Зіткнувшись із проблемами триваючої в Китаї кризи у сфері нерухомості, а також із демотивованими споживачами і власниками приватних підприємств, китайська влада у своїх планах економічного розвитку зробила наголос на обробну промисловість, зокрема на сектори, які вона назвала «новими продуктивними силами».
До них належать напівпровідники, батареї для електромобілів (EV), сонячна енергія і вітроенергетика. З огляду на те, що Китай залишається в основному плановою економікою, гроші вливаються в ці галузі. Ніхто, схоже, не переймався питанням, куди піде їхня продукція. Млява внутрішня економіка не могла їх поглинути, а Захід з різних причин не хотів і не хоче розширювати торгівлю з Китаєм. Сьогодні у Китаю більше потужностей у цих секторах, ніж він (або будь-хто ще) може використовувати.
Спостерігачі у США, Європі та Японії відзначають цей прикрий надлишок потужностей. Європейський союз бачить у ньому причину того, що Китай викидає дешеві електромобілі на європейські ринки, і готується ввести високі тарифи.
Не дивно, що керівництво Китаю заперечує існування надлишкових потужностей. Згідно з недавніми заявами лідера Комуністичної партії Китаю Сі Цзіньпіна, «не існує так званої проблеми надлишкових потужностей у Китаї». Він вважає, що китайські EV наповнюють Європу просто тому, що вони кращі та конкурентоспроможніші за західні автомобілі. Можливо, він має рацію щодо конкурентоспроможності китайських EV, особливо якщо їхній експорт субсидується китайською державою, але це не означає, що в країні немає надлишкових виробничих потужностей.
Навіть у тих галузях, які не належать до «нових продуктивних сил», спостерігаються ознаки надлишку виробничих потужностей. Наприклад, виробництво сталі зросло набагато більше, ніж потрібно для національних потреб. У 2001 році виробництво сталі в Китаї приблизно дорівнювало внутрішньому споживанню. До 2023 року її виробництво вже перевищувало внутрішнє споживання на 5%, а цього року має перевищити його на 8%.
Звісно, така ситуація багато в чому відображає наслідки кризи у сфері нерухомості та падіння попиту на сталь у будівельному секторі. Проте, йдеться про профіцит виробництва.
Сонячні панелі — одна з галузей, обраних для спеціальної державної підтримки, і в ній надлишок виробництва набагато більший. Потужність сонячних установок у Китаї зросла з 50 гігават торік до ймовірних 90 гігават цього року. Однак виробництво сонячних панелей значно перевищило ці показники і демонструє ознаки зростання до більш ніж 150 гігават цього року. Залишається тільки гадати, куди Китай продаватиме всі ці панелі і чому влада не взяла це до уваги при плануванні прискореного розвитку цього сектора.
Інші дані, хоча й менш прямі, свідчать про те саме. Минулого року, на початку просування «нових продуктивних сил», інвестиційні витрати на електрообладнання та електромобілі зробили якісний стрибок. У першому випадку витрати зросли на 40%, а в другому — на 25%, що набагато більше, ніж 5%-ве зростання китайських виробничих потужностей загалом.
Цього року, ніби заявляючи, що таке прискорення виробництва ніколи не було виправданим, інвестиції в електрообладнання та електромобілі «спустилися на землю»: їхнє зростання тепер трохи повільніше, ніж зростання загальних інвестицій в обробну промисловість. Однак попереднє зростання явно призвело до надлишку потужностей.
У швидкозростаючій економіці, такій як китайська, проблеми надлишкових потужностей можна вирішити лише за один-два роки зростання внутрішнього попиту, а найчастіше й за менший час. До того ж, якби Китай, як і раніше, був світовою фабрикою, як це було в минулому, надлишкові потужності також могли б швидко зникнути. Однак китайська економіка більше не зростає швидкими темпами, і Китай більше не є світовою фабрикою.
У результаті помилка, пов’язана зі зростанням промислових потужностей, збережеться ще деякий час, посилюючи інші проблеми китайської економіки. На усунення цього економічного дисбалансу піде ще більше часу, оскільки західні країни і Японія відмовилися від розширеної торгівлі з Китаєм. Це не перший випадок, коли плани пекінської влади посилюють економічні проблеми країни.
Думки, висловлені в цій статті, належать автору і не обов’язково відображають точку зору Epoch Times.
Мілтон Езраті — редактор The National Interest, філії Центру вивчення людського капіталу при Університеті Буффало (SUNY), і головний економіст Vested, комунікаційної фірми з Нью-Йорка. До приходу в «Вестед» він працював головним ринковим стратегом і економістом у Lord, Abbett & Co. Він також часто пише для City Journal і регулярно веде блог для Forbes. Його остання книжка — «Тридцять завтра: наступні три десятиліття глобалізації, демографії та того, як ми житимемо».
