Жасминові революції, що розхитали диктатури Близького і Середнього Сходу змусили Комуністичну партію Китаю (КПК) переосмислити методи, якими вона управляє найбільш населеною країною планети.
#img_left#КПК могла б повільно, але поступово почати реформувати свою політичну систему. Таким чином можна було б вгамувати зростаючі соціальні хвилювання і виграти час для мирного і гладкого переходу до вільного і демократичного суспільства.
Китайці з радістю прийняли б такий поворот подій. Зрештою, це саме те, чого обіцяла компартія 65 років тому, після того, як відвоювала владу в уряду Гоміньдану. Однак замість демократичних реформ, КПК зробила ставку на диктатуру.
Ідеологія диктатури
У своїй щорічній промові на Національному народному конгресі 10 березня Ву Банго, голова конгресу і другий номер серед партійних лідерів, категорично виключив можливість будь-яких змін у бік демократії.
Він сказав: «Національні особливості Китаю ясно показують, що ми не можемо розділяти владу між кількома партіями і не можемо дозволити різноманітність політичних ідеологій». Він також наголосив на неможливості поділу влади між двома законодавчими органами.
Його промова представляє спільне бачення лідерів партії. Деякі автори вважають, що в Китаї за останні два десятиліття влада передавалася з рук в руки достатньо регулярно і мирно, на відміну від країн Близького і Середнього Сходу, де один диктатор утримує владу десятиліттями. Насправді зміни у владі Китаю відбуваються тільки всередині партії. Критерій відбору полягає в тому, що влада передається тому, хто найкращим чином може підтримувати режим компартії.
Проти Заходу
Пропаганда китайських ЗМІ зображує недавні повстання проти диктатур як зраду народів Близького і Середнього Сходу і як змову західних країн.
ЗМІ повідомляють китайцям, що демократичні рухи в країнах з диктаторським режимом стали результатом втручання «чорних західних рук», а не волевиявленням народу. Західні країни, як пропагується у китайських ЗМІ, профінансували акції протесту заради власних інтересів, зокрема з метою отримання контролю над нафтою.
Військові операції за підтримки ООН проти лівійського диктатора Муаммара Каддафі особливо занепокоїли лідерів КПК. Їх турбує, чи не зустрінуть вони такий же міжнародний опір, якщо соціальні протести в Китаї досягнуть масштабу всієї країни і влада буде змушена застосовувати силу, як це сталося 4 червня 1989 року на площі Тяньаньмень. У той день військові відкрили вогонь по мирній демонстрації студентів, що виступили на підтримку демократії.
Підвищення соціальної температури
Ті, хто навмисно або ненавмисно вторить пропаганді КПК, вірять, що стрімке зростання економіки Китаю зробить революцію неможливою. Однак, як показує історія, коли в економічному питанні рівень життя піднімається, люди прагнуть до ще більшої свободи. Більше того, соціальна несправедливість, яка існує в Китаї, стимулює соціальні заворушення.
Всупереч, а може й внаслідок зусиль КПК до інтенсивного зростання економіки, соціальна напруга продовжує збільшуватися.
Згідно з офіційною статистикою, число випадків масштабних акцій протесту між 1993 і 2003 рр. збільшилась від 10 до 60 тисяч у рік. А залучене в демонстраціях населення зросло з 730 тисяч до 3,07 мільйона чоловік.
Дослідник з Китайської академії наук сказав, що в 2007 році число масштабних акцій протесту досягло 80 тисяч на рік, що дорівнює одній демонстрації кожні 6 хвилин. Згідно з повідомленням викладача Китайської академії управління, яке було опубліковано агентством Сіньхуа, кількість соціальних заворушень у 2010 році подвоїлася, в порівнянні з показником за 2006 рік.
В інтерв’ю радіостанції «Вільна Азія» (Radio Free Asia) професор Ся Йелян з Пекінського університету розповів, що згідно з інформацією Політичного і юридичного комітету КПК, кількість групових протестів у 2009 році зросла до 230 тисяч (під групою мається на увазі 50 і більше осіб).
Залізна хватка
Ден Сяопін, колишній китайський лідер, з чиєї ініціативи військові влаштували криваву розправу зі студентами [в 1989 році], використовуючи вогнепальну зброю і танки, попередив партійну верхівку, що сильну хватку повинні мати обидві руки — економічна та політична.
КПК останнім часом посилила арешти продемократичної інтелігенції, численних активістів, що захищають права людини, тибетських буддистів і послідовників Фалуньгун по всій країні. Найгучніша нещодавня справа — це засудження на 10 років в’язниці Люя Сяньбіна за висловлювання на підтримку демократії в мережі Інтернет.
Страх, що стоїть за хвилею репресій, призводить до того, що компартія вважає підозрілим будь-який стихійний вчинок китайців.
Пару тижнів тому сотні студентів Північно-західного університету в Сіані зібралися разом у студентського містечка. Тепер керівництво багатьох вишів забороняє студентам збиратися групами.
Мао, прадід компартії Китаю, одного разу сказав: «Де є репресії, там є і повстання». Якщо придивитися до того, що роблять партійні лідери сьогодні, стає зрозуміло, що революція, якої вони так побоюються, може бути вже не за горами.
Автор Майкл Янг — китайський письменник, який проживає у Вашингтоні. Пише на різні теми про Китай, зокрема про китайсько-американські стосунки.
