За часів династії Цзінь (265—420 рр. н.е.) жив талановитий чоловік на ім’я Ся Тун. Він був обізнаний в багатьох галузях науки і славився своєю красномовністю. Одного разу, коли він приїхав до столиці у справах, вченого вирішив відвідати високопоставлений військовий чиновник Цзя Чун. Почувши про репутацію Ся Туна, він захоплювався ним і вирішив взяти в радники для зміцнення своєї влади.
Тоді Цзя Чун вдався до методу «спокушання». Він наказав красуням в елегантних сукнях, оздоблених дорогоцінними прикрасами, танцювати перед Ся Туном. Цзя Чун наполягав: «Будьте моїм помічником, і всі ці дівчата будуть Ваші». Проте Ся Тун сидів, не змінюючи благородної постави, і вдавав, що нічого не помічає.
Нарешті, Цзя Чжун не витримав і сердито закричав: «Тіло Ся Туна дерев’яне, а серце — як камінь!» Почувши ці слова, Ся Тун вирішив повернутися додому.
… відомо багато випадків, коли вчені люди відмовлялися служити жадібним і корумпованим чиновникам …
Ось так і виникла китайська ідіома, що передається з покоління в покоління, — «дерев’яне тіло і кам’яне серце». Вона показує один із важливих принципів у традиційній культурі Китаю — мати тверду волю, щоб не піддаватися спокусі слави і вигод, якщо їх набуття зашкодить інтересам держави.
У стародавньому Китаї відомо багато випадків, коли вчені люди відмовлялися служити жадібним і корумпованим чиновникам, незважаючи на те, що їм пропонували щедру платню і шану при дворі. Вони воліли жити хоч і не багатим, але чесним і спокійним життям, очікуючи, коли в Піднебесній з’являться добродійні сановники, щоб з їх допомогою принести користь народу і привести державу до процвітання.
Написанню сприяли: Тун Ся, Дар’я Хазанова, Велика Епоха (The Epoch Times)
