Найкращий відпочинок на морі – подорож на яхті. Сотні яхт стоять в Бодрумі біля берега, очікуючи туристів. Бодрум є центром парусного туризму Туреччини. Але сюди, в основному, їдуть люди зі всієї Західної Європи – від Марселя до Стокгольма. Французи, бельгійці, шведи, німці, норвежці, голландці. Практично не зустрічаються слов’яни, та ще, мабуть, греки, яким і по той бік Середземномор’я добре.
#img_gallery#
Бодрум розташований на Егейському морі – на морі з найчистішою прозорою водою, що відливає голубувато-бірюзовим кольором, і при цьому дуже теплою і ласкавою. У цій частині неосяжного морського простору багато невеликих островів і живописних бухт, і майже кожна з них зберігає відбиток древньої історії часів Еллади або Римської імперії. Руїни величезних амфітеатрів, колись прекрасних базилік, античних надгробків, палаців знаті, останки кріпосних фортець та інших споруд. На цих землях у вікопомні часи стояла легендарна Троя, а також було античне місто Пергам, столиця впливової держави династії Атталідів, один з найбільших економічних і культурних центрів світу еллінізму. Але покриті мохом камені – залишки високорозвиненої цивілізації – нагадують нам, що все в світі тлінне – і розкіш міст, і витвори мистецтва, і межі держав, і самі царства. Чи збереглася нація, чи збереглася її культура, мова, звичаї, чи є спадок наступним поколінням – ось що справді важливо. А матеріальне все перетворюється на прах.
Так, тепле побережжя приваблювало багатьох. Тут були греки, вірмени, лікійці, араби, перси, грузини, римляни, візантійці, курди, османи. І кожен народ зводив свої храми та будував доми, залишав пам’ятки мистецтва, але при цьому руйнував чужу культуру. А що в результаті? Куди дівалися перси? Канула в Лету високорозвинена візантійська цивілізація, а велика Римська імперія залишила після себе уламки спогадів. Чому все пішло? Ось загадка.
Древня фортеця Бодрум розташована на півострівній його частині, що глибоко впізається в море. Її башти були побудовані ще іоанітами, найстаршим духовно-рицарським орденом, що виник в XI столітті. У фортеці знаходиться замок Святого Петра, який є зразком середньовічної архітектури хрестоносців XV століття. Сьогодні в ньому розміщений музей Підводної археології. В музеї багато цікавих експонатів, що належать грецькому періоду історії міста, тут є знахідки, що відносяться до бронзового віку.
Задовго до різдва Христового на місці Бодрума стояв грецьке місто Галікарнас, друга столиця Карії. Найбільшого розквіту Галікарнас досяг у IV столітті до н.е. Торгівля йшла жваво та економіка була сильною. В ті часи в місто запрошувалися відомі скульптори й архітектори, щоб прославити його правителів. Мавзолей, споруджений над місцем поховання намісника персидського царя Мавсола, вважався одним із Семи Чудес стародавнього світу. Зараз від Мавзолею залишилися руїни.
У Бодруме народився давньогрецький історик Геродот, якого Цицерон назвав «батьком історії». Трактати Геродота мали величезне значення для античної культури. Важливі відомості по історії Великої Скіфії включають десятки античних народів на території сучасної Росії. Еллада, якої вже немає на карті світу близько трьох тисячоліть, і нинішня Росія… Як несподівано замикається круг. Все на цьому світі перебуває у взаємозв’язку. Всі ми залежимо один від одного, один народ впливає на іншій, і далі по ланцюжку. Напевно тому, що земля кругла.
Отже, після подвійного перельоту: до Стамбула, і від Стамбула до Міласа, де на нас вже чекав трансферт, який відвіз нас в Бодрум, прямо на яхту «Deniz Gulu». Зазвичай на яхті подорожують 12 пасажирів. Нам повезло, нас було всього семеро. Просторо. Ми з чоловіком, чотири мадемуазель і мадам (мама однієї мадемуазель) – всі з Франції.
Розмовних мов у Бодруме – дві: французька і турецька. До нас на яхту прийшов гід, щоб ознайомити з планом подорожі та правилами на яхті. Він не говорив навіть англійською. Ми довго всі разом міркували, як нам зрозуміти один одного, потім гід відправився в своє туристичне агентство і приніс нам Правила англійською мовою, які замовив по Інтернету у своїх колег.
Ми були першими пасажирами з команди, тому були труднощі. Коли з’явилися француженки, стало простіше. Одна з них на ім’я Івет добре говорила англійською і надалі допомагала нам зрозуміти, в якому місці країни ми знаходимося, на які екскурсії поїдемо, переводила розповіді екскурсоводів і багато що інше. Івет – журналіст і працює у великому ілюстрованому журналі, який описує такі вояжі. Для неї подорож на яхті була службовим відрядженням. Вона виявилася фахівцем зі Сходу, багато бачила. Завдяки Івет ми здійснювали позапланові екскурсії в турецьку глибинку, яку туристам зазвичай не показують.
Взагалі, будь-яка подорож дозволяє не лише відпочити, не лише подивитися світ, але й зрозуміти його, відчути всю його многоликість, вникаючи в традиції та культуру корінного населення.
Капітан яхти, він же господар, – «оєвропеїний» турок. На борту були два матроси – його дружина і син. На мусульманських устрій життя цієї сім’ї згубно впливав Захід. Ніде було здійснювати намази 5 разів на день, капітан деколи вечорами вживав міцні напої в компанії чоловіків-мандрівників, а дружина ходила без паранджі та в шортах. Матроси робили все – чистили палубу, готували їжу, прибирали в каютах, робили інші справи на судні. Крім того, дружина-матрос вишивала хрестиком блузи і продавала їх туристам. Капітан поважно стояв на капітановому містку і крутив штурвал, гострозоро вдивляючись в далечінь.
Подорож по Егейському морю можна порівняти хіба що з чарівною казкою. Це не просто морська безодня без кінця і краю, тут багато затишних бухт, неймовірних заток, зелених островів з покритими мохом розвалинами, порослими травою з палаючими вогниками яскраво-червоних маків. Інколи нашу яхту супроводжували блакитні гори, деколи вони були в серпанку або у вранішньому тумані, і здавалося, що під нами не море, а хмари небесного раю. Такі красиві були ті місця. Траплялося, блакитна гладінь із білосніжною піною, що виривається з-під кіля, тягнулася від горизонту до горизонту, поки вдалині не замаячить зеленуватий острівець або не покажеться крихітне біле вітрило самотньої яхти.
Одного разу ми пришвартувалися до острова, який своєю вузькою довгою піщаною косою розрізав море. Виявилось, що це острів Клеопатри. Його, як і всю Турецьку Рів’єру подарував своїй коханій Марк Антоній. Пісок для пляжу цариця звеліла завозити з Єгипту.
Люди на палубі засмагали, граючи в карти або сонно слухаючи тужливу музику східних балад, а коли яхта кидала якір де-небудь посередині затоки, мешканці пасажирських кают занурювали розпалені тіла в блакитну прохолоду. Вода була дивовижно прозорою. Товстий ланцюг з якорем йшов вниз, і видно було, як якір наполовину увійшов до золотистого піску на дні. Хотілося пірнути, щоб доторкнутися до якоря, здавалось, там лище 3-4 метри глибини, не більше. Але капітан поправив: 12.
Після заходу сонця, яхта кидала якір в тихій бухті і так дрімала до ранку. На палубі запалювалися вогні, подавався обід. Обідають тут о 21.00, вечері не передбачено. Зате 2 сніданки і полудень, як в дитсадку.
Після трапези всі залишалися на критій терасі палуби, розмовляли, намічали екскурсії наступного дня, милувалися пейзажем, слухали музику. Івет вправно ворожила, і молодь часто липнула до неї з проханням передбачити долю.
День закінчувався далеко за північ, коли місячна доріжка на морі йшла геть, і яхту ніжно обіймала нічна тиша.
