З 22 по 24 жовтня в Казані відбудеться саміт БРІКС. На зустрічі планують обговорити так званий китайсько-бразильський план врегулювання війни в Україні. Які можуть бути наслідки цієї зустрічі для українців і для західного демократичного світу загалом?
Ці та інші питання ми обговорили з Артуром Харитоновим, лідером громадської організації «ЛІБЕРАЛЬНО-ДЕМОКРАТИЧНА ЛІГА УКРАЇНИ».
— Артуре, розкажіть, будь ласка, які «важливі рішення» планують ухвалити на цьому саміті?
Беззаперечно, цьогорічний саміт БРІКС у російській Казані — це величезний виклик для заснованого на правилах міжнародного порядку, оскільки саме на цьому заході Сі Цзіньпін планує утворити таку собі інституціалізовану форму вісі зла.
Ми бачимо, щонайменше з 22-го року, як активно БРІКС починає розростатися. Це вже не п’ять держав, а більше, і зараз у переліку на вступ до БРІКС уже близько 30 країн. Загалом упродовж року, коли Росія готується приймати цей саміт, відбувається численна кількість заходів, але вони відбуваються цілком за допомогою Комуністичної партії Китаю. І я можу сказати, що це має приблизно такий вигляд: Ван І, або будь-який інший китайський представник, вводить за руку російських представників для того, щоб знов легітимізувати їх у міжнародному секторі й повернути їм таке собі «кредибіліті».
…Що це означатиме для світу? Це означатиме, що Сі Цзіньпін планує утворити офіційно глобальний антисанкційний клуб, тобто сукупність держав які можуть нехтувати міжнародними правилами, можуть чинити акти агресії й не нести за це жодної відповідальності, уникаючи санкцій і роблячи все для того, щоб їхні поплічники під ці санкції не потрапляли.
Так само з альтернативною фінансовою системою, яку будуть розглядати на цьому саміті. Це також робиться для того, щоб відокремлюватися від загальної продемократичної фінансової системи, яка існує на планеті.
(…) Тому увага до саміту БРІКС у Казані має бути дуже велика. Це серйозна подія і серйозний виклик для власне всього демократичного порядку.
— Цікава Ваша думка, чи взагалі може Україна розглядати Пекін як миротворця і розраховувати на якусь реальну допомогу в припиненні війни?
Наразі ми нічого не знаємо про китайський Мирний план, тому що за фактично вже два роки, як Китай просуває цю ідею, ми не чули від нього, не бачили жодної конкретики, крім того, що КНР пропонувала зупинити війну по фактичній лінії фронту. Але з моменту, як розпочалася курська операція, ця ситуація дещо змінилась, і деякий час Пекін не говорив про це, тепер вони знов почали говорити, знов залучили Бразилію.
І саме на саміті БРІКС, який має культове значення для Сі Цзіньпіна, вони планують представити свій так званий Мирний план і також під це вони утворили оцю групу «Друзі миру», які мають об’єктивно підтримувати, як вони кажуть, візію щодо завершення війни з урахуванням безпекових потреб Росії. Ну, що таке безпекові потреби Росії — це, звісно, дуже цікаве питання. Хто загрожує загалом Росії, якщо сама Росія за допомогою Китаю чинить акти агресії.
Щодо ролі КНР як миротворця. Ні, КНР — це не миротворець. Це держава, яка спонукала до початку російської повномасштабної війни в Україні. Ми всі пам’ятаємо як Сі Цзіньпін надав Путіну «безмежну дружбу» під час кривавої олімпіади у Пекіні. Це безлімітна дружба, і з першого дня, з 24 лютого, КНР розпочала спершу опосередковану, а потім пряму підтримку Росії всіма можливими способами, що охоплює і воєнну допомогу, і фінансову, економічну, торгівельну, культурну та соціальну. У дуже багатьох сферах нині Росія підпорядкована Китаю. І саме тут очевидно, що коли є запит до КНР про завершення війни, це не просто запит про переговори, а це саме запит про наказ Росії завершувати свою війну.
— Ви часто наголошуєте на тому, що якраз перемовини щодо завершення війни треба вести не з Росією, а з Китаєм. Чому, на Вашу думку, для Китаю вигідне затягування війни, і взагалі, яку Він отримує від цього користь?
КНР прагне завершення війни на своїх власних китайських умовах. Що це за умови? Ми звісно, офіційно цього не знаємо, але з того, що ми бачимо, нині ситуація така, що Сі Цзіньпін хоче завершити війну з окупацією українських територій, тих які нині захоплені Росією, і примусити Україну шляхом підживлення подальших агресивних дій з боку Росії приїхати на мирну конференцію до Пекіна, яку, до речі, Кремль офіційно визнає. Вони постійно наголошують що хочуть саме пекінську мирну конференцію, і там би Сі Цзіньпін примусив Україну до підписання миру, так званого «миру», несправедливого миру саме на умовах Китаю. Для чого це робиться? Для того, щоб Росія як агресор виступила тут переможцем в очах автократичного світу, і це буде великий удар по системі правил, по тому порядку, заснованому на правилах, тому що це означатиме, що будь-яка агресивна держава може мати можливість вторгатися до іншої держави, захоплювати її території, і не нести жодної відповідальності.
Глобальна ціль КНР — це підміна світового порядку, це заміна тієї системи правил, яка існує, на систему цінностей Китаю, на систему цінностей китайського комунізму, де автократія зможе чинити експансію. Звісно, це робиться під потреби КНР розпочинати війни зі своїми сусідами.
Ми знаємо, що в КНР є територіальні претензії до левової частки її сусідів, за винятком Росії. На російські території Китаї не претендує — це міфологія, а от звісно захоплення Тайваню, захоплення індійських територій, як-от Аруначал-Прадеш, захоплення японських островів Сенкаку і загалом претензії на весь архіпелаг Рюкю, префектуру Окінава — це все є. Тому тут є глобальний план.
І дійсно КНР є головним фактором війни та країною, яка нині підпорядкувала Росію. І це не мої слова, а слова вже колишнього генерального секретаря НАТО Єнса Столтенберга, який говорив про, те, що Росія продала своє майбутнє КНР. І, відповідно, це та ситуація, яку ми маємо сьогодні. Ми маємо з цим змиритися. Тобто немає вже російської Росії, є китайська Росія, яка отримує критично необхідну допомогу для ведення війни, і взагалі для свого державного існування, з Китаю. Тому переговори мають бути з КНР. Але те, чого хоче КНР, ну, це дуже невигідно нам. І тому велике значення мають альтернативні, тобто навпаки проукраїнські методи протидії. Наприклад, ми знаємо, що має бути другий саміт миру в Індії і сподіваємося що все буде дуже вдало, тому що Індія — це якраз такий цивілізаційний конкурент КНР.
— Ми зараз спостерігаємо зближення Китаю, КНДР, Росії та Ірану. На Вашу думку, які глобальні загрози це може нести взагалі для демократичного західного світу?
Вони утворюють, інституалізують союз, використовуючи ШОС, використовуючи БРІКС, використовуючи якісь колишні російські ініціативи, як-от ОДКБ, і загалом підминаючи всю автокритичну систему на чолі із Сі Цзіньпіном. Для чого це робиться? Для побудови оцього глобального автократичного простору, який буде чинити експансію на демократичній території.
На превеликий жаль, демократій не абсолютна більшість. Кількість демократій наразі приблизно співмірна з кількістю автократій. І ця тенденція є досить негативною. КНР цим користується, вона підриває демократичні системи, вона робить усе для того, щоб режими, як-от в Кремлі або в КНДР, або в Ірані, в Сирії, у Венесуелі й у багатьох інших автократичних державах, зберігалися назавжди. На це Китай виділяє шалені кошти. Автократії, звісно, не мають паритету в розвитку з демократіями, вони здебільшого крадуть технології, крадуть інновації, розробки, але вони все ще можуть це робити. І, на жаль, вони контролюють велику кількість світових ресурсів, через що так складно зменшити залежність від авторитарних режимів, але все одно в цьому є певні успіхи. Наприклад, кампанія з диверсифікації носіїв постачання, тобто відділення від китайської економіки, або кампанія з виведення капіталів з КНР для того, щоб Китай не мав грошей на акти агресії і на підтримку своїх союзників. Але Сі Цзіньпін не зупиняється на цьому шляху, він будує цей союз, і саме тому така пильність має бути до саміту БРІКС у Росії, тому що вони для себе це відзначили як певну точку.
І якими будуть їхні наступні кроки з цього приводу? Вірогідно, що це буде, наприклад, утворення регіонального союзу в східній Азії: Росія КНДР і КНР. Про це, до речі, часто говорять російські пропагандисти, що такий сценарій у них розробляється. Тому ризики великі, і стримування має бути пропорційним.
— Недавно Голова Єврокомісії засудила прокитайську політику Угорщини. Вона заявила, що її тісні зв’язки з Китаєм та Росією ставлять під загрозу європейську безпеку. Угорщина головує в ЄС до кінця цього року. Які загрози для ЄС може нести зближення Угорщини та Китаю?
КНР використовує Угорщину як проксі вхід до Європейського союзу і загалом як одну з ланок підриву безпеки європейського континенту. Бо це не тільки мова про Угорщину, це мова про Сербію, це мова про Республіку Сербську в Боснії і Герцеговині, це мова про Грецію, яка певним чином віддає свій порт Пірей під китайське користування для побудови цього логістичного маршруту до Белграда, а потім до Будапешта.
…І тут ми дуже чітко бачимо ці тенденції, коли Росія вже не має свого впливу на ці держави, і вона передає цей вплив Китаю. Китай контролює ці проксі, які не так давно були російськими. Тому загроза тут велика: і економічна, і технологічна. І дуже важливо, щоб Брюссель шукав способи обмеження використання Китаєм угорського проксі для підриву своєї безпеки.
— Після того, як Україна вже побачила справжнє лице Китаю через його підтримку Росії у війні, на Вашу думку, чи зміниться ставлення до КНР в офіційного Києва? Чи ми й далі вдаватимемо, що Китай — друг України?
За моїми відчуттями, наразі змінюється підхід до КНР. Людей, які розуміють, чим є Китай, стає дедалі більше серед українських можновладців. Це вкрай позитивно. Ми навіть бачимо, що в українському парламенті з’явилася група дружби з Тайванем — це критично налаштовані до КНР депутати. Представники місцевої влади теж стають вкрай антикитайськими. Мені здається, що після завершення російської повномасштабної війни буде дуже недобре майбутнє відносин України та КНР, враховуючи, що КНР є ключовим фактором продовження російської війни в Україні згідно з рішенням Вашингтонського саміту НАТО.
КНР постачає Росії критичну кількість мікроелектроніки, напевно 93%, для створення ракет, танків, дронів і всього того, що вбиває українців. Понад 73% верстатів йде з КНР до Росії для виготовлення зброї. І ця допомога не закінчується тільки воєнною сферою. Вона охоплює і підтримку російської економіки, фінансів, соціальної сфери, культури, їхньої так званої молоді й загалом всього російського. Тому КНР є як ідеологічним союзником Росії, так і співучасником російської війни в Україні. А також державою, яка підтримує одночасно і КНДР, яка нині надає Росії численну допомогу, і Іран. Тут не може бути й мови про те, що Україна буде дружньою з КНР державою.
Ганна Варавва
