Blog

На Тижні високою моди Milan Fashion Week пройшов показ дому моди Emilio Pucci "Осінь-зима 2007".

#img_gallery#

На Тижні високої моди Milan Fashion Week пройшов показ жіночої колекції ready-to-wear "Осінь-зима 2007" дизайнерів Dolce & Gabbana.

#img_gallery#

На Тижні високої моди Milan Fashion Week пройшов показ колекції "Осінь-зима 2007" італійського модельєра Джорджіо Армані (Giorgio Armani).

#img_gallery#

Засуджений до страти за державну зраду, роздягнений і, як дикий звір, поміщений в клітку військовими американської армії Езра Паунд написав знамениті «Pisan Cantos» («Пізанські пісні»). Сповнений відчаю, поет засмучувався: «Мані! Мані обдурений і заколотий, так само, як Бен і Ла Клара… біля пагорбів Мілана» (Пісня LXXIV).

#img_left#Бен і Клара символізують диктатора Беніто Муссоліні і його кохану Кларетту Петаччі. У 1945 році їх схопили італійські партизани-комуністи і відразу ж убили. Коли їхні тіла висіли вверх ногами на міланській базарній площі, мстивий натовп жорстоко і цинічно поглумився над ними.

А Мані був перським вчителем, з його ім’ям пов’язують назву маніхейської релігії. Дуалістична релігія, заснована на космічному протиборстві світла і темряви, добра і зла, – не гірша з вір, сам великий Св. Августин якийсь час був маніхєєм. Мані вбили, живцем здерши з нього шкіру, напхали її і виставили на загальний огляд. Темне начало його постулатів, мабуть, посміхалося, вишкіривши зуби, побачивши це жахливе видовище.

Саддам Хуссейн виявився більш везучим. В порівнянні з описаними приниженнями, його смерть, незважаючи на неприємні глузування на ешафоті, виглядала менш жорстокою. І на відміну від Муссоліні і Мані, вирок був ухвалений судом.

Не так, щоб все це було наперед визначеною справою. «Ах, Саддаме, нерозумний лис, жалюгідна, жалюгідна людина! Твої вороги поливатимуть тебе брудом. Зроблять з тебе посміховисько…, зжеруть тебе, як сарана», – так передбачав священик в статті 2002 року, коли Хусейн все ще управляв Іраком. Правда, над Саддамом висіло прокляття: погибель від меча. «Тепер меч ніколи не покине твій будинок, тому що ти нехтував мною…», – сказав Бог Давиду в Старому Завіті. Повчання Христа також спливає у пам’яті: «Хто з мечем прийде, той від меча і загине». І так воно й було.

#img_left#Правильно чи ні?

Проте давайте обговоримо головне питання. Саддам був повішений. Правильно це чи ні? Незалежно від того, був суд справедливим чи ні, чи є, в принципі, допустимим смертний вирок?

Існують три логічних обгрунтування для будь-якого виду покарання: виправлення, відплата і залякування. Виправлення, в даному випадку, виключено – доля мертвого лежить за межами людського впливу.

Залякування? Ті, хто виступають проти смертних вироків, стверджують, що страта не утримає від злочинів, тому що вбивства і усілякі злочини як і раніше відбуваються і в тих суспільствах, де страта узаконена.

Не кажучи про спірну статистику (а статистичні аргументи сумно відомі можливими спотвореннями), ніхто не стверджує, що страта, безумовно, утримує від скоєння злочинів. Але розумно припустити, що, до деякої міри, це справедливо. Принаймні, це стримує більше, ніж гуманітарні лекції і проповіді.

Сер Генрі Блан, відомий мандрівник XVI століття, відмовляв своїх слуг ходити в церкву, де вони дізнавалися тільки про «пивні і розпусту». Натомість він наполягав на тому, щоб вони відвідували місця страт у Лондоні, що, як він вважав, здійснить більший моральний вплив на них, ніж «все красномовство проповідей». Я вважаю, що сер Генрі був сильною людиною.

Відплата. Не слід плутати з помстою – за умови, що відплата юридично обгрунтована або виправдана, – це старий закон воздаяння. Покарання, яке схоже на здійснений злочин. Ось класичний приклад з книги Левіта (третьої книги Старого Заповіту): «Око за око, зуб за зуб», – досить справедливий принцип старовини, проголошений Богом. Покарання повинно відповідати злочину. Правда, бувають ускладнення. Чим могла б розплатитися беззуба людина за вибитий кому-небудь зуб? І яке покарання підходить для насильника? Або палія? Проте такі питання не виникають у разі вбивства. Все просто: життя за життя.

Для християн, звичайно ж, закон відплати офіційно відмінений. У Євангелії від Матвія Ісус непохитний: «Вам говорили: «око за око, і зуб за зуб», а я кажу вам: не опирайтеся злу. І хто вдарить тебе по правій щоці, підстав йому й ліву». (Від Матвія, 5:39).

Важко, чи не так? Навіть якщо ви вважаєте, що слова Ісуса стосуються тільки особистої образи, а не серйозної травми, – навіть якщо він наставляв декількох, ним обраних, а не багатьох, все одно, дуже важко цього дотримуватися. Середньовічна церква використовувала прийом вседозволеності «цивільної влади», держави проливати кров. Іншими словами, кесар вбиває – а Бог прощає. Духівництво не бруднить своїх рук. Так, межує з безумством, але зрозуміти все-таки можна. Суспільство потрібно охороняти від бандитів і вбивць. Без страти суспільствам минулого важко було б вижити. Dura lex, sed lex: Закон суворий, але такий закон.

Церква сьогодні

А що ж сьогодні? Англіканські ієрархи розділилися. Єпископ Ліхфільд стверджував, що вбивця «відразу ж позбавляється свого права на життя». Проте потім він продовжив звичайну порожню балаканину про демократію в Іраку, міжнародному співтоваристві, мир, молитву та інші нісенітниці – неначе жорстоке повішення Саддама могло хоча б на йоту сприяти успіху іракської демократії.

Джон Гледвін, єпископ Челмсфорда, назвав смертний вирок «огидним і морально неприйнятним».

Наш верховний архієпископ Кентерберійський заявив, що Саддам заслужив «суворе і визначене» покарання, в той же час, в принципі, заперечуючи проти смертного вироку, тому що «він не сприяє покаянню».

Бенедикт, Папа Римський, у свою чергу, вибрав нейтральну кантіанську позицію і читав повчання про те, що людей не слід розглядати як «речі». Бог зна, що він мав на увазі.



Ганьба, що мої англіканські священнослужителі не процитували жодного біблійного тексту. Хіба доктрина англійської церкви не тримається на Слові Божому, Біблії? І, врешті-решт, якими доказами можуть керуватися наші єпископи, члени палати лордів, якщо вони не засновані на Священному Писанні? Але я думаю, що священик наївний. Біблія? Що це? Якби єпископи стали серйозно дотримуватися Священного Писання, вони цілком могли б навернутися в іншу віру – стати справжніми християнами. Якою б це могло стати загрозою для суспільства! Боже!

Що стосується мене, то, насправді, я не проти страти. Чому? Коли-небудь, я розповім про це.

Ох, Саддаме. Бідна людина, де він тепер, йому за багато що доведеться відповісти. Так само, як і його катам.

Френк Джуліан Геллі – англіканський пастор. Його діяльність включає сприяння мусульмансько-християнській дружбі і примиренню. Коментарі можна направляти авторові на numapomp@talk21.com

З 11 по 18 лютого в Мадриді пройшов Тиждень високої моди – The 45th Cibeles Fashion Week Show.

Представляємо вашій увазі показ колекції одягу для чоловіків "Зима 2007".

#img_gallery#

Серед всіх учнів Будди Махакасьяпа був визнаним аскетом (людиною, яка відмовилася від матеріального комфорту, і живе суворо дисциплінуючи себе). З дитинства він віддавав перевагу самотності і тримався осторонь від великої кількості людей. Він був на диво розумним і мудрим. Хоча він народився у багатій сім’ї, він ніколи не жив у розкоші.

#img_left#Час минав. Махакасьяпа виріс красивим молодим чоловіком. Завдяки його видатним талантам і красі багато дівчат захоплювалися ним. Його батьки любили його до безтями і хотіли йому знайти пристойну і красиву наречену. Але коли Махакасьяпа дізнався про це, він знову і знову відкладав одруження. Тому що насправді  хотів удосконалюватися, а дружина могла б перешкоджати реалізації його мрії.

Але його батьки не погоджувалися з цим. Вони весь час просили його одружитися, і почали шукати йому дружину, незважаючи на його небажання. Махакасьяпа не міг суперечити батькам. У нього з’явилася ідея. Він намалював портрет із зображенням дівчини, що медитувала. Вона була такою красивою, милосердною і урочистою.

Він віддав картину своїм батькам і сказав: «Якщо ви хочете, щоб я одружився, знайдіть жінку, зображену на цій картині. Інакше я вічно житиму сам». Його батьки вирішили, що виконати його прохання дуже важко, тому вони обговорили це зі своїми друзями. Потім вони розповсюдили новину серед інших родичів, так що, якщо хтось знав або чув про красиву дівчину, змогли поглянути на портрет.

Випадково одна багата сім’я, що жила в сусідньому місті, мала дочку на ім’я Мяосянь. Коли батько дівчини побачив, що дівчина на картині виглядала майже так само, як і його дочка, він послав повідомлення батькам Махакасьяпа, що дівчина на портреті – його дочка. Дві сім’ї відразу ж провели заручини.

Наречену привезли в будинок жениха як тільки була визначена дата весілля. Проте в ніч весілля красива наречена, в парчі та вбранні, прикрашеному нефритом, сиділа похмура. Махакасьяпа був спантеличений і також мовчав. Врешті-решт, удосвіта, він перервав мовчання:

– Ти чимось спантеличена?

– Ти зруйнував моє щастя, – відповіла Мяосянь.

Махакасьяпа був здивований:

– Ти закохана в когось іншого?

– Ні, ти зламав мої мрії, – заплакала Мяосянь.

– Що я зробив? Будь ласка, поясни, – запитав Махакасьяпа.

– Я хотіла займатися вдосконаленням, відкинути п’ять бажань, і відокремити себе від джерела всіх страждань. Але мої батьки були зацікавлені багатством твоєї сім’ї. Вони хотіли зруйнувати мою долю всупереч моїй волі, – сказала із сумом Мяосянь.

Махакасьяпа був дуже радий. Це воля Небес. Він так само не хотів одружуватися, але його батьки примушували його. Він так само зрозумів, що джерелом усіх людських страждань є бажання, тому він не любив бажання і хотів займатися вдосконаленням без відволікань. Тому вони вирішили дотримуватися своєї волі. Їх вважали чоловіком і дружиною, але насправді вони були людьми, що присвятили себе вдосконаленню.

Його батьки незабаром виявили ще одне ліжко в його кімнаті. Вони наказали слугам прибрати його. Махакасьяпа сказав Мяосянь: «Не турбуйся. Давай по черзі спати і медитувати. Хіба так ще не краще для вдосконалення? Насправді вони просять нас удосконалюватися старанніше!»

Мяосянь була дуже рада, почувши це, і вони послухалися поради Махакасьяпа. Однієї ночі Мяосянь спала в ліжку. Коли Махакасьяпа тільки закінчив медитувати він побачив отруйну змію біля ліжка, де дуже близько до змії лежала рука Мяосянь. Махакасьяпа дуже розхвилювався, він швидко обгорнув свою руку ганчіркою, м’яко прибрав руку Мяосянь і поклав її на ліжко. Мяосянь прокинулася. Вона була роздратована і запитала: «У чому справа?».

Після того, як Махакасьяпа пояснив їй, у чому справа, вона заспокоїлася і вибачилася перед Махакасьяпа за своє неправильне розуміння. Вони провели так разом 12 років, поки не померли батьки Махакасьяпа. Після того, як його батьки померли, Махакасьяпа сказав Мяосянь: «Тепер я вирішив піти з дому і стати ченцем. Чекай на мене тут. Я повернуся за тобою, як тільки знайду мудрого і здібного вчителя».

Після того, як Махакасьяпа пішов з будинку, він наполегливо шукав вчителя, поки не зустрів Будду Шакьямуні. Натхненний чеснотою Будди він прийняв доктрину Будди і віддав себе під заступництво Будди. Але серед учнів-початківців Будди не могло бути жінок. Тому Махакасьяпа не повертався додому, щоб привезти Мяосянь.

Мяосянь чекала вдома новин від свого чоловіка, але вони не надходили протягом декількох років. Вона твердо віддала їхнє багатство іншим, пішла до берегів річки Ганг, і стала послідовницею іншого, не буддійського вчителя. Пізніше Будда дозволив жінкам стати своїми послідовницями, і тому з’явилися черниці-буддистки. Махакасьяпа отримав дозвіл Будди і знайшов Мяосянь.

Проте її незвичайна краса викликала в інших заздрість і плітки. Мяосянь зітхала, тому що вона була жінкою, і завжди уникала людей, коли йшла просити подаяння. Навіть у такому разі вона не могла уникнути того, щоб інші говорили й розпускали чутки про неї. Вона відчувала провину і тому перестала просити подаяння. Махакасьяпа дуже симпатизував їй і отримав дозвіл від Будди, щодня ділитися з нею їжею.

Це викликало іншу хвилю чуток: «Кажуть, що вони ніколи не спали разом протягом 12 років їх шлюбу, але зараз, після того, як вони стали ченцем і черницею, у них все ще зберігаються особисті стосунки, хоча вони займаються вдосконаленням». Махакасьяпа почув це. Це не зачепило його, але для того, щоб надихнути Мяосянь підвищитися у вдосконаленні, він перестав ділити з нею їжу і бачитися з нею.

Після цієї затримки Мяосянь стала дуже уважною у своїй практиці вдосконалення. Вона відмовилася спасти протягом багатьох днів і ночей і вдосконалювалася з праведною свідомістю. Вона підвищувалася все старанніше і старанніше, і в кінці досягла просвітління. Пізніше Будда похвалив її, сказавши: «Серед всіх черниць здатність пробудження Мяосянь найкраща».

Люди думають, що щастя настає із задоволенням людських бажань. Насправді в очах мудрих людей, той, хто думає так, страждає більше за всіх людей, тому що бажання є джерелом страждань. Позбутися таких бажань є єдиним шляхом для того, щоб по-справжньому стати вільним.

Відновлення «холодної війни» на сьогодні неможливе, – така думка учасників прес-конференції, що відбулася 21 лютого в Москві, в РІА "Новини".

#img_left#«Холодна війна – це, перш за все, боротьба ідей та ідеологій. Але говорити про те, що в Росії є якась могутня ідеологія, яка тотально пронизує все суспільство, ми не можемо. Некоректно стверджувати, що Росія – це країна, яка набирає оберти в зовнішній політиці, тому казати про те, що буде «холодна війна», не можна», – вважає завідувач відділу міжнаціональних відносин Інституту політичного і військового аналізу Сергій Мирославович Маркедонов.

На його думку, ведеться війна «піар-пропагандистська», в якій «однією командою, що намагається відродити образ Радянського Союзу, виступають «яструби» вашингтонські й московські для вирішення власних проблем, серед яких і внутрішньополітичні. Головне завдання – не захоплюватися піар-іграми, цією ілюзією успішності, довкола холодної війни».

З такою точкою зору погоджується і директор російських й азіатських програм Центру оборонної інформації США Микола Васильович Злобін.

За його словами, період «холодної війни» між СРСР і Заходом був «зрозумілим і простим». «Сьогодні ситуація набагато складніша, менш передбачувана, більш небезпечна. Відбуваються фундаментальні зміни в геополітиці, геопорядку, проходить складання світового порядку, і ні про яку «холодну війну» в цьому випадку мови бути не може. Я думаю, що ситуація набагато тривожніша», – відзначив він.

«Ми маємо справу зі світом, правила гри, правила життя якого ми не знаємо. Не знаємо, на що звертати в цьому світі увагу, і що є найголовнішим, – сказав Злобін. – Ми стикаємося з новою проблемою, про яку ми не знали в ХХ столітті, – це відсутність привабливих моделей на світовому політичному ринку. А коли відсутні позитивні моделі, то світ стає менш керованим, тому що незрозуміло, яка система координації, куди прагнуть країни, і що вони хочуть. Росте частка експромту, імпровізації, що веде до ще більшого посилення непередбачуваності. Світ, в якому ми живемо, є непередбачуваним».

«Зараз іде нормальна конкуренція – напіввійськова, напівполітична, напівекономічна, – а «холодна війна» – це поняття з минулого, це спроба пояснити незрозумілі процеси, що відбуваються у світі, зрозумілими, але не завжди адекватними термінами», – сказав на закінчення Микола Злобін.

На питання кореспондента «Великої Епохи», «яку роль відіграє Китай у відносинах між Росією та Америкою», політологи відповіли так.

На думку, Сергія Маркедонова, «Китай – чинник не дуже добре вивчений. Нам не вистачає просто достатньо адекватного знання про Китай. Або Китай дуже демонізуєся, або його роль десь ігнорується. Китайську позицію треба вивчати серйозніше, детальніше. Потрібні реальні знання. У Китаю багато проблем. Це, як і раніше, селянська країна з дуже низьким рівнем споживання, в цій країні багато етнічних конфліктів, які ніде широко не освітлюються».

Микола Злобін вважає, що «у російсько-американських відносинах Китай великої проблеми не становить. Є побоювання США з приводу внутрішньої ситуації в Китаї – колосальні проблеми, пов’язані з економікою, які треба вирішувати, проблеми із забезпеченням орними землями й доступом до питної води, з освітою, хворобами… Це країна, яка посідає останнє місце у світі з рівня доступу до цих речей. А етнічні проблеми…

Я думаю, що на Китай сьогодні дивляться не як на потенційного військового або технологічного суперника. За підрахунками американських експертів, Китай відстає від Америки технологічно років на 70, що означає назавжди. На Китай дивляться скоріше як на джерело великої небезпеки у разі його дестабілізації. Якщо Китай вибухне зсередини, то нікому не видасться мало, і в першу чергу Росії».

Юлія Цігун. Велика Епоха

21 лютого усьоме відзначався міжнародний день рідної мови. Рідна мова – це одночасно і культура, і оформлення думки. Різноманіття мов є величезним надбанням людської спадщини.

#img_left#За даними ЮНЕСКО у світі існує 6000 живих мов. Половина з них перебуває на межі зникнення. 96% мов використовує тільки 4% населення. 80% африканських мов не мають писемності. Щорічно вимирає десяток мов, і ця тенденція в майбутньому посилюватиметься. Цей день був установлений, щоб сприяти визнанню й використанню саме рідної мови, особливо це стосується мов національних меншин.

Для виживання мови необхідно, щоб нею говорило щонайменше 100 000 чоловік. У всі часи мови зароджувалися, існували, потім вимирали, іноді навіть не залишивши сліду. Але ніколи раніше вони не зникали настільки швидко. Об’єднання «племен» у державу досягалося на шкоду мовам. Для єдності країни було необхідно примусити людей говорити однією мовою.

З виникненням нових технологій національним меншинам стало ще важче домогтися визнання їхніх мов. Мова, не представлена в Інтернеті більше «не існує» для сучасного світу. Отже, 81% сторінок в Інтернеті опубліковано англійською. Далі з великим відставанням ідуть німецька і японська мови, кожна по 2%, потім французька, іспанська і скандинавські мови, кожна по 1%. Решта всіх мов разом узяті навряд чи становлять 8% веб-сторінок.

За ініціативою «B@bel» ЮНЕСКО створило портал, який дозволяє національним меншинам, що перебувають у несприятливих умовах, дістати доступ до освіти й знань людства. ЮНЕСКО надає допомогу країнам, які хочуть зберегти своє культурне різноманіття, забезпечуючи якісне навчання мов національних меншин. Програма MOST працює над заняттями, покликаними сприяти рівності між різними етнічними групами. Вона прагне запобігати й вирішувати етнічні конфлікти.

Визнання й пошана всіх мов є ключем до збереження миру. Кожна мова самобутня. Вона має власні вислови, які відображають менталітет і звичаї народу. Так само, як і наші імена, ми отримуємо рідну мову від нашої матері в дитинстві. Вона формує нашу свідомість, просочує закладеною в ній культурою.

Навіть притому, що глибоко проникнути в культуру іншої мови дуже важко, знання мов розширює наш кругозір і відкриває перед нами багатообразний світ. Знайомство з носіями інших мов дає можливість дізнатися про наші відмінності, здатне розсіяти страхи перед світом і зробити мислення вільнішим.

Якщо ми користуємося лише однією мовою, частина нашого мозку розвивається менше, наші творчі здібності багато що втрачають. Існує близько 300 слів, які у всіх мовах мають таке саме значення: я, ти, ми, хто, що, немає, все, один, два, великий, довгий, маленький, жінка, чоловік, є, бачити, чути, сонце, місяць і т.д.

Але якщо ми візьмемо інші слова, наприклад, слово терпіння китайською (жень), то воно також позначає терпимість, терплячість…

Якщо французькою je t’aime (я тебе люблю) можна сказати подрузі, дитині, коханому, то це немислимо для інших мов, наприклад, для англійської або італійської, в яких існують різні слова для позначення поняття «любити».

Ще один приклад. В Індії близько 1600 мов і діалектів, ситуація дуже складна. Конституція гарантує всім громадянам право «зберегти» їхні мови, і всі етнічні та релігійні меншини мають право на управління в навчальних закладах. На ділі ж існує мовна ієрархія. Малі мови можуть зникнути, будучи заміненими англійською, яка сприймається як нейтральна мова, символ сучасності і гарного соціального положення

Версія французькою