Blog

Хуан Ці неодноразово публікував на своєму сайті «4 червня» статті про корупцію комуністичних чиновників, критику Уряду, а ще інформацію про численні акції народного протесту. Він також допомагав батькам загиблих під час землетрусу в Сичуані дітей проводити розслідування факту неякісних будівель шкіл, під руїнами яких і загинули діти.

Суд міста Ченду виніс Хуану вирок по статті за «незаконне зберігання секретних державних документів». Три роки – це найбільший термін по тій статті. Проте, як розповіла його дружина Цзен Лі, на суді не було озвучено, які саме документи малися на увазі, було тільки сказано, що в нього знаходилися «документи по якійсь справі».

Близько 40 людей прийшли до будівлі суду підтримати Хуана. Коли вони дізналися вирок, то спробували перешкодити поліції відвезти Хуана. Відбулася сутичка з поліцейськими. Люди голосно лаяли владу і звинувачували її в корупції. Декілька чоловік побили, одного заарештували.

Відомий пекінський адвокат-правозахисник Лю Аньцзюнь вважає, що під «секретними документами», які нібито зберігав Хуан, маються на увазі докази злочинів місцевої влади.

«Ні в однієї політичної партії або ж Уряду немає повноважень позбавляти народ права знати правду про ситуацію. Хуан всього лише допомагав людям дізнатися правду про причину загибелі дітей, безпосередньо пов’язану з корумпованістю органів влади. Уряд, який тільки те й робить, що обдурює та репресує людей, звичайно ж, боїться, що всі ці справи будуть обнародувані. Чому вона [влада] так боїться Хуана Ці? Саме тому, що у нього є докази її злочинів, які вона всіма силами намагається приховати. Ось вона і мстить йому за його сміливу спробу розповісти людям про все це», – каже Лю.

На захист Хуана та з засудженнями дій китайської влади виступили декілька міжнародних правозахисних організацій та Держдепартамент США. «Замість того, щоб винагороджувати зразкових громадян за заслуги, влада Китаю кидає їх за ґрати», – мовиться в заяві Amnesty International.

45-літній Хуан Ці раніше вже відбув п’ять років у в’язниці за «підбурювання до повалення державної влади». Засудили його після того, як він викрив декілька фактів репресій послідовників духовної практики Фалуньгун і активно підтримував деяких демократичних діячів у Китаї.

Після сильного землетрусу 12 травня 2008 року в провінції Сичуань загинуло, за офіційними даними, 5335 школярів. Цю інформацію влада обнародувала тільки через рік після трагедії – під тиском міжнародної громадськості. Крім того, що батьки загиблих упевнені, що дані сильно занижені, вони вважають, що причиною загибелі дітей була недбалість при будівництві шкіл. На їхню думку, низька якість споруди виникла в результаті розкрадань будматеріалів або заміни їх дешевшими і менш міцними.

Хуан кілька разів їздив у потерпілі райони, де зібрав безліч доказів цього. Він також активно допомагав сім’ям загиблих дітей подавати судові позови та вимагати офіційного розслідування у цій справі.

Згідно з доповідями Комітету захисту журналістів (CPJ), впродовж останніх 10 років Китай стоїть на першому місці в світі по кількості ув’язнених працівників ЗМІ. В більшості випадків їх, як решту невгодних компартії людей, обвинувачують в розголошуванні державних таємниць, спробах повалення державної влади, зв’язках з «антикитайськими іноземними силами» тощо.

#img_center_nostream#

За даними Держдепартаменту США, комісій Конгресу, засобів масової інформації та незліченних свідків, у ході виконання цієї програми жінок зобов’язали застосовувати протизаплідні засоби. Сім’ї в обов’язковому порядку повинні отримувати дозвіл на народження дитини. Порушників карають високими штрафами, б’ють, роблять примусову стерилізацію та аборт.

Втручання в приватне життя китайських громадян з боку усюдисущого Управління по регулюванню чисельності населення і плануванню сім’ї (Population and Family Planning  (PFPO)) просто незбагненно для іноземців. Примусові аборти в останній стадії вагітності,  навіть на дев’ятому місяці, узаконені в Китаї та часто практикуються у випадках, коли у жінки немає спеціального дозволу на народження дитини.

«Китайська політика контролю чисельності населення – це насильство над жінками і насильство над дітьми, над сотнями мільйонів з них. Це найбільш безпрецедентне знехтування прав жінок в історії людства», – сказав конгресмен Кріс Сміт з Нью Джерсі, який очолив слухання «Комісії Тома Лантоса» з прав людини («Lantos Commission») 10 листопада.

«Lantos Commission» вислухала свідчення з цього питання декількох китайських правозахисників і демографів – людей, доволі далеких від політики. Вислухали також жінку-свідка, яку змусили в Китаї до аборту.

#img_left_nostream#Щоб захистити її та її сім’ю від переслідування, їй дали вигадане ім’я Уцзянь, і під час слухання вона перебувала за ширмою.

Уцзянь розповіла, що була вагітна, але їй не вдалося отримати дозвіл на вагітність і на народження дитини. Вона ховалася, боячись увімкнути світло і відчувала страх від кожної проїжджаючої машини. Потім вона дізналася, що люди з Управління планування сім’ї щодня били її батька, щоб змусити її зробити аборт.

Не встигла вона вирішити, чи врятовувати життя дитини, чи життя батька, як її місцезнаходження було виявлене. Її схопили, заштовхали в машину й привезли в «лікарню», де було не менше сотні вагітних жінок, – «як свині на бойні». Потім її помістили в кімнату, де вже перебувало декілька жінок, яким примусово був зроблений аборт.

«Деякі з них плакали, деякі пронизливо кричали, а одна жінка скорчилася на підлозі від нестерпного болю. Медсестра не звертала на неї уваги. Тоді я запитала акушерку: "Як ви можете вбивати людей щодня?" На що вона відповіла: "Для мене в цьому немає нічого особливого, я роблю це постійно», – розповідає Уцзянь.

Акушерка також повідомила їй, що тільки цього року вже було зроблено більше 10 тис. примусових абортів. «Тоді я зрозуміла, що ми були як агнці на заклання. Вона увіткнула товсту довгу голку в голову мого дитяти. В той момент настав кінець світу. Я відчула, що час зупинився», – продовжує потерпіла. 

Під час її розповіді стояла мертва тиша, всі присутні завмерли в подиві від почутого. «Фізично я видужала приблизно через місяць, але психологічно і душевно – напевно, не одужаю ніколи! – вигукнула вона. – Я довго не могла пробачити собі… Я знаю, що там, в Китаї, страждають мільйони таких, як я, і що їм доведеться пережити те ж, що пережила я. Як зупинити це звірство?»

Китайська влада переможно заявляє про результати політики по обмеженню народжуваності, що «запобігло» народженню 400 мільйонів дітей – більше, ніж все населення США, повідомила China Daily 7 липня 2008 р.

Але непередбачені наслідки цього жахливі. За повідомленням Конгресо-виконавчої комісії по Китаю (США), в 2000 р. кількісне співвідношення  в чотирилітній віковій групі було: 120,8 хлопчиків на кожних 100 дівчаток. Цей коефіцієнт набагато вищий середнього світового (105 до 100). Щонайменше в п’яти провінціях цей коефіцієнт був ще вищий – 130 до 100.

Президент Women’s Rights Without Frontiers («Жіночі права без меж»), Регжі Літлджон, дійшла висновку, що «через аборти та дітовбивства дівчаток, 37 мільйонів китайських чоловіків ніколи не одружаться тому, що їхні потенційні дружини були знищені ще до свого народження».

«Цей статевий дисбаланс – головна причина торгівлі жінками та сексуального рабства не лише в Китаї, але й у всій Азії», – сказала Літлджон.

Вона також повідомила, що, згідно зі звітом Всесвітньої організації охорони здоров’я, Китай лідирує по кількості самогубств чоловіків, їх показник в п’ять разів вищий світового і становить приблизно 500 випадків у день.

За даними пекінського Центру вивчення психологічних криз та їх запобігання, Китай – єдина країна у світі, де кількість жіночих самогубств утричі перевищує кількість чоловічих. Чим же це викликано? На думку присутніх на слуханнях, причиною є практика примусового планування сім’ї, примусові аборти та стерилізація.

Увечері 13 листопада родичам 80-річної Лоу Шуюань повідомили з лікарні, що жити їй  залишилося не більше півгодини і щоб вони готувалися до похорону. Про це кореспонденту газети «Сяосян Монінг» розповіла дочка Лоу.

Коли родичі приїхали до лікарні, Лоу вже не дихала, і тіло її стало остигати. Лікарі сказали, що вона тільки що померла. Її забрали додому, рідні почали клопотати, готувати все необхідне для похорону. Єдиний, хто не брав участь в цьому, був її чоловік Оу Дешен. Він не повірив, що дружини вже немає, підійшов до її ліжка, сів поруч, взяв у свої руки холодну руку жінки, і почав пошепки розмовляти з нею.

Так минуло дві ночі й один день. Чоловік не відлучився від Лоу ані на секунду, він нічого не пив і не їв, а тільки зігрівав їй руки і тихенько пошепки повторював на вухо: «Кохана, мені так шкода».

Вранці 15 листопада Оу голосно закричав дітям: «Ви все спите? Ваша мама і то вже прокинулася!»

Здивовані діти схопилися і побігли в спальню батьків. Вони не повірили своїм очам – мама сиділа на ліжку, дивилася на них і говорила: «Чому так шумно!»

Як потім розповіла колишня «покійниця»: «Він [чоловік] постійно біля мене щось бурмотів і не давав мені спокійно заснути. Потім я подумала, що шкода його, якщо я піду, хто буде про нього дбати?»

«Вони дуже люблять один одного. Різниця  у віці  у подружжя всього три місяці. Дві ночі і один день тато ні на хвилинку не переставав мамі шепотіти на вухо "кохана" і "мені так шкода" », – розповіла їхня дочка.

Увечері 16 листопада було заарештовано 42 апелянта, що приїхали із Шанхая в Пекін, щоб привітати Барака Обаму. 18 листопада, коли візит президента США завершився, їх усіх відправили назад в Шанхай. Однією з них була Ши Жуйсінь, яка розповіла кореспондентові The Epoch Times про пережите нею в ці дні.

У другій половині дня 18 листопада за нею і ще двома апеллянтками приїхали представники шанхайського району Луван. Троє чоловіків і троє жінок наказали їм завести руки за спину і грубо заштовхали їх в автобус. Ши привезли в район Хуайхай і помістили під варту на другому поверсі невідомої їй будівлі. Незабаром до неї в кімнату увійшли двоє чоловіків і стали її бити по обличчю і руках і ногах так, що вона ледь не втратила свідомість. Через кілька годин, вже під вечір, її відпустили, але сказали, щоб в найближчі кілька днів вона «ніде не фігурувала", у іншому випадку буде знову побита.

Від побиття у Ши сильно опухло праве око, ліве вухо стало погано чути, на всьому тілі численні синці та садна. Коли вона прийшла в поліцію, щоб написати заяву, чергова сказала, що вони не приймають скарги на тих, хто її побив: «У справи цієї групи людей ми не втручаємося і це наказ нашого начальника», – пояснила чергова.

«І ось це називається гармонійним суспільством?», – Звертається Ши до лідерів компартії, які в останні роки намагаються просувати в країні і за кордоном образ гармонійного китайського суспільства.

Ши висловила твердий намір не припиняти своїх зусиль і продовжувати домагатися справедливості, а також заявила, що знову поїде в Пекін до центрального уряду.

У 2007 році влада знесли будинок Ши без її згоди. З тих пір вона постійно переїжджає з місця на місце і звертається до чиновників з вимогою виплатити їй компенсацію за будинок або надати нове житло.

#img_center_nostream##img_center_nostream#

Довідка The Epoch Times:

* Китайські апелянти (скаржники) – це численні китайські громадяни, які зазнали несправедливого або незаконного ставлення до себе з боку місцевої влади, а також різних державних організацій. Ці люди подають апеляції у встановленій законодавством формі, у відповідні державні інстанції, звертаючись таким чином до уряду по допомогу і захист.

Однак, боячись втратити свої пости, місцеві чиновники різними способами намагаються перешкодити їм звернутися в інстанції провінційного або ж столичного рівня. Для цього перші мають штат агентів, завданням яких є за допомогою залякувань, побиття і навіть арештів та ув’язнень змусити апелянтів замовкнути.
 
Після дисидентів та інакодумців ця категорія людей є найпильнішим об’єктом «уваги» і контролю комуністичної влади. Чиновники суворо стежать, щоб з апелянтам не контактували іноземні репортери, а також блокують репортажі про них усередині країни.

Після того, як 3 березня 2008  р. Пен поїхала в Пекін, щоб поскаржитися центральному уряду на корумпованість місцевих чиновників, її заарештували і повернули до міста Ухань провінції Хубей, де помістили до психіатричного відділення лікарні селища Хуашань. Про це знали її родичі та друзі. Однак, через чотири дні її таємно перевезли в іншу психіатричну лікарню. З того дня офіційно Пен вважалася зниклою без вісті.

Протягом цього часу її рідні та інші апелянти*, які її знали, робили численні спроби, щоб дізнатися про місцеперебування Пен. Вони навіть написали листа Ху Цзіньтао. Ніякої реакції з боку місцевої влади на всі їхні зусилля не було. Тільки на початку листопада  ц.р. вони отримали листа від Пен, в якому вона розповіла, де знаходилася весь цей час.

В даний час вона вже 607 днів перебуває  в ув’язненні в психіатричній лікарні. Харчування там дуже погане, іншим хворим дещо з їжі приносять родичі, а її ніхто не відвідує, оскільки її місцезнаходження знаходиться в секреті.

Отримавши листа, її друзі поїхали в лікарню, але їх туди не пустили, проте їм вдалося трохи поспілкуватися з Пен через загратоване вікно.

Використання психіатрії для придушення небажаних компартії людей вже давно широко поширене в Китаї.
 
В опублікованому на початку листопада звіті організації Civil Rights & Livelihood Watch, мовиться, що китайська влада використовує політику «заради стабільності придушити все і вся». Слідуючи цій політиці, вони приймають апелянтів, правозахисників, інакомислячих, а також послідовників духовної практики Фалуньгун, за «нестабільні елементи» і насильно поміщають їх у психлікарні.

У лютому цього року Civil Rights & Livelihood Watch спільно з Дослідницьким інститутом порівняння політики США, Японії і Китаю (CPRI), видали в США книгу під назвою «Записи про людей, які постраждали в китайських психіатричних клініках». У ній наводяться численні свідчення людей, що піддалися насильницькому «лікуванню» у психіатричних лікарнях у Китаї.

У грудні 2008 року численні ЗМІ повідомили про те, що влада східного китайського міста Сіньтай викрадаює громадян, які скаржаться у вищі інстанції, і насильно тримає їх в психіатричних лікарнях. Така доля спіткала в Сіньтай щонайменше 18 людей, які вирішили знайти управу на несправедливість і зловживання місцевих чиновників. Деяким з тих, хто намагався протестувати проти такого свавілля, у великих дозах давали транквілізатори. А відпускали тільки в обмін на зобов’язання відмовитися від будь-яких скарг.

Зникнення представників вищезазначених категорій громадян також нерідке явище в Китаї. Останнім часом особливо часто це відбувається з послідовниками духовної _{практики Фалуньгун}, яка вже 10 років перебуває під жорсткою забороною китайської компартії.

* Китайські апелянти (скаржники, невдоволені) – це численні китайські громадяни, які зазнали несправедливого або незаконного ставлення до себе з боку місцевої влади, а також різних державних організацій. Ці люди подають апеляції у встановленій законодавством формі, у відповідні державні інстанції, звертаючись таким чином до уряду по допомогу і захист.

Однак, боячись втратити свої пости, місцеві чиновники різними способами намагаються перешкодити їм звернутися в інстанції провінційного або ж столичного рівня. Для цього вони тримають штат агентів, завданням яких є за допомогою залякувань, биття чи незаконного ув’язнення змусити апелянтів замовкнути.
 
Після дисидентів та інакодумців ця категорія людей є найпильнішим об’єктом «уваги» і контролю комуністичної влади. Чиновники суворо стежать, щоб з апелянти не контактували іноземні репортери, а також блокує репортажі про них усередині країни.
 

Ця новина прийшла саме в той момент, коли на зустрічі з китайською молоддю в Шанхаї 16 листопада президент Сполучених Штатів Барак Обама підкреслив: «Ми віримо, що свобода вираження поглядів та віросповідання, право на вільний доступ до інформації та участь у політичному житті – універсальні загальнолюдські права. Вони повинні бути доступні всім, у тому числі представникам етнічних і релігійних меншин».

39-річного Кунчок Цепхел був заарештований вранці 26 лютого . У нього забрали комп’ютер, камеру і мобільний телефон. Члени сім’ї не мали в своєму розпорядженні відомостей про його місцезнаходження, поки не були викликані 12 листопада в суд середнього ступеня ТАО  Ганьнань (Канлхо) провінції Ганьсу для оголошення вердикту, винесеного в результаті закритого засідання.

У 2005 році у співпраці з молодим тибетським поетом, відомим як Кьябчен Дедрол (Kyab-chen De-drol), Цепхел почав роботу над сайтом, що присвячувався тибетському мистецтву і літературі. На волі у нього залишилися хвора донька та дружина, яка також працює в державному закладі.

«Його сім’я провела дев’ять місяців у напруженому очікуванні після того, як Кунчок в лютому ц.р. зник. Тепер вони ще більш засмучені вироком на такий довгий термін. Оскільки саме звинувачення відносяться до державної таємниці, родицам навіть невідомо, за що він засуджений на 15 років, йому також було відмовлено в доступі до адвоката», – сказав 16 листопада, близький друг засужденного.

Кунчок Цепхел народився в 1970 році в родині скотарів повіту Мачу. Він вивчав тибетську і китайську мови в школі першого та середнього ступеня селища Ньїл-ра та повіту Мачу. У 1989 році він відправився до Індії, де вступив у засновану Урядом Тибету у вигнанні старшу школу Suja / Bir в 75 км від Дхарамсали, де протягом трьох років вивчав тибетську та англійську мови. Завершивши навчання, він у 1994-му повернувся до Тибету.

У 1996 році він вивчав англійську і китайську мови в Центральному університеті етнічних меншин у Пекіні, а в 1997-1999 роках продовжив вивчення англійської в Північно-Західному університеті етнічних меншин у Ланьчжоу. Через два роки Цепхел зайнявся викладацькою діяльністю, зокрема, у 2004 році був прийнятий в тибетську етнічну середню школу повіту Мачу викладачем тибетської та англійської мов. Після 8 років успішної викладацької діяльності з 2007-го працював у відділі охорони навколишнього середовища Мачу.