Китайці будують в Україні Африку 2.0

Сьогодні Китай можна порівняти з Німеччиною початку XX століття. Величезні амбіції, наявність волі у керівництва, маса бідної молоді. Однак, на відміну від Німеччини у Китаю є традиції 5000-річної держави, яка сформувала специфічну культуру управління. Китайці вибудовують свою політику виходячи з довгострокових цілей, тому багато їхніх дій незрозумілі нам — людям, що живуть в тактичній реальності повсякденності, пише Юрій Романенко у своїй колонці видання «Хвиля».

#img_left#Якщо ми хочемо зрозуміти, що робить Китай в Україні, то повинні звернутися до китайської гри Го. Ця гра вчить просторовій логіці, коли перемоги можна досягти виходячи з цілісного розуміння ситуації на дошці. Противник розбивається шляхом створення ряду плацдармів з камінчиків, які дозволяють займати все більше життєвого простору. Зрештою противник виявляється оточеним з усіх боків і примушується до здавання.

З огляду на це, для того, щоб зрозуміти суть стратегії Китаю в Україні, потрібно розуміти, в чому полягає його стратегія в принципі.

Сьогодні Китай є перенаселеною країною, де близько 80% населення живе на третині території. Це населення вимагає постійно зростаючої кількості ресурсів — їжі, мінералів, чистої води, ринків збуту своїх товарів. Легітимність уряду залежить від того, наскільки він здатен задовольняти потреби свого народу. Це означає, що керівництво Китаю має постійно підтримувати високі темпи зростання економіки (більше 8%), щоб не допустити соціального вибуху. Це стає робити все проблематичніше, оскільки китайська економіка має експортоорієнтований характер і залежить від стану американських і європейських споживачів.

Після початку кризи в 2008 роках КНР почала втрачати ці ринки, тому прискорила процес диверсифікації своєї економіки. Однією складовою цього процесу є розширення ємності внутрішнього ринку, щоб компенсувати втрату зовнішніх ринків.

Друга складова — прихід на більш слабкі ринки країн третього світу, які здатні забезпечити збут китайських товарів і потреби КНР в ресурсах.

Повернення Китаю в глобальну економіку відбулося в той момент, коли основні ринки були поділені між провідними державами і конгломератами транснаціональних корпорацій, які стоять за ними. Компартія Китаю вважала за краще не втягуватися в лобове зіткнення до моменту, коли у неї буде достатньо сил. Тому вона пішла туди, де західні корпорації мали обмежену присутність в сировинних сегментах — в Африку.

Керівництво Китаю не морочилося з демократією і дотриманням прав людини. Його інтереси суто практичні. Китайці почали вкладати величезні ресурси в модернізацію інфраструктури, видобуток корисних копалин.

Як сказав один нігерійський дипломат: «Китайці намагаються брати участь у кожному секторі нашої економіки. Якщо ж подивитися на Захід, то це одна тільки нафта, і нічого, крім цього».

Чому це відбувається зрозуміло — на відміну від деіндустріалізірованих споживчих економік Заходу Китай став «майстернею світу», тому зацікавлений у розширеному просуванні своїх товарів.

Це легко побачити на прикладі росту обсягу торгівлі з тією ж Африкою.

Якщо в 1995 році обсяг торгівлі КНР з Африкою досягав 6 млрд. дол., то в 2010 році він перевищив 130 млрд. дол.

Маючи надлишковий капітал, Китай вкладає десятки міліардів доларів в африканські економіки, отримуючи в обмін зелених папірців ресурси, необхідні для модернізації.

Однак негативною стороною цього процесу є те, що африканські країни практично нічого не отримують з цього свята життя. Так, у них покращується інфраструктура, так, у них з’являються нові заводи, але умови співпраці такі, що основний додатковий капітал отримує Китай.

Китай інвестує в ту чи іншу економіку, чітко дотримуючи свій інтерес. Кредити, як правило, пов’язані, тобто китайська сторона здійснює в рамках проекту постачання обладнання, виробленого в КНР, використовує китайських робітників і при цьому ще отримує відсотки з кредитів. Китайські інвестиції завжди припускають входження в частку від перспективного бізнесу. При цьому, китайська сторона може переглядати умови своєї допомоги, якщо їй це вигідно. Наприклад, у Китаю виникла конфліктна ситуація з урядом Туркменії, коли Пекін підвищив ставки по відсотках на свої кредити, що розлютило Бердимухаммедова і стимулювало відповідні заходи з боку туркменського уряду.

З цієї точки зору, стратегія Китаю в Україні мало чим відрізняється від роботи з тубільцями в Африці.

Інтерес Китаю в Україні можна звести до кількох позицій:

• Отримання технологій, які дозволяють скоротити розрив з Заходом і вирішити свої проблеми. КНР особливо не заморочується і скуповує все, що може стати в нагоді. Приклад з авіаносцем «Варяг», який купили в 1998 році на металобрухт, класичний. Цього року корабель став флагманом ВМФ Китаю. Проте, є речі про які воліють особливо не розповсюджуватися.

Наприклад, в червні цього року голова Державного агентства з науки, інновацій та інформатизації України Володимир Семиноженко і посол КНР Чжан Сіюнь

Сьогодні близько половини співробітників інституту Патона працює в КНР вахтовим методом

підписали Меморандум про надання підтримки у створенні українсько-китайського Інституту зварювання ім. Патона. Це не що інше, як легалізація роботи інституту Патона в Китаї. Сьогодні близько половини співробітників інституту Патона працює в КНР вахтовим методом. Українські технології працюють в китайському ВПК, авіації, машинобудуванні, хімічній промисловості, але не в Україні.

• Їжа. Модернізація в Китаї постійно виводить з обороту все більшу кількість сільськогосподарських угідь, тоді як потреби щодо забезпечення їжею 1,3 млрд. людей залишаються. Це змушує Китай збільшувати імпорт зернових і зернобобових культур. У 2010 році китайські зернові закупівлі на зовнішньому ринку, включаючи соєві боби, перевищили 60 млн тонн. Тому, китайці виявляють особливий інтерес до українського сільського господарства. У серпні Ексімбанк КНР (Eximb.com) і Міністерство АПК ініціювали ряд підрядів, які включають: будівництво в Україні тваринницьких комплексів та свинокомплексів, створення спільних підприємств для вирощування сої та пшениці для подальшої реалізації за кордоном, будівництво сучасних елеваторів і зерносховищ, будівництво парників для вирощування овочів і низки крупнооптових овочевих ринків на території Україні

• Інфраструктурні проекти: У квітні Україна і Китай підписали угоди про про кредит у розмірі $2 млрд для будівництва інфраструктурних об’єктів в Київській області. Йдеться про швидкісну електричку з Борисполя до Києва і кільцеву дорогу навколо столиці. Всього ж Китай готовий відкрити лінію на 10 млрд доларів, які підуть на будівництво парогазової станції в Криму, модернізацію шахт у Луганській області і т.д.

Одним із найбільш потужних проектів виглядає будівництво порту і СПГ-терміналу в Миколаївській області, який лобіює Китайська машинобудівна міжнародна корпорація. Влітку було підписано угоду про реалізацію проекту «Універсальний морський комплекс терміналів» Галицино «і обговорена загальна вартість проекту — $2,5 млрд, з яких $2,1 млрд надасть CMIC, в т.ч. і кредитні ресурси Китайського експортно-імпортного банку під 4,5%.

«Коментарі» вже писали, що в його рамках передбачається створення комплексу річною потужністю 50 млн т, що включає три основних сегменти, розташованих в одній митній зоні: дев’ять спеціалізованих портових терміналів площею 320 га, логістичний термінал для зберігання та обробки вантажів площею 160 га і технологічні об’єкти (заводи) для вузлового складання, пакетування та іншої проміжної переробки вантажів площею 250 га. Цікаво, що реалізація цього проекту практично вбиває схожий проект Новинського в Очакові.

Серед усіх цих великих інфраструктурних проектів на стадії реалізації сьогодні перебуває будівництво залізниці Київ — міжнародний аеропорт «Бориспіль», інші проекти в стадії техніко-економічного обґрунтування.

Причини такої інфраструктурної щедрості зрозумілі. Всі ці кредити пов’язані і фактично китайські гроші не покинуть межі КНР. Китайців цікавлять тільки держгарантії. Якщо держгарантії надаються, то китайці готові фінансувати будь-яку інфраструктурну дурість українських вождів. При цьому такі дурниці щедро винагороджуються. Як розповідав один бізнесмен, який бере участь у просуванні проектів КНР в Україні, китайці щедро «діляться» з українськими чиновниками, закладаючи корупційну складову в бюджети проектів.

Логіка китайців бездоганна. Пов’язуючи Україну держгарантіями, вони можуть бути впевнені у своєму майбутньому. Незалежно від того, що буде з доларом або як розвиватиметься хода світової кризи, через 10 років вони зможуть цілком легально взяти контроль над землею, промисловими та іншими державними активами в Україну.

Китайці змагаються в Україні разом із західними транснаціоналами, прагнучи якомога більше підсадити Україну на боргову голку, щоб потім відкусити шматочок пожирніше в українського банкрута. При цьому Пекін копітко створює економічну інфраструктуру, яка вплітається в інтереси Росії і Європи, створюючи платформу для інтеграції в Євразії. Китай прекрасно розуміє, що його успішне майбутнє прямо залежить від цієї інтеграції. Ми опустимо протидію цій стратегії з боку США і інших конкурентів, які небезуспішно намагаються зупинити Китай. Важливо, що отримує Україна на виході? Інфраструктурні намиста, складальні майданчики китайських товарів і борги. По суті, це нова форма колоніалізму, нехай, і з китайським обличчям.