Холодним дощовим вечором афроамериканський хлопець зі значними габаритами на прізвисько «Великий Майк» повільно йшов вулицею. Жінка через вікно дорогого автомобіля, що проїжджав повз, зосереджено проводжає його поглядом: «Поверни назад!» – Звертається вона до чоловіка тоном, який не терпів заперечень.
На її питання, чи є йому де переночувати, хлопець тільки киває головою, він такий неговіркий, цей «Великий Майк». Зрозумівши, що хлопцеві йти нікуди, Лі Енн, так звуть жінку, відвозить його до себе додому. На такий вчинок дружини чоловік, звертаючись до дітей, які сиділи позаду в авто, тільки зазначає: «Зараз з нею краще не сперечатися».
Так 17-річний Майкл Оер потрапляє в сім’ю Туї, до Лі Енн і Шона з їх двома дітьми – Сі-Джею і Коллінс. У Майкла певні проблеми з навчанням, він погано схоплює нові знання, але його тіло – це рідкісне поєднання потрібних якостей для гри в американський футбол. Майкл тихий і замкнутий, Лі Енн каже, що він як бичок Фердінанд із дитячої книжки.
Коли Майкл починає тренуватися, йому спочатку важко вловити суть гри, до того ж, він абсолютно нешкідливий, і не бажає вдаватися до насильства навіть у грі. Майкл не сприймає крики тренера, тільки Лі Енн може знайти для нього слова, які він здатний почути: «Думай, що захищаєш свою сім’ю». Тепер тримайся противник!
З часом Майкл починає усміхатися. Він любить носити яскраві смугасті светри, в яких він схожий на гігантського джмеля. Коли при всій родині Лі Енн запитує, хотів би він, щоб його всиновили, щоб він став частиною сім’ї, Майкл відповідає: «Я думав, я і є». Коли подруга хвалить вчинок Лі Енн словами: «Ти змінила його життя», Лі Енн відповідає: «Ні, це він змінив моє».
Я б не назвала це спортивною драмою, ні, ця картина не про спорт, це фільм про людей, про те, як добрі вчинки людини можуть впливати на життя навколишніх людей. Фільм переглядається на одному диханні – режисер і співавтор сценарію Джон Лі Хенкок з такою любов’ю до людей зробив свою картину, здається, все навколо випромінює добро, але добро не показне, а приховане десь глибоко в серці людини, але здатне творити справжні чудеса.
Що можу сказати про гру акторів… Сандра Баллок змусила мене заплакати, створений нею образ Лі Енн – це сильна, мудра й ділова жінка, не проявляє свої почуття на показ, але вона знає, що таке справжня доброта. Це здатність надати дах чужій людині, не знаючи про нього нічого, та зробити це тільки тому, що він голодний і змерз, що він така ж людина, якій необхідно трохи тепла.
Я дивилася на справжню акторську гру, – коли спостерігаєш за дією на екрані, й не виникає і тіні сумніву в правдивості того, що відбувається. Яким би неправдоподібним здавався вчинок героїні, я повірила, що вона повинна була так вчинити.
Тут важливі дві речі. Перше: режисерська постановка сцени: акцент на якісь незначні дрібниці, реакцію навколишніх та ін. – все це стає важливим для досягнення глибокого емоційного ефекту. Друге й завершальне – це акторська майстерність, і тут Сандра Баллок надала справжню насолоду.
Другий «Оскар» я б дала маленькому актору Джею Хеду за роль Сі-Джея. Просто немає слів – живий, природний, імпровізує, не нарадуватися! А як він тренував свого зведеного брата! Та й Кеті Бейтс у невеликій ролі – просто свято. Взагалі весь акторський ансамбль, як хороший симфонічний оркестр на генеральній репетиції, дивишся і думаєш: "Супер!».
Весь фільм пронизаний теплим світлом. Навіть серце ярого скептика в особі вчителя літератури розтануло, прочитавши рядки твору Майкла: «Бути відважним не просто: не можна ставити питання або сумніватися ні в тренері, ні в учителі, тому що правила встановлюють вони».
Я б сказала, що це фільм про справжню віру, ні, не про релігію, саме про віру.
