У листопаді виповнилося 10 років із дня виходу історичної хроніки «Дев’ять коментарів про комуністичну партію». Цей ексклюзивний матеріал міжнародного проекту «Велика Епоха» буквально підірвав Китай, облетівши всю країну.
За 10 років завдяки цій книзі більше 186 млн китайців вийшли з компартії та її організацій. Унікальна науково-дослідницька праця видання змушує людей переглянути свої погляди на суспільство та особистість, на політику, культуру, моральність і духовність, і не просто переглянути, а глибоко проаналізувати та змінити своє ставлення до фундаментальних речей сучасного світу. Судячи з популярності збірника у світі, мабуть, не одне покоління вважатиме цю історичну хроніку своєю настільною книгою.
Правозахисник: вважаю, що книгу «Дев’ять коментарів» має прочитати кожна людина
Світлана Рудь. Фото: EpochTimes.com.ua
Редакція «Великої Епохи» взяла інтерв’ю у керівника громадської організації Світлани Рудь — людини, яка займається просвітницькою роботою в галузі прав і свобод людей.
— Світлано, яке перше враження викликала у вас ця книга?
— Книгу прочитала на одному диханні. Мене вразило те, що в наш час людей ув’язнюють, катують, принижують, знищують за їх віру і переконання. Кажу про прихильників школи Фалунь Дафа. Неможливо спокійно читати про ті жорстокі тортури, що проводилися над людьми, мені довелося приймати заспокійливі пігулки. У книзі до такої міри багато фактів, що розумієш: це не окремі випадки, відбувається знищення цілих соціальних груп. Такого раніше я ніде не зустрічала. Страшні речі в Китаї сьогодні кояться!
Ось, може, чули, що в нашому місті якось прокотилася хвиля інформації про те, що в Китаї знищують цих людей за їхню віру. Я говорю про послідовників Фалунь Дафа. Зараз я про це дізналася більш докладно. Але про тортури просто неможливо читати без здригання.
— Світлано, чи потрібно читати «Дев’ять коментарів», коли вже стільки матеріалів про компартію опубліковано за останні роки?
— Вважаю, цю книгу «Дев’ять коментарів» має прочитати кожна людина, кожен громадянин.
— Чому?
— Хоча б тому, що прочитавши цю книгу, добре розумієш, чому треба знести пам’ятник Леніну в місті. У багатьох містах вже зробили це, а в Краматорську він ще досі стоїть. Чому досі не прибрали? Коли запитуєш у тих, хто на центральній площі збирається: навіщо потрібно це робити, вони пояснити ніяк не можуть. Люди відверто не розуміють. Але в «Дев’яти коментарях» я знайшла відповідь.
Думаю, людям книга буде цікава ще тим, що вона повністю відображає шлях, який пройшло наше суспільство, тільки двадцятьма роками раніше. Всі етапи, по яких проходить розвиток у Китаї: тут і війна, і боротьба за владу компартії, і знищення еліти — інтелігенції, вчених, священиків.
І про голодомор у «Дев’яти коментарях» розповідається. Нині у Китаї відбуваються демократичні процеси. У них тільки закінчується епоха комунізму, а для нас це вже історичне минуле.
Якщо провести паралель із нашою історією, то здається все таким знайомим. До речі, в Краматорську відкрилася виставка про Голодомор в Україні 1932—33 років. Я вважаю, що така виставка повинна пройти по всіх селищних радах, щоб туди водили школярів, вони повинні знати історію своєї країни.
Мені про голодомор розповідала бабуся, але покоління очевидців вже відходить. Нинішнім і майбутнім школярам скоро нікому буде про це розповісти. Тому такі виставки необхідні. Вони показують реальну картину життя суспільства під керівництвом компартії, картину, засновану на фактах і документах. Тут наша історія. Правда, є приказка: історія нас учить тому, що нічому не вчить. Тому потрібно не тільки перечитувати історію своєї країни, а й аналізувати факти.
— Історію України як шкільний предмет різні вчителі трактують по-своєму — кожен за своїми переконаннями. Підручників з історії України близько десятка, за яким навчати?
— Потрібно вивчати ту історію, яка базується на фактах, на доказах. Знову звертаюся до виставки про голодомор. Вона заснована на документах.
Важливо також навчати школярів аналізувати події. Я людина більш раннього покоління, нас у школі не вчили аналітично мислити. І сьогодні величезна категорія людей вірить будь-якій інформації, яка викладена в Інтернеті, не замислюючись над тим, що вона може бути підтасованою.
Більшість людей сьогодні не обтяжують себе роздумами над матеріалами, які опубліковані в Інтернеті. Читачів, які беруть інформацію з різних джерел, а потім відділяють правду від брехні, дуже мало. Люди не шукають істину.
У радянській школі перед викладачами спеціально ставили завдання придушувати свідомість, щоб легко було маніпулювати людьми. Люди повинні були знати лише одне — працювати. Суспільству потрібні були гвинтики і механізми. А збагачення країни, якою керувала компартія, здійснювалося ціною життя і здоров’я людей, ціною знищення культурних традицій, сімейних цінностей. Все це також відображено в «Дев’яти коментарях», різниця між китайським суспільством і нашим невелика.
У школах потрібно розповідати дітям про цінності таких понять, як мораль, традиції, культура. Сьогодні поняття «культура» сприймають як щось попутне, мовляв, якщо втратимо, нічого страшного не станеться. Це не так. Я знаю, в деяких вузах стали викладати предмет культурологія, науку про культуру. Вона включає все — і політику, і економіку, і мораль суспільства, причому мораль у першу чергу. Без цього немає руху вперед.
— Чи зробили ви для себе якесь відкриття під час читання «Дев’яти коментарів»?
— Я відкрила одну закономірність: люди розучилися брати відповідальність на себе. Вони все поклали на державу. Це стосується і нашого суспільства, а не тільки китайців. І пов’язано з тим, що втрачена моральність. А коли знищується моральність, порушуються закони в країні, розквітає корупція, не дотримуються права людини — і в побуті, і в бізнесі, причому це відбувається щодня.
У результаті багато проблем загострилися до такої міри, що призвело до серйозного протистояння в громадянському суспільстві тут, на сході України. І як пік цього протистояння — війна.
Читайте також:
Дев’ять коментарів: книга, що перевернула Китай
