Одного разу Конфуцій побачив, що на узбіччі дороги сидить чоловік і гірко плаче. Конфуцій запитав, яка біда з ним трапилася, на що той відповів:
«Я плачу тому, що у своєму житті зробив три помилки, які вже не можна виправити. Мене охоплює смуток кожен раз, коли думаю про них. З самого дитинства я був недружелюбний, тому ніхто не хотів бути моїм другом. Тепер я самотній і старий. Я завжди займався справами без ентузіазму, не вкладав душу в свою роботу, і замість цього в усьому виявляв байдужість. Тому я не зміг стати майстром своєї справи, і моя кар’єра провалилася. Все життя я був егоїстом, в молодості не допомагав навіть батькам, хоча вони завжди дбали про мене.
Пройшли роки, і тепер я схожий на дерево, яке бажає тихої погоди, але сильний вітер обдуває його з усіх сторін. Я хотів би змінитися, але тепер уже занадто пізно. У мене немає можливості допомагати друзям, оскільки к ніхто не потребує моєї допомоги. Я занадто старий, щоб наново розпочати кар’єру, а мої батьки вже залишили цей світ, тому я не можу виконати свій обов’язок перед ними. Коли я думаю про це, мені стає сумно».
Так і виникла китайська ідіома «Дерево хоче спокою, та вітер не вщухає». Сьогодні в китайській мові її вживають для опису стану, коли людина хоче досягти бажаного, але обставини не дозволяють.
Китайська ідіома: Дерево хоче спокою, та вітер не вщухає. Ілюстрація: Євген Довбуш/The Epoch Times Україна
Однак історія, закладена в ці 7 ієрогліфів, має й більш глибоке значення: щоб не трапилися неприємності, подумай про майбутні наслідки своїх поточних справ.
***
Китайською мовою ідіома звучить так: Шу (дерево) юй (хоче) цзін (спокою) ер (та) фен (вітер) бу (не) чжи (вщухає); піньін: Shù yù jìng ér fēng bùzhǐ. Ієрогліфічне написання: 树 欲 静 而 风 不止
