Чехословацькі архіви були розсекречені 20 років тому. Тоді з’явилася можливість ознайомитися зі справами, заведеними комуністичною службою безпеки на провідних дисидентів, вчених, священиків. Одночасно з цим створений в 90-х чеський Інститут документації та розслідування злочинів комунізму почав вивчати і справи простих громадян. В архівах виявлено 41 справа, закрита в зв’язку із самогубством або через неможливість з’ясувати обставини загибелі. У деяких випадках докази вказували на насильницьку смерть, але винних так і не знайшли. 15 таких випадків, що сталися за заплутаних, навіть загадкових обставин, лягли в основу документального циклу, показаного по чеському телебаченню. Потім вийшла книга. Я розмовляю з її автором, Шаркою Гораковою-Маікснеровою.
Це історії людей, загиблих в роки тоталітаризму. Жодна з заведених за фактом їхньої смерті справ досі не закрита і вважається відстроченою. У більшості випадків, щоб відшукати винних потрібні нові докази. Їх і намагається зараз знайти Інститут документації та розслідування злочинів комунізму, який виступив ініціатором підготовки телевізійного документального циклу і книги. Інститут — це орган поліції, тому його працівники мають право проводити нове слідство. Гіпотези, на підставі яких минулий режим закрив ці справи, в наш час не визнаються. Ми поставили перед собою мету, по-перше, розповісти людям про те, що відбувалося в той час, а також знайти свідків тих трагічних подій. Для нового розслідування потрібні очевидці.
– У книзі зібрані 15 історій. Яка з них вам запам’яталася найбільше?
– Кожна з цих смертей залишила в мені глибокий слід, але одна з них вразила мене сильніше. Це випадок Павла Шванди — студента, який у 80-х дивом отримав візу в Італію, щоб відвідати свого двоюрідного дядька, католицького священика. Чехословацька держбезпека думала, що з цієї поїздки Шванда привезе які-небудь документи, оскільки там він відвідав радіо «Ватикан», де, можливо, розповів про процес, який в ті роки проходив у Чехословаччині: члени друкарні «Логос» тоді були кинуті за ґрати через публікацію релігійних текстів. Після повернення з Італії Шванду заарештували і з великою часткою ймовірності скинули під час слідства у прірву Мацоха, одну з найглибших у Моравії.
Справа була закрита як самогубство, проте є всі підстави вважати, що це було вбивство. Якщо б з’явився свідок, це можна було б довести, але нам важко повірити, що хтось із присутніх тоді слідчих покається і розповість, як все сталося. У місті Брно мені вдалося зустрітися з родичами загиблого, які досі не вірять, що Павло Шванда наклав на себе руки. Залишився його щоденник, з тексту якого стає ясно, що про самогубство мови і не йшло.
– У 50-і роки в Чехословаччині заарештовували і насильно відвезли в СРСР багатьох людей, які емігрували сюди після революції. Разом з колишніми російськими громадянами в Радянський Союз був вивезений і громадянин Чехословаччини, долі якого присвячена одна з розповідей написаної Вами книги.
– Випадок полковника чехословацької армії Богуслава Борецького. Він був заарештований і відправлений в Радянський Союз у червні 1949 року за те, що в 1918 році, коли чехословацькі легіонери перебували в Росії, за його наказом було страчено п’ять більшовиків, що напали на його полк. Після Другої світової війни Борецький розумів, що його доля вирішена, тому що напередодні арешту писав родичам до Праги про проведені чищення в армії.
З правової точки зору його арешт був незаконним, оскільки полковника передали радянським органам на території Чехословаччини, відвезли в СРСР і там судили — судили на території іноземної держави. Покарання — 25 років примусових робіт в одному з таборів ГУЛАГу в Східній Сибірі. Свідки його смерті кажуть, що Борецький був роздавлений між двома вагонами. Його дружина дізналася про це лише на початку 90-х років, коли були розсекречені архіви.
– Коли ви збирали інформацію до цього випадку, ви зверталися і до російських архівів?
– Росія відмовляється надавати з архівів навіть документи без грифу «таємно». Вся опублікована в книзі інформація і у справі Богуслава Борецького, заснована виключно на наших документах. На жаль, радянські архіви для нас досі закриті.
