’ю з німецьким журналістом Пітером Сівальдом ”Сіль Землі”, яке було випущене у вигляді книги в 1997 році.

    Віра ”спрямована саме на розуміння простих речей”, сказав він у інтерв’ю, додавши, що ”пошуки достовірності і простоти стають небезпечними, коли призводять до фанатизму й нетерпимості”. Папа Бенедикт XVI описав тероризм як невелику групу фанатиків, а не як результат конфлікту між цивілізаціями.

    ”Разом із благородним ісламом, представленим, наприклад, королем Марокко, існують також екстремістський і терористичний, які не слід відносити цілком до ісламу, що було б несправедливістю”, – сказав він.

    Тоді, коли обурення, викликане недавніми коментарями Папа Римського Бенедикта, все зростає, залишається одне питання: чи зможе новий Папа стимулювати мирні зміни, перебуваючи у ”серці пожежі”?

    The Epoch Times (Велика Епоха)

  • Лист у редакцію: Допоможіть мені

    Доброго Вам дня!

    Моє ім’я Лі Ічжень. Я китаянка. Із щирістю та надією пишу Вам цього листа, аби закликати Вас допомогти мені в отриманні статусу біженця у Вашій країні. Прошу Вас взяти до уваги існування в Китаї 36 концтаборів та жахливі злочини, які чинить комуністична партія Китаю, вилучаючи внутрішні органи в живих послідовників Фалуньгун задля продажу. Можливо, Ви знайомі з Фалуньгун – традиційною мирною практикою. Ця практика включає фізичні вправи та медитацію, які зміцнюють здоров’я людини, і підвищують її моральний рівень. Я теж займаюся Фалуньгун. 

    Цього року я закінчила Інститут журналістики при Київському національному університеті імені Т. Шевченка. Я повинна повернутися назад на Батьківщину. Але в Китаї над тими, хто займається Фалуньгун, КПК уже більше 7 років вчиняє криваві розправи, які продовжуються й сьогодні.. Хоча я дуже скучила за своїми батьками та країною, я змушена звернутися до українського уряду із проханням про надання мені статусу біженця.

    Спочатку я хвилювалася, чи прочитає хтось цього листа. Але я вірю в українські ЗМІ, їхню високу журналістську етику, та в те, що вони можуть допомогти мені розбудити людей від сну.

    Коли я приїхала до України, то часто на вулиці розповсюджувала серед українців матеріали із правдою про переслідування, яких зазнають послідовники Фалуньгун у Китаї. У газетах із написом «SOS», які я поширюю, друкується велика кількість фотографій жертв та їхні історії, особливо про методи катувань, які до них застосовують. Ще в Китаї я добре знала, що всі, хто практикує Фалуньгун, – хороші люди, і що Цзян Цземінь (колишній президент Китаю) вирішив самочинно заборонити Фалуньгун, навісивши на Фалуньгун наклепницькі ярлики. Але я не вірила, що у в’язницях Китаю можуть мати місце такі страшні знущання, і що від них померло так багато послідовників Фалуньгун. Як громадянка Китаю я, звісно, не довіряла негативній інформації, яка ганьбила образ китайського уряду. І тому я дуже хотіла знати, звідки з’являється ця інформація й величезна кількість фотографій жертв – послідовників Фалуньгун.

    Згодом я прочитала безліч матеріалів про репресії на сайтах Мінхуей, Велика Епоха, Всесвітньої організації з розслідування репресій над Фалуньгун, Міжнародної амністії тощо. Перед моїми очима постало багато конкретних даних, цифр та фотоматеріалів про смерть людей, які займаються Фалуньгун, зокрема, подробиці катування людей у в’язницях. Особливо багато доказів та свідчень було надано послідовниками Фалуньгун, яким удалося вижити. Ці факти дуже потрясли мене, і немає таких слів, якими можна було б описати мій емоційний стан. Цзян Цземінь та КПК провадили політику «зганьбити їхню репутацію, розорити їх економічно та знищити фізично». Це нагадувало мені злочини нацистів.

    Я почала сприймати реальність цих речей, і мої сумніви розвіювалися. Чим більше правди я дізнавалася, тим більше починала боятися Цзян Цземіня та КПК. Хоча я дуже співчуваю своїм співвітчизникам, я не знаю, як можна допомогти їм уникнути цього страхіття, а також де й у кого просити допомоги.

    Якось узимку я побачила біля гуртожитку КПІ, де живуть китайські студенти, одну українську студентку, яка тримала в руках матеріали із правдою про репресії. Тоді на вулиці все було вкрите снігом і льодом. Вона поспіхом розповідала китайцям правду. Я стояла неподалік і дивилася на неї. Я була приголомшена: українка так турбується про безпеку життя китайців, а я, китаянка, можу ставитися так байдуже до життя своїх співвітчизників?

    Потім я сама також почала розкривати китайцям правду. Найгіршим є те, що брехня всіх китайських ЗМІ, якими керує Цзян Цземінь та КПК, зокрема, щоденне промивання мозку, отруїла китайців. Обмануті люди зненавиділи Фалуньгун і стали вороже ставитися до послідовників Фалуньгун.

    Коли я спробувала переконати мого знайомого, що Фалунь Дафа це добре, він розсердився й почав бити мене по обличчю. Він бив мене кулаками й ногами, а я не перестала говорити: «Істина, Доброта й Терпіння – це добре». Почувши це, мій знайомий потягнув мене до вікна, і приставив до моєї шиї ножа. Він погрожував, що якщо я ще хоч раз скажу, що Фалунь Дафа – це добре, то він переріже мені горло. Я дуже перелякалася, і, пішовши на компроміс, мовчала.

    Якось, коли я сказала своєму товаришеві, що Фалуньгун несправедливо обвинувачують, він  схопив мене за горло й ударив головою о стіну. Я спробувала переконати його. Натомість, узявши ножа, він примушував мене лаяти Фалуньгун, погрожуючи викинути мене з 5-го поверху.

    Напевно, Вам дуже важко повірити в це, але таке насправді відбувалося. Я ніколи не ставилася вороже до цих друзів, оскільки знала, що вони стали жертвами брехні.

    Україна – дуже гармонійна, мирна та гуманна країна. Але серед китайців відбуваються такі речі. Наклепами було отруєно багато добрих китайців, а вони передають цю брехню за кордон. І тому, мені здається, що від цих репресій постраждало багато країн. Хоча вони спостерігають за цими репресіями ззовні, так, ніби вони відбуваються лише в далекому Китаї, фактично, сучасні технології зв’язку та транспорту розповсюдили цю брехню по всьому світу.

    Хоч я ще не могла повністю опанувати свій страх, чесні українці, їхня сміливість, совісність і турбота про безпеку життя китайців глибоко зворушували, і підбадьорювали мене.

    Потім я зрозуміла, що справжня проблема полягає не в страхові, а в тому, чи можу я мати чисту совість, дотримуватися професійної етики щодо тих, кому загрожує смертельна небезпека. Я знаю, що обрала для себе справжній шлях у житті. Я вирішила займатися Фалуньгун. Я відкрито займаюся вправами на вулиці, беру участь у мирних акціях, які засуджують звірства злочинної КПК. Я також даю інтерв’ю, закликаючи людей допомогти нам зупинити геноцид і жахливі вбивства.

    За даними Міжнародної амністії:

    1) Практикуючий Фалуньгун – Чжао Мін, громадянин Китаю, студент, який навчався в інституті Сан Шен в Ірландії. У грудні 1999 р. він повернувся до Пекіну й закликав уряд зупинити репресії. Після чого, неначе злочинця, його на 2 роки відправили в трудовий табір Туан Хе. На щастя, ірландський уряд допоміг йому повернутися до Ірландії, і він зміг продовжити навчання. За його словами, під час арешту міліція била його електричними гумовими палицями.

    2) Практикуюча Фалуньгун, китаянка Чжан Цуйїн, громадянка Австралії, художниця.  У 2000 р. у Пекіні вона закликала зупинити репресії. За що її незаконно впродовж 8 місяців утримували у в’язниці міста Шеньчжен. Під час затримання, працівники міліції побили її, і мали намір кинути в чоловічу в’язницю, щоб там її зґвалтували.

    3) Практикуючий Фалуньгун, китаєць Лі Сянчунь, громадянин США, який займався бізнесом у сфері традиційної медицини. 22 січня 2003 р. він повернувся до Китаю, щоб відвідати батьків.

    Хоча він не скоїв ніякого злочину, в аеропорту Гуанчжоу працівники міліції одразу схопили його.

    4) Практикуючий Фалуньгун, китаєць Девід Лян, громадянин Австралії. 28 червня 2004 р. він приїхав до Південно-Африканської Республіки, щоб засудити злочини КПК під час візиту китайських чиновників. Виїхавши з аеропорту й проїхавши не більше 10 хвилин на швидкісній автотрасі, його авто обстріляли шпигуни КПК.

    Цих фактів неймовірно багато!

    У пік репресій Цзян Цземінь та КПК використовували всі китайські ЗМІ та наявні інструменти пропаганди. У Китаї люди не мали можливості  дізнатися правду. На мою думку, якби в Китаї було б більше свободи слова, і менше “допомоги” офіційних ЗМІ, люди краще розуміли б суть репресій. Саме тому в 2006 р. я почала приймати участь у міжнародному видавничому проекті «Велика Епоха» (The Epoch Times International). Ця газета максимально об’єктивно, правдиво та усебічно висвітлює факти, про які офіційним ЗМІ в Китаї говорити заборонено. Особливо це стосується порушень прав людини в Китаї. Тепер КПК усіляко намагається блокувати інформацію від «Великої Епохи». У цілому ряді країн на офіси «Великої Епохи» були зроблені нальоти агентів КПК. Наприклад, 8 лютого 2006 р. в Атланті (США) шпигуни КПК, погрожуючи пістолетом, побили генерального технічного директора “ВЕ” Лі Юаня. У Гонконзі шпигуни КПК потрощили редакцію газети.

    У Борисполі в міжнародному аеропорту один китайський бізнесмен сказав мені, що якщо я й далі буду працювати в газеті «Велика Епоха», то в мене будуть великі неприємності. Також він повідомив, що зараз усі китайські шпигуни стежать за цією газетою. Коли я це почула, моє серце стало тремтіти, але я трималася спокійно.

    Я подала заяву на отримання статусу біженця, щоб уникнути переслідування. Насправді, це болісне рішення. У будь-якій нормальній країні, не існує такого, щоб людина, яка відстоює свою віру, була змушена міркувати над тим, як уникнути таких речей, як в’язниця, убивство, катування, геноцид, смерть тощо. Якби не відбувалися ці репресії, у мене не було б потреби все це Вам розповідати.

    Сьогодні вбивці із КПК, які чинять ці переслідування, називають засудження їхніх звірств демократами різних країн, і вимоги членів сімей замучених до смерті практикуючих Фалуньгун про відновлення справедливості, “заняттям політикою”. Отже, виходить, що через “заняття політикою” можна дозволити вбивцям чинити будь-яке свавілля? Чи можуть вони, використовуючи слова “заняття політикою”, зняти із себе відповідальність за смерть понад 3000 практикуючих Фалуньгун? Коли незалежні експерти Д. Кілгур і Д. Мейтас, провівши розслідування, довели злочини КПК щодо вилучення органів у живих послідовників Фалуньгун, і стали інформувати про це міжнародну громадськість, чи може КПК виправдати себе лише заявою про те, що все це робиться щоб «зганьбити образ китайського уряду»?

    Суворо засуджуючи злочини КПК, як практикуюча Фалуньгун і як журналіст, я звертаюся до Вас із проханням допомогти зупинити ці криваві переслідування, а також допомогти мені отримати статус біженця у Вашій країні. Протягом кількох років, я задаюся питанням: як можна закривати очі на трагедію, яка реально відбувається зараз у Китаї? Ми можемо користуватися теплом і свободою, чому не можна дати надію людям, яким загрожує страшна смерть?

    Щиро прошу Вас допомогти мені. Будь-ласка, зверніть увагу на злочинне вилучення органів у живих послідовників Фалуньгун.

    29 жовтня 2006 р. громадянка Китаю Лі Ічжень

  • Влада Папи

    Влада Папи

    #img_right#Чи здатний Папа Римський Бенедикт XVI мирно вирішити проблему тероризму?

    Коли Іоанн Павло II вступив на папський престол у 1978 р., мало хто міг припустити, що він стане ключовою фігурою в одній з найзначніших політичних подій в історії – падінні ”залізної завіси” в Східній Європі.

    Більшість аналітиків приписують головну роль у цьому повороті історії Іоанну Павлу II, який, маючи хоробрість і харизму, вважав своїм обов’язком ненасильницьким способом позбавити Європу від ”зла, що набуло зовнішності державної системи”, як він це описує. Перші демократичні вибори відбулися в його рідному місті в Польщі 1989 р. як результат його неодноразових візитів і проповідей. Ця подія відбилася на всьому Радянському Союзі.

    Кілька років потому, колишній радянський лідер Михайло Горбачов так міркував про зміни, які сталися після падіння ”залізної завіси”: ”Без Папи це було б неможливо здійснити”.

    Папа Іоанн Павло II прийняв сан духовного лідера найчисленнішої релігійної групи відразу після холодної війни. У світі, поляризованому між ”стіною червоного терору” і вільним світом Заходу, панувала напружена атмосфера. Можливо, та ситуація не в усьому схожа на війну, яка вибухнула сьогодні, з тероризмом. Відмінність тільки в тому, що ”червоний терор” тепер змінився на ”тероризм”, що має схожі риси екстремізму й насильства.

    Тероризм послужив прецедентом, що співпав за часом із вступом на престол Папи Бенедикта XVI. Враховуючи досвід попередника, новому Папі є з кого брати приклад.

    Іоанн Павло II рішуче вступив у міжконфесійний діалог, ставши першим Папою, який підніс молитви в синагозі й мечеті. Символічна церковна служба, проведена в синагозі Умайяд у Сирії за кілька місяців до ”11 вересня”, стала ”драматичним дійством”, що закликає Ватикан до єднання.

    Іоанн Павло II невпинно закликав до загального миру і був категорично проти вторгнення США до Іраку. Під час його правління кількість католиків у всьому світі зросла до 1,1 млрд.  

    Уперше зійшовши на престол, Папа Бенедикт XVI, раніше відомий як кардинал Ратцингер, намагався продовжити місію Іоанна Павла II. Проте йому не діставало м’якості і дипломатичного такту Іоанна Павла – коли він ввів більш строгий і організований розпорядок проведення церемоній, дехто охрестив його ”типовим німцем”.

    Більш того, велику полеміку викликала проповідь, проведена  не так давно в Університеті Німеччини, коли Бенедикт процитував візантійського імператора 14-го століття Мануеля Другого Палаелогуса, який засуджував пророка Мухамеда. ”Очевидно, що висунуте Мухамедом тоді було новим, в чому ви знайдете тільки злобні й нелюдяні речі, такі як накази поширювати мечем віру, їм проповідувану” – заявив Папа.

    Вірогідно, наміром Папи було засудити роль насильства в релігії, проте його коментарі призвели до протестів у всьому мусульманському світі, багато ісламських країн зажадали зречення від цих слів і негайного вибачення. Деякі критикували Папу за те, що він гальмує прогрес, якого досягнув його попередник у вирішенні конфліктів між католицькою й ісламською конфесіями, – Іоанн Павло II був першим Папою, який промовив молитву в мечеті. В Іраку кілька мусульман спалили портрет Папи. Веб-сайт Аль-Каїди оголосив війну церкві.

    Згодом Папа висловив ”глибокий жаль” викликаною реакцією, що виникла у відповідь на його слова, сказавши, що його неправильно зрозуміли.

    Він повторив свою позицію на аудієнції, що регулярно відбувається у середу. За його словами, у своїй промові він мав намір ”пояснити, що релігія й насильство несумісні одне з одним, на відміну від союзу релігії та розуму”.

    Його пояснення задовольнили деяких мусульман, інші сказали, що він поки що не достатньо далеко зайшов.

    У будь-якому випадку, заяви Папи не слід розглядати у вузькому контексті.

    У Папи Бенедикта XVI у минулому була звичка критикувати ісламських фундаменталістів. Він закликав покласти край насильству, розв’язаному екстремістськими рухами, але завірив, що церква має намір продовжувати зводити ”міст дружби”. На підтвердження цього, кардинал Ратцингер зустрівся з іранським аятолою Кашані, що вирішив написати книгу, в якій він хотів провести порівняння між есхатологічними особливостями ісламу й християнства. Зустріч відбулася у Ватикані, де вони обмінялися теологічними ідеями.

    1999 р. кардинал, разом із принцом Йорданії Хасаном, грецьким митрополитом Дамаскіносом, принцом Садруддіном Ага Ханом і колишнім головним раввіном Франції Рене Самуелем Сірату заклали фундамент для подальшого поліпшення стосунків між християнами, мусульманами та євреями. Крім того, він узяв участь у християнсько-ісламському діалозі, організованому православною церквою Константинополя в 1980-х роках.

    Ймовірно, одним із найдокладніших документів, що проливають світло на ставлення Бенедикта XVI до ісламу, стало інтерв’ю з німецьким журналістом Пітером Сівальдом ”Сіль Землі”, яке було випущене у вигляді книги в 1997 році.

    Віра ”спрямована саме на розуміння простих речей”, сказав він у інтерв’ю, додавши, що ”пошуки достовірності і простоти стають небезпечними, коли призводять до фанатизму й нетерпимості”. Папа Бенедикт XVI описав тероризм як невелику групу фанатиків, а не як результат конфлікту між цивілізаціями.

    ”Разом із благородним ісламом, представленим, наприклад, королем Марокко, існують також екстремістський і терористичний, які не слід відносити цілком до ісламу, що було б несправедливістю”, – сказав він.

    Тоді, коли обурення, викликане недавніми коментарями Папа Римського Бенедикта, все зростає, залишається одне питання: чи зможе новий Папа стимулювати мирні зміни, перебуваючи у ”серці пожежі”?

    The Epoch Times (Велика Епоха)

  • Лист у редакцію: Допоможіть мені

    Доброго Вам дня!

    Моє ім’я Лі Ічжень. Я китаянка. Із щирістю та надією пишу Вам цього листа, аби закликати Вас допомогти мені в отриманні статусу біженця у Вашій країні. Прошу Вас взяти до уваги існування в Китаї 36 концтаборів та жахливі злочини, які чинить комуністична партія Китаю, вилучаючи внутрішні органи в живих послідовників Фалуньгун задля продажу. Можливо, Ви знайомі з Фалуньгун – традиційною мирною практикою. Ця практика включає фізичні вправи та медитацію, які зміцнюють здоров’я людини, і підвищують її моральний рівень. Я теж займаюся Фалуньгун. 

    Цього року я закінчила Інститут журналістики при Київському національному університеті імені Т. Шевченка. Я повинна повернутися назад на Батьківщину. Але в Китаї над тими, хто займається Фалуньгун, КПК уже більше 7 років вчиняє криваві розправи, які продовжуються й сьогодні.. Хоча я дуже скучила за своїми батьками та країною, я змушена звернутися до українського уряду із проханням про надання мені статусу біженця.

    Спочатку я хвилювалася, чи прочитає хтось цього листа. Але я вірю в українські ЗМІ, їхню високу журналістську етику, та в те, що вони можуть допомогти мені розбудити людей від сну.

    Коли я приїхала до України, то часто на вулиці розповсюджувала серед українців матеріали із правдою про переслідування, яких зазнають послідовники Фалуньгун у Китаї. У газетах із написом «SOS», які я поширюю, друкується велика кількість фотографій жертв та їхні історії, особливо про методи катувань, які до них застосовують. Ще в Китаї я добре знала, що всі, хто практикує Фалуньгун, – хороші люди, і що Цзян Цземінь (колишній президент Китаю) вирішив самочинно заборонити Фалуньгун, навісивши на Фалуньгун наклепницькі ярлики. Але я не вірила, що у в’язницях Китаю можуть мати місце такі страшні знущання, і що від них померло так багато послідовників Фалуньгун. Як громадянка Китаю я, звісно, не довіряла негативній інформації, яка ганьбила образ китайського уряду. І тому я дуже хотіла знати, звідки з’являється ця інформація й величезна кількість фотографій жертв – послідовників Фалуньгун.

    Згодом я прочитала безліч матеріалів про репресії на сайтах Мінхуей, Велика Епоха, Всесвітньої організації з розслідування репресій над Фалуньгун, Міжнародної амністії тощо. Перед моїми очима постало багато конкретних даних, цифр та фотоматеріалів про смерть людей, які займаються Фалуньгун, зокрема, подробиці катування людей у в’язницях. Особливо багато доказів та свідчень було надано послідовниками Фалуньгун, яким удалося вижити. Ці факти дуже потрясли мене, і немає таких слів, якими можна було б описати мій емоційний стан. Цзян Цземінь та КПК провадили політику «зганьбити їхню репутацію, розорити їх економічно та знищити фізично». Це нагадувало мені злочини нацистів.

    Я почала сприймати реальність цих речей, і мої сумніви розвіювалися. Чим більше правди я дізнавалася, тим більше починала боятися Цзян Цземіня та КПК. Хоча я дуже співчуваю своїм співвітчизникам, я не знаю, як можна допомогти їм уникнути цього страхіття, а також де й у кого просити допомоги.

    Якось узимку я побачила біля гуртожитку КПІ, де живуть китайські студенти, одну українську студентку, яка тримала в руках матеріали із правдою про репресії. Тоді на вулиці все було вкрите снігом і льодом. Вона поспіхом розповідала китайцям правду. Я стояла неподалік і дивилася на неї. Я була приголомшена: українка так турбується про безпеку життя китайців, а я, китаянка, можу ставитися так байдуже до життя своїх співвітчизників?

    Потім я сама також почала розкривати китайцям правду. Найгіршим є те, що брехня всіх китайських ЗМІ, якими керує Цзян Цземінь та КПК, зокрема, щоденне промивання мозку, отруїла китайців. Обмануті люди зненавиділи Фалуньгун і стали вороже ставитися до послідовників Фалуньгун.

    Коли я спробувала переконати мого знайомого, що Фалунь Дафа це добре, він розсердився й почав бити мене по обличчю. Він бив мене кулаками й ногами, а я не перестала говорити: «Істина, Доброта й Терпіння – це добре». Почувши це, мій знайомий потягнув мене до вікна, і приставив до моєї шиї ножа. Він погрожував, що якщо я ще хоч раз скажу, що Фалунь Дафа – це добре, то він переріже мені горло. Я дуже перелякалася, і, пішовши на компроміс, мовчала.

    Якось, коли я сказала своєму товаришеві, що Фалуньгун несправедливо обвинувачують, він  схопив мене за горло й ударив головою о стіну. Я спробувала переконати його. Натомість, узявши ножа, він примушував мене лаяти Фалуньгун, погрожуючи викинути мене з 5-го поверху.

    Напевно, Вам дуже важко повірити в це, але таке насправді відбувалося. Я ніколи не ставилася вороже до цих друзів, оскільки знала, що вони стали жертвами брехні.

    Україна – дуже гармонійна, мирна та гуманна країна. Але серед китайців відбуваються такі речі. Наклепами було отруєно багато добрих китайців, а вони передають цю брехню за кордон. І тому, мені здається, що від цих репресій постраждало багато країн. Хоча вони спостерігають за цими репресіями ззовні, так, ніби вони відбуваються лише в далекому Китаї, фактично, сучасні технології зв’язку та транспорту розповсюдили цю брехню по всьому світу.

    Хоч я ще не могла повністю опанувати свій страх, чесні українці, їхня сміливість, совісність і турбота про безпеку життя китайців глибоко зворушували, і підбадьорювали мене.

    Потім я зрозуміла, що справжня проблема полягає не в страхові, а в тому, чи можу я мати чисту совість, дотримуватися професійної етики щодо тих, кому загрожує смертельна небезпека. Я знаю, що обрала для себе справжній шлях у житті. Я вирішила займатися Фалуньгун. Я відкрито займаюся вправами на вулиці, беру участь у мирних акціях, які засуджують звірства злочинної КПК. Я також даю інтерв’ю, закликаючи людей допомогти нам зупинити геноцид і жахливі вбивства.

    За даними Міжнародної амністії:

    1) Практикуючий Фалуньгун – Чжао Мін, громадянин Китаю, студент, який навчався в інституті Сан Шен в Ірландії. У грудні 1999 р. він повернувся до Пекіну й закликав уряд зупинити репресії. Після чого, неначе злочинця, його на 2 роки відправили в трудовий табір Туан Хе. На щастя, ірландський уряд допоміг йому повернутися до Ірландії, і він зміг продовжити навчання. За його словами, під час арешту міліція била його електричними гумовими палицями.

    2) Практикуюча Фалуньгун, китаянка Чжан Цуйїн, громадянка Австралії, художниця.  У 2000 р. у Пекіні вона закликала зупинити репресії. За що її незаконно впродовж 8 місяців утримували у в’язниці міста Шеньчжен. Під час затримання, працівники міліції побили її, і мали намір кинути в чоловічу в’язницю, щоб там її зґвалтували.

    3) Практикуючий Фалуньгун, китаєць Лі Сянчунь, громадянин США, який займався бізнесом у сфері традиційної медицини. 22 січня 2003 р. він повернувся до Китаю, щоб відвідати батьків.

    Хоча він не скоїв ніякого злочину, в аеропорту Гуанчжоу працівники міліції одразу схопили його.

    4) Практикуючий Фалуньгун, китаєць Девід Лян, громадянин Австралії. 28 червня 2004 р. він приїхав до Південно-Африканської Республіки, щоб засудити злочини КПК під час візиту китайських чиновників. Виїхавши з аеропорту й проїхавши не більше 10 хвилин на швидкісній автотрасі, його авто обстріляли шпигуни КПК.

    Цих фактів неймовірно багато!

    У пік репресій Цзян Цземінь та КПК використовували всі китайські ЗМІ та наявні інструменти пропаганди. У Китаї люди не мали можливості  дізнатися правду. На мою думку, якби в Китаї було б більше свободи слова, і менше “допомоги” офіційних ЗМІ, люди краще розуміли б суть репресій. Саме тому в 2006 р. я почала приймати участь у міжнародному видавничому проекті «Велика Епоха» (The Epoch Times International). Ця газета максимально об’єктивно, правдиво та усебічно висвітлює факти, про які офіційним ЗМІ в Китаї говорити заборонено. Особливо це стосується порушень прав людини в Китаї. Тепер КПК усіляко намагається блокувати інформацію від «Великої Епохи». У цілому ряді країн на офіси «Великої Епохи» були зроблені нальоти агентів КПК. Наприклад, 8 лютого 2006 р. в Атланті (США) шпигуни КПК, погрожуючи пістолетом, побили генерального технічного директора “ВЕ” Лі Юаня. У Гонконзі шпигуни КПК потрощили редакцію газети.

    У Борисполі в міжнародному аеропорту один китайський бізнесмен сказав мені, що якщо я й далі буду працювати в газеті «Велика Епоха», то в мене будуть великі неприємності. Також він повідомив, що зараз усі китайські шпигуни стежать за цією газетою. Коли я це почула, моє серце стало тремтіти, але я трималася спокійно.

    Я подала заяву на отримання статусу біженця, щоб уникнути переслідування. Насправді, це болісне рішення. У будь-якій нормальній країні, не існує такого, щоб людина, яка відстоює свою віру, була змушена міркувати над тим, як уникнути таких речей, як в’язниця, убивство, катування, геноцид, смерть тощо. Якби не відбувалися ці репресії, у мене не було б потреби все це Вам розповідати.

    Сьогодні вбивці із КПК, які чинять ці переслідування, називають засудження їхніх звірств демократами різних країн, і вимоги членів сімей замучених до смерті практикуючих Фалуньгун про відновлення справедливості, “заняттям політикою”. Отже, виходить, що через “заняття політикою” можна дозволити вбивцям чинити будь-яке свавілля? Чи можуть вони, використовуючи слова “заняття політикою”, зняти із себе відповідальність за смерть понад 3000 практикуючих Фалуньгун? Коли незалежні експерти Д. Кілгур і Д. Мейтас, провівши розслідування, довели злочини КПК щодо вилучення органів у живих послідовників Фалуньгун, і стали інформувати про це міжнародну громадськість, чи може КПК виправдати себе лише заявою про те, що все це робиться щоб «зганьбити образ китайського уряду»?

    Суворо засуджуючи злочини КПК, як практикуюча Фалуньгун і як журналіст, я звертаюся до Вас із проханням допомогти зупинити ці криваві переслідування, а також допомогти мені отримати статус біженця у Вашій країні. Протягом кількох років, я задаюся питанням: як можна закривати очі на трагедію, яка реально відбувається зараз у Китаї? Ми можемо користуватися теплом і свободою, чому не можна дати надію людям, яким загрожує страшна смерть?

    Щиро прошу Вас допомогти мені. Будь-ласка, зверніть увагу на злочинне вилучення органів у живих послідовників Фалуньгун.

    29 жовтня 2006 р. громадянка Китаю Лі Ічжень

  • Півтори тисячі років у глухих лісах карельських

    Півтори тисячі років у глухих лісах карельських

    #img_left_nostream#500 років Свято-Троїцькому монастирю Олександра Свірського.

    Так і хочеться повторити: ”Там, у глухому лісовому краю… ”. У лісовому, це правда, але не в глухому, тепер так не скажеш. Асфальтова дорога приводить прямо до перехрестя у формі трилисника: один пелюсток – поля квітучих трав, два інших – це дві частини одного монастиря, які триуають в теплих долонях величезне лісове озеро.

    Ці береги наприкінці XV століття дали притулок молодому валаамському ченцеві, вепсу за походженням, із цих живописних місць Присвір’я. Багатоводна й швидка річка Свір, що несе чистісінькі води Онеги до Ладоги, протікає за 20 кілометрів на південь від монастиря. Трудами великими, безперервним духовним подвигом досяг цей чернець-відлюдник чистоти та прозріння і ще за життя був людям помічником і цілителем. Це святий Преподобний Олександр Свірський.

    Обидві частини монастиря, як живі істоти, мають свої голови – це бані церков. У головній частині – Преображенська церква, де знов, з 1997 року, покояться в спеціальній заскленій раці нетлінні мощі святого Олександра Свірського. В іншій частині – Троїцький собор монастиря, куди щорічно на Трійцю з урочистими співами переносяться мощі Преподобного, щоб освятити його присутністю святковий молебень, а прихожани і паломники могли прикластися до труни, що зберігає останки, які зцілюють. Диво.

    Чи  не диво інше, що в XXI столітті все менше стає людей,  яких треба переконувати, що чудеса існують, що вони трапляються і сьогодні. А може не чудеса це зовсім, а… що? Хтось скаже: божественна допомога страждущим, істинно віруючим. Хтось скаже: особливе, невиміряне ще приладами дія духовної енергії. Треті – по-іншому. Значно важливіше, щоб люди твердо усвідомили, що допомога ця – тільки знак на шляху духовного очищення та прояснення і доступна тому, хто приймає її як запоруку, що йтиме шляхом вдосконалення, повертаючись до законів моральності.

    А монастир, що охопив двома пелюстками Рощинське озеро, ось вже півтисячі років дає притулок тим, хто вдосконалюється, і охочим у самоті та спокої переосмислити життя, знайти його справжній сенс.

    Раніше говорили, що час бере своє, що не вічні в нашому кліматі і споруди, і фарби, і позолота. Уточнимо: це людина зі злою волею, а не час, намагалася зруйнувати, розорити, знищити святиню. Але відбулося друге чудесне віднайдення нетлінних мощів, ”загублених” за радянської влади, і ожив монастир, струсивши пил і запустіння десятиліття безбожжя.

    Як, якщо не дивом, назвати апсиди Преображенського собору фрески XVII століття, що збереглися на зовнішній частині. Що, як не диво – яскраві самі собою фарби фресок початку XVIII століття, що покривають внутрішні стіни Троїцької церкви? Це диво відродження.

    Так іде взаємний процес оживлення:  святість  монастиря і присутність мощів привертають паломників і туристів, а їхнє поклоніння і світле здивування живлять оживаючу ауру місця.

    Відбудовуються і підновляються стіни, житла і храми. Радують душу й око безперервні реставраційні роботи. Останніми роками почали нарядно виглядати, у минулому похмурі, чисто білі стіни. У 2005 році дзвіницю увінчав хрест, а в нинішньому, ювілейному році, виблискуюче величезне панікадило знов прикрашає Троїцький собор. Скромні численні добровольці, які приїжджають із різних місць Росії, щоб потрудитися на благо монастиря, не кричать про себе і меценати Москви і Пітера, що виділяють чималі кошти на реставрацію.

    А що означає друге віднайдення мощів, дізнаєтеся самі, коли зважитеся особисто ознайомитися з ще однією святинею російсько-карельської Півночі. Може і вас приведе сюди ця невелика замітка, яка попадеться вам ”випадково”, як, наприклад, своя ”випадковість” привела сюди більше 200 москвичів, яких застала в Свірі негода, і їхній корабель не міг іти маршрутом, та зате ”випадково” звільнився час зробити вражаюче відкриття своєї власної історії. Мудреці кажуть, що випадковості не буває.

     

     

  • Півтори тисячі років у глухих лісах карельських

    Півтори тисячі років у глухих лісах карельських

    #img_left_nostream#500 років Свято-Троїцькому монастирю Олександра Свірського.

    Так і хочеться повторити: ”Там, у глухому лісовому краю… ”. У лісовому, це правда, але не в глухому, тепер так не скажеш. Асфальтова дорога приводить прямо до перехрестя у формі трилисника: один пелюсток – поля квітучих трав, два інших – це дві частини одного монастиря, які триуають в теплих долонях величезне лісове озеро.

    Ці береги наприкінці XV століття дали притулок молодому валаамському ченцеві, вепсу за походженням, із цих живописних місць Присвір’я. Багатоводна й швидка річка Свір, що несе чистісінькі води Онеги до Ладоги, протікає за 20 кілометрів на південь від монастиря. Трудами великими, безперервним духовним подвигом досяг цей чернець-відлюдник чистоти та прозріння і ще за життя був людям помічником і цілителем. Це святий Преподобний Олександр Свірський.

    Обидві частини монастиря, як живі істоти, мають свої голови – це бані церков. У головній частині – Преображенська церква, де знов, з 1997 року, покояться в спеціальній заскленій раці нетлінні мощі святого Олександра Свірського. В іншій частині – Троїцький собор монастиря, куди щорічно на Трійцю з урочистими співами переносяться мощі Преподобного, щоб освятити його присутністю святковий молебень, а прихожани і паломники могли прикластися до труни, що зберігає останки, які зцілюють. Диво.

    Чи  не диво інше, що в XXI столітті все менше стає людей,  яких треба переконувати, що чудеса існують, що вони трапляються і сьогодні. А може не чудеса це зовсім, а… що? Хтось скаже: божественна допомога страждущим, істинно віруючим. Хтось скаже: особливе, невиміряне ще приладами дія духовної енергії. Треті – по-іншому. Значно важливіше, щоб люди твердо усвідомили, що допомога ця – тільки знак на шляху духовного очищення та прояснення і доступна тому, хто приймає її як запоруку, що йтиме шляхом вдосконалення, повертаючись до законів моральності.

    А монастир, що охопив двома пелюстками Рощинське озеро, ось вже півтисячі років дає притулок тим, хто вдосконалюється, і охочим у самоті та спокої переосмислити життя, знайти його справжній сенс.

    Раніше говорили, що час бере своє, що не вічні в нашому кліматі і споруди, і фарби, і позолота. Уточнимо: це людина зі злою волею, а не час, намагалася зруйнувати, розорити, знищити святиню. Але відбулося друге чудесне віднайдення нетлінних мощів, ”загублених” за радянської влади, і ожив монастир, струсивши пил і запустіння десятиліття безбожжя.

    Як, якщо не дивом, назвати апсиди Преображенського собору фрески XVII століття, що збереглися на зовнішній частині. Що, як не диво – яскраві самі собою фарби фресок початку XVIII століття, що покривають внутрішні стіни Троїцької церкви? Це диво відродження.

    Так іде взаємний процес оживлення:  святість  монастиря і присутність мощів привертають паломників і туристів, а їхнє поклоніння і світле здивування живлять оживаючу ауру місця.

    Відбудовуються і підновляються стіни, житла і храми. Радують душу й око безперервні реставраційні роботи. Останніми роками почали нарядно виглядати, у минулому похмурі, чисто білі стіни. У 2005 році дзвіницю увінчав хрест, а в нинішньому, ювілейному році, виблискуюче величезне панікадило знов прикрашає Троїцький собор. Скромні численні добровольці, які приїжджають із різних місць Росії, щоб потрудитися на благо монастиря, не кричать про себе і меценати Москви і Пітера, що виділяють чималі кошти на реставрацію.

    А що означає друге віднайдення мощів, дізнаєтеся самі, коли зважитеся особисто ознайомитися з ще однією святинею російсько-карельської Півночі. Може і вас приведе сюди ця невелика замітка, яка попадеться вам ”випадково”, як, наприклад, своя ”випадковість” привела сюди більше 200 москвичів, яких застала в Свірі негода, і їхній корабель не міг іти маршрутом, та зате ”випадково” звільнився час зробити вражаюче відкриття своєї власної історії. Мудреці кажуть, що випадковості не буває.

     

     

  • Фотоогляд: Англія святкує 940 річниці перемоги під Хастінгсоном (частина 1)

    Фотоогляд: Англія святкує 940 річниці перемоги під Хастінгсоном (частина 1)

    15 жовтня. Сполучене Королівство. У Хастінгсті набирають ”рекрутів” для святкування 940 річниці перемоги в битві під Хастінгсом. 3 000 охочих відтворять панораму битви, яка відбулася в цьому містечку в 1066 році.
     
    #img_center_nostream#
     
    #img_center_nostream#
     
    #img_center_nostream#
     
    #img_center_nostream#
     
    #img_center_nostream#
     
    #img_center_nostream#
     
    #img_center_nostream#
     
    #img_center_nostream#
     
    #img_center_nostream#