#img_left#Дата народження: 09.08.1976
Сфера діяльності: Кіно
Повне ім’я: Одрі Тоту (Audrey Tautou)
Місце народження: Бомон, Франція
Біографія
Одрі народилася 9 серпня 1976 року в місті Бомон, Франція, в сім’ї хірурга-стоматолога й учительки. З малих років кучерява шатенка Одрі забавляла своїх однолітків незбагненною еклектичністю, чого варта лише її любов до мавп. Причому у віці приблизно 12 років Одрі серйозно збиралася присвятити все подальше життя вивченню цих приматів і використовувала кожну можливість, щоб погуляти зоопарком. Добре, що одне захоплення змінило інше – закінчивши музичну школу по класу фортепіано, де вона час від часу брала участь у спектаклях театрального кружка, Одрі вступила до престижної Сорбонни на філологічний факультет, а паралельно батьки влаштували дівчину на акторські курси Cours Florent. Й Одрі була скорена тими можливостями, які надавала гра на сцені. Вдень вона вивчала творчість Віктора Гюго, Оскара Уайльда, Пола Остера, Шарля Бодлера і всього квіту світової літератури, а ввечері представляла себе в образі героїнь їхніх романів і поем.
Не сміючи сподіватися на успіх, Одрі взяла участь у кількох кастінгах на телебаченні, і її на подив швидко взяли на ролі другого плану, зокрема в популярному серіалі «Жюлі Лесько» (Julie Lescaut) про жінку-слідчому в паризькому передмісті. Там на неї і звернула увагу режисер Тоні Маршаль – в її романтичній комедії 1999 року «Салон краси «Венера» (Venus beaute institut) і відбувся повнометражний дебют Одрі Тоту. За роль наївної Марі з двома косами і великим карим вічно здивованим поглядом Одрі була удостоєна премії Сезар як Молода надія французького кіно. Адже мало хто знає, що вона запізнилася на проби на цю картину, примчалася на них захекана, але тим і підкорила Маршаль. І відразу ж почалася її велика кінокар’єра, про яку Одрі ніколи не мріяла, а тут раптом стала мало не новим символом Франції.
У 2000 році на екрани спало відразу чотири Одрі – в комедії Харієтт Марен «Одружімося» (Epouse-moi), смішливій драмі Сержа Мейнара «Пройдисвіти» (Voyous voyelles), історичному «Розпуснику» (Le Libertin) Габріеля Агійона і дивовижному «Помаху крил метелика» (Le Battement d’ailes du papillon) Лорана Фірода, де вона пообіцяла зустріти велику любов до заходу сонця. Але саме на постері дебютного «Салону краси «Венера» на неї звернув увагу пряниковий казкар Жан-П’єр Жене. На той час від зйомок у його довго виношуваному фільмі «Амелі» (Le Fabuleux destin d’Amelie Poulain) відмовилася Емілі Уотсон, адже нікого окрім неї (мабуть, після фільму «Розтинаючи хвилі») у ролі чудесної офіціантки з Монмартра Жене навіть не розглядував. Але тепер, озирнувшись по сторонах, він відкрив для себе Одрі, прогулюючись біля афіш неподалік свого будинку поблизу Бастилії.
Сказати, що «Амелі» стала подією європейського кінематографа 2001 року, означає нічого не сказати. Амелі Пулен підкорила й захопила глядачів своєю інфантильністю і дотепною романтичністю. А чим підкуповувала сама Одрі, так це своєю скромністю і навіть боязкістю – в самий розпал тріумфального прокату вона зі своєю сестрою виїхала в подорож Індонезією, де її не впізнала жодна жива душа, і навіть пропустила спеціальний показ, влаштований особисто для президента Франції Жака Ширака. Персоною Одрі Тоту раптом зацікавилися всі національні та світові видання, але вона ретельно тримала і тримає до цього дня в таємниці особисте життя, заперечуючи й засуджуючи всілякі плітки. Ми знаємо лише про її захоплення. Наприклад, із класичних композиторів їй подобаються Равель, Моцарт і Шопен. Також вона любить живопис і сама непогано малює, обожнюючи полотна Тернера, Мане, Шиля, Інгрса і Делакруа. А її "настільними" фільмами є «Баррі Ліндон» (Barry Lyndon) Стенлі Кубрика і «На останньому подиху» (A bout de souffle) Жан-Люка Годара.
#img_right#Звичайно, міська комедія, що вийшла слідом за «Амелі», «Бог великий, я маленька» (Dieu est grand, je suis toute petite) Паскаля Байлі загубилася в її полуничній тіні, хоча Одрі і в ній витворяла далі дивні навіженства. Її фотомодель Мішель міняла віру, як рукавички, і, зупиняючись на одній з релігій, починала старанно вивчати її традиції та запроваджувати в життя звичаї. Добре, що режисер Стівен Фрірз здогадався запропонувати Одрі кардинально змінити амплуа в його британській драмі «Брудна краса» (Dirty Pretty Things), що увійшла до конкурсної програми Венеціанського міжнародного кінофестивалю. Одрі було важко впізнати в образі туркені-покоївки на ім’я Шинай, нелегальної емігрантки в Лондоні, що вплуталася в темну кримінальну історію. Пізніше в одному з інтерв’ю Одрі навіть довелося згадати, що вона стовідсоткова француженка, оскільки в пресі з’явилися припущення про її північноафриканське, азіатське, іспанське або італійське коріння.
Одного дня циганка нагадала Одрі, що в 30 років вона стане мамою близнят. Коли так, поки є час досхочу позніматися в кіно. І в 2003 році ми побачили Тоту в трьох картинах – спочатку в драмі Клер Девер «Загублені моряки» (Les Marins perdus), потім у мюзиклі самого Алена Рене «Тільки не в губи» (Pas sur la bouche) і американській комедії Амоса Коллека «Хепі-енд» (Nowhere to Go But Up) про француженку, що приїхала в Нью-Йорк і мріє підкорити Голівуд. Мине зовсім трохи часу, і Одрі, що блискуче знає англійську, насправді стане кінозіркою за океаном, при цьому залишаючись жити й зніматися у Франції.
Одного дня вона заявила: "Я не заперечувала б проти участі у справжньому американському фільмі, тільки щоб не в третій частині якої-небудь бла-бла комедії, якщо ви розумієте про що я.
А в іншому інтерв’ю поскаржилася: "Голівуд не потребує мене. Після «Амелі» я не отримала жодної пропозиції, яка б мене зацікавила, адже для мене важливо, щоб кіно було чуттєвим, розумним і тонким".
І в 2004 році Одрі виконує головну роль саме в такому фільмі – знов у Жан-П’єра Жене в «Довгих заручинах» (Un long dimanche de fiancailles). І в актриси з’являється друге, після Амелі, екранне ім’я, що легко запам’ятовується, – Матильда. Вона народилася 1 січня 1900-го і через три роки втратила своїх батьків в автобусній аварії, що попав у річку. А ще через два захворіла і на все життя залишилася кривоніжкою. З раннього дитинства вона подружилася з Манеком на прізвисько Волошка, і, проводячи його на фронт Першої світової війни, подумати не могла, що не побачить його впродовж довгих років і шукатиме його, поки не згасне почуття любові. Однією з актрис Одрі, яких вона дуже шанує, є Джоді Фостер, і їм пощастило зустрітися, коли Фостер погодилася зіграти невелику, але досить помітну й пристрасну роль Жене. Безумовно, «Довгі заручини» – одна з найкрасивіших і вражаючих картин 2004 року. До речі, тоді ж Одрі запросили ввійти до складу Американської кіноакадемії, і вона дала згоду
#img_left#Двічі Одрі з’являлася у фільмах не лише Жене, але і Седріка Клапіша – після «Іспанки» (L’Auberge espagnole), номінованої в 2003-му на п’ять премій Сезар, Тоту погоджується на її сиквел – «Красуні» (Les Poupees russes), або в оригіналі «Російські лялечки», оскільки галаслива молодіжна компанія на чолі з персонажем Ромена Дюрі, відпочивши в першому фільмі в Барселоні, на чергове літо вирішує нагрянути до Санкт-Петербурга. Й ось по закінченню зйомок актриса бере квиток на літак і опиняється на мексиканському пляжі. Там її агент повідомляє, що американський режисер Рон Говард хотів би запросити Одрі до Лос-Анджелеса на проби в екранізації скандального роману Дена Брауна «Код да Вінчі». Але Одрі спочатку відмовляється, навіть розуміючи, що її партнером був би Том Генкс. Річ у тому, що вона відчувала себе молодшою за Софі Нево з книги – спеціалістки з розгадування найхитромудріших шифрів. Проте Говард виявився наполегливим і вмовив її прийняти пропозицію (від якої раніше відмовилася Жюлі Дельпі). Так, у травні 2006 року Одрі Тоту стала по-справжньому світовою кінозіркою.
Фільмографія Одрі Тоту
2007 Ensemble, c’est tout
2006 Фатальна красуня (Hors de prix)
2006 Код да Вінчі (The Da Vinci Code)
2005 Красуні (Les Poupées russes)
2004 Довгі заручини (Un long dimanche de fiançailles)
2003 Хепі-енд (Nowhere to Go But Up)
2003 Тільки не в губи (Pas sur la bouche)
2003 Загублені моряки (Les Marins perdus)
2002 Брудна краса (Dirty Pretty Things)
2002 Іспанський готель (L’ Auberge espagnole)
2002 Любить – не любить (А la folie… pas du tout)
2001 Бог великий, я маленька (Dieu est grand, je suis toute petite)
2001 Амелі (Le Fabuleux destin d’amйlie Poulain)
2000 Помах крилами метелика (Le Battement d’ailes du papillon)
2000 Розпусник (Le Libertin)
2000 Voyous voyelles
2000 Épouse-moi
1999 Triste à mourir
1999 Салон краси «Венера» (Vénus beauté)
1999 Le Boiteux: Baby blues (ТБ)
1998 Жюлі Леско (Julie Lescaut)
1998 Casting: Archi-dégueulasse
1998 Chaos technique (ТБ)
1998 Bébés boum (ТБ)
1998 La Vieille barrière
1997 Кордьє – охорона порядку (Les Cordier, juge et flic)
1997 La Vérité est un vilain défaut (ТБ)
1996 Coeur de cible (ТБ)
Джерело: Сутки
